60.Культуротворча робота української еміграції в 20-30-х рр.

Важливе значення для вивчення політичних репресій мало видання збірника „Репресоване краєзнавство”. На основі широкого масиву джерел, зокрема архівно-слідчих справ, у ньому охарактеризовано життя і діяльність майже 50 діячів науки і культури, імена яких десятиріччями невиправдано замовчувалися. Розробці проблеми політичних репресій сприяли ухвалені вищими державними органами влади України законодавчі акти про реабілітацію незаконно репресованих громадян. На загальнодержавному та регіональному рівнях вивчення теми активізували заходи для реалізації Державної програми з підготовки науково-документальної серії книг „Реабілітовані історією”.

Великий внесок у дослідження політичних репресій в Україні зробив Ю.Шаповал. Базуючись на архівних документах і матеріалах ЦК КП(б)У та спецслужб, що десятиріччями були недоступні для науковців, автор ґрунтовно аналізує складний період суспільно-політичного життя України 1920 – 1930-х років. Дослідник докладно розглянув механізми політичних репресій, участь та роль українських учених у протидії тоталітарному режимові, на прикладах їхнього життя та діяльності показав вплив політичних репресій на свідомість інтелігенції, її громадянську позицію. Значними є здобутки вітчизняних істориків у вивченні питань діяльності репресивно-каральних органів. У працях І.Біласа, С.Білоконя, Р.Подкура, В.Ченцова детально проаналізовано роботу спеціальних органів (НК, ДПУ, ОДПУ, НКВС) з організації та проведення політичних репресій. Проте дослідники з огляду на поставлені наукові завдання практично не торкаються ідеологічних аспектів партійно-радянської репресивної політики. Діяльність західноукраїнської інтелігенції в радянській Україні 1920 – 1930-х роках знайшла відображення в монографіях О.Рубльова та Ю.Черченка. Вчені аналізують політичні репресії проти науковців-вихідців із Західної України, акцентуючи увагу на ідеологічних чинниках їх проведення. Ідеологічні мотиви переслідувань наукової інтелігенції радянським режимом фрагментарно розкрито в дослідженнях В.Пристайка, В.Очеретянка, Г.Вербіленко, В.Гусєва, І.Верби, Д.Архірейського, В.Ченцова. Підсумком великої роботи з переосмислення у вітчизняній історіографії проблеми політичного терору в Україні є колективна монографія „Політичний терор і тероризм в Україні”. У дослідженні частково висвітлено ідеологічну складову політичних репресій, зокрема проти наукової інтелігенції України.

61.Літературне оновлення 60-х рр. Творчість л.Костенко, д.Павличка, і.Драча, м.Вінграновського, в.Стуса та ін.

На початку 60-х років представники цього нового покоління в літературі, яке стали називати “шістдесятниками”, не лише відкидало втручання партійних чиновників, а й викривало лицемірство, опортунізм і надмірну обережність своїх старших колег. Проте українська література продовжує розвиватись. У 1968 році було надруковано роман “Собор” Олеся Гончара, в якому письменник одним з перших у радянській літературі порушив питання про гуманістичне розуміння вітчизняної історії, збереження духовної спадщини народу.

Помітним явищем у національно-культурному відродженні стали нові збірки віршів Л. Костенко, І. Драча, Р. Лубківського, Д. Павличка, молодих поетів П. Осадчука, І. Римарука. Головний зміст їхніх творів — це палка любов до України, вболівання за долю її народу, оспівування людських почуттів, праці, природи, рідного краю. Для них служити своєму народу було вже не епізодом, а фахом, високим покликанням, честю і прямим моральним обов'язком. Тому не випадково їх філософська поезія проймає душу, хвилює своїм ліризмом і щирістю, захоплює багатогранністю тематики і знаннями історії.

Лі́на Васи́лівна Косте́нко — українська письменниця-шістдесятниця, поетеса. Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994). У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай»(1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році. Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.

Дмитро́ Васи́льович Павли́чко — український поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч. Один з найвизначніших українських перекладачів. Перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов'янських мов. Завдяки зусиллям Павличка вперше українською мовою з'явилося повне зібрання творів Шекспіра в шести томах. Дмитро Павличко має великий доробок і як літературний критик. Найповнішим виданням літературно-критичних праць Павличка є двотомник «Літературознавство. Критика», виданий видавництвом «Основи» у 2007 році.

Іва́н Фе́дорович Драч — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Перший голова Народного Руху України. Творчий шлях розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці». Член Спілки письменників України з 1962.

Мико́ла Степа́нович Вінграно́вський — український письменник-шістдесятник, режисер, актор, сценарист і поет. Ще студентом зіграв головну роль у художньому фільмі «Повість полум'яних літ», автором якого був Олександр Довженко. Автор книжок віршів «Атомні прелюди», «Сто поезій», «Поезії», «На срібнім березі», «Київ», «Губами теплими і оком золотим», «Цю жінку я люблю», повістей «Первінка», «Сіроманець», «У глибині дощів», «Літо на Десні», роману «Северин Наливайко». Найповніше видання доробку — «Вибрані твори в трьох томах» (2004). Постановник десяти художніх та документальних фільмів.

Васи́ль Семе́нович Сту́с — український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Герой України.

Вагомий внесок в українську літературу зробив Василь Стус і на терені перекладу. Варто згадати його блискучі переклади з Ґете й Рільке (Сонети до Орфея, Дуїнські елегії). Збірки віршів: «Круговерть» (1965), «Зимові дерева» (1970), «Веселий цвинтар» (1971), «Час творчості» (1972), «Палімпсести».