Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Kultura1.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
534.15 Кб
Скачать

52.Розвиток музичного мистецтва: г.Верьовка, л.Ревуцький, с.Людкевич, г. Майборода, б.Лятошинський, м. Скорик, л.Дичко. Українська естрада. В.Івасюк.

в українські музиці XX ст. інтенсивно розвиваються такі жанри, як опера, симфонія, інструментальна музика, а також виконавство і музична наука. Найкрупнішими композиторами XX ст. були В.Косенко, Б. Лятошинський, Л.Ревуцький, С.Людкевич. Велике значення мало також відкриття оперних театрів в Харкові. (1925), Києві та Одесі (1926) та концертних організацій - філармоній.

Найпомітнішим явищем у галузі опери та симфоній стала творчість видатного композитора та педагога Бориса Лятошинського. Його опера "Золотий обруч" (написана за романом І. Франка "Захар Беркут") та симфонії відкривали шлях українській музиці у СЕІІТОВИЙ музичний простір.

Симфонічні, хорові та інструментальні твори Левка Ревуцького увійшли в скарбницю музики XX ст. Станіслав Людкевич продовжував розвивати західноукраїнську композиторську школу. Після об'єднання в 1939 р. східних та західних земель України ця школа увійшла як органічна частина в українську музичну культуру. При цьому вона мала свої характерні особливості, пов'язані з фольклором Карпатського регіону.

Велика заслуга Б.Лятошинського, Л.Ревуцького та С.Людкевича полягала також у створенні національної композиторської школи. Вони були професорами консерваторій, де виховували молоде покоління творців музики. Завдяки їх педагогічній праці, із стін консерваторій вийшли талановиті сучасні композитори, серед яких - М.Скорик, Є.Станкович, Леся Дичко, М.Колесса, які, у свою чергу, виховували молодше покоління музикантів. Із здобуттям незалежності, в Україні з'явилися нові можливості розвивати творчі таланти. Нині існує свій потужний фестивальний рух. На міжнародних музичних фестивалях у Києві, Львові, Одесі, Харкові виконуються твори талановитої молоді України та зарубіжних музикантів. Провідними залишаються в українській музиці симфонічний та оперно-балетний жанр. Окремою частиною продовжує бути хорове мистецтво України, яке представляють такі колективи, як національні хорові колективи "Думка", Хор ім. Г.Верьовки, камерний хор "Київ". Національним художнім скарбом є також творчість видатної народної співачки Ніни Матвієнко.

53.Молодіжна музична культура 70-80-х рр.

60–80 – і рр. у вітчизняному мистецтві були часом дійсного зламу системи ціннісних орієнтацій, перегляду концептуальних засад творчості, усталених жанрових рамок. Це був і період оновлення музичної мови, індивідуалізації творчих втілень бачення дійсності. Можна казати, що за ці десятиліття українська музика пережила як ніколи раніш бурхливий час. Основою його були реалії радянського життя, ті повороти історії, результатом яких став період так званої відлиги, лібералізації, пожвавлення духовного життя, вихід зі штучної ізоляції радянського мистецтва від світового художнього процесу. Активне мистецьке життя України у 60 – 80 -і рр. спиралося на діяльність раніш створених нових колективів. Серед них – Державний духовий оркестр УРСР (1979 р., кер. В. Охріменко), Державний естрадно-симфонічний орекстр УРСР (1979 р., кер. А. Ануфрієнко), Київський оркестр народних інструментів (худ. кер. Я. Орлов). У 1976 р. було створено Камерний хор Херсонської філармонії (під кер. засл. арт. Г. Вазгіна), у 1971 р. починає свою діяльність струнний квартет Київської філармонії ім. М. Леонтовича, у репертуарі якого чільне місце посідає світова класика – від Гайдна до Шнітке. З 1981 р. активно діє Дитячий міський симфонічний оркестр у Харкові. У 1989 р. організовано щорічний фестиваль "Музичні прем’єри сезону". У 1990 р. він мав гасло "Композиторська молодь України", відбулося 4 камерних, 5 симфонічних вечорів (при відсутності хорового концерту), було виконано твори О. Гугеля, І. Щербакова, В. Рунчака, Г. Гаврилець, А. Загайкевич. 1990 р. ознаменувався проведенням Першого республіканського конкурсу хорових колективів ім. М. Леонтовича, Першого українського міжнародного музичного фестивалю, Першого Всесоюзного фестивалю оперети, мюзіклу та музичної комедії (Одеса). У 1968 р. відбувся один з перших конкурсів поп-музики "Біг-біт-68", де перемогу одержав ансамбль "Друге дихання". Розвитку джазу сприяли джаз-фестивалі у Донецьку. Дев’ятий такий фестиваль у 1985 р. широко представив вітчизняний традиційний джаз та продемонстрував тенденцію до змістовного поглиблення джазової композиції. У 1988 р. саме на Україні було проведено Перший Всесоюзний фестиваль джазової музики. Фестивальна організація поп-музики вилилася у фестиваль "Червона рута" 1989 р. У ньому було представлено 50 рок-ансамблів, 30 рок-груп, 36 солістів-вокалістів, 45 виконавців авторської пісні. Автори творчої концепції фестивалю – Г. Мельник та А. Калениченко – проголосили завдання "історичної ваги": витворити справді сучасний, глибоко національний стиль у поп-музиці. Цю задачу виконував і фестиваль сучасної пісні "Оберіг" у Львові. Знаковою подією для української естради став перший фестиваль "Червона Рута" (1989 р.). Варто зазначити, що на шляху формування національних засад у сфері масової музичної культури практично кожного з українських виконавців та кожну з українських груп очікує чимало труднощів художньо-стилістичного характеру за умов комерціалізації мистецтва, його тяжіння до синтетичних форм. Але 5 республіканський фестиваль сучасної української пісні 1991 р. продемонстрував, що творчість І. Карабиця, О. Осадчого, Г. Татарченка, П. Дворського, О. Семенова (пісні яких стали переможцями) містить у собі багатий потеціал щодо гідного художньо-естетичного рівня вітчизняної естрадної пісні та співзвучності її новітнім тенденціям. У цьому відношенні показовою є діяльність груп "Табула Раса", "Плач Єремії", "Мертвий півень", "Різні люди", "Воплі Відоплясова", "Океан Єльзи", "Грін Грей" та багатьох інших.

54.Українська кінематографія. О.Довженко.

11 вересня 1894 (село В’юнці, Чернігівська губернія, Україна) — 25 листопада 1956 (Москва).

Український радянський кінорежисер, сценарист, актор, педагог.

Заслужений діяч мистецтв Української РСР (1940)Народний артист РРФСР (1950).

Лауреат Ленінської премії (1959 — посмертно за літературний сценарій «Поема про море»).

У 1957 році Київської кіностудії художніх фільмів привласнене ім’я А.П. Довженка.

У 1972 році затверджено Золота медаль імені А.П. Довженка «За кращий військово-патріотичний фільм». Олександр Петрович Довженко народився 30 серпня (11 вересня) 1894 року в селі В’юнці, яке було передмістям маленького повітового містечка Сосниці Чернігівської губернії. Він ріс у бідній сім’ї. Батько, Петро Семенович, мав сім десятин худородной землі, крім того, підробляв візництвом і смолокуренієм. Горе було постійним гостем у родині Довженків. З чотирнадцяти дітей залишилися жити тільки двоє: Олександр і Параска. Олександр Довженко закінчив парафіяльне училище, а потім Сосницьке міське училище, яке вважалося «вищим початковим». У 1914р. закінчив Глухівський педагогічний інститут (нині Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка) і отримав призначення в Житомирську вищу початкову школу. Там він викладав декілька предметів через брак вчителів: природознавство, географію, фізику, малювання. Восени 1917 року Довженко переїхав до Києва, де вступив до Комерційного інституту. Він також став вільним слухачем на природничому факультеті вузу. А коли відкрилася Академія мистецтв, то Довженко вступив і туди.

У 1918 за напрямом Наркомосу викладав у Житомирській школі математику, фізику, літературу та фізкультуру. Там же познайомився з першою своєю дружиною — молодою вчителькою Варварою Криловою. У самий розпал роману грянув 1919 рік — Мобілізація, полон у поляків. Довелося пережити очікування розстрілу. Після встановлення радянської влади Довженко працював у Києві на посаді секретаря губернського відділу народної освіти, одночасно йому доручили завідування відділом мистецтв, комісарство в Театрі імені Шевченка, організацію профспілки працівників освіти.

У 1921-1923 роках він перейшов на дипломатичну службу і служив у Варні та Берліні. Вчився живопису в Мюнхені й у Берлінському художньому училищі. У серпні 1923 року він повернувся до Харкова, де працював переважно художником, оформляючи книги та обкладинки журналів. У 1923-1926 роках — був художником-ілюстратором газети «Вісти ВУЦВК» у м.Харкові. Влітку 1926 року Олександр Петрович несподівано для багатьох відправився до Одеси, де почав вчитися кіновиробництва. Український режисер був захоплений сучасною темою. Він створив «Землю» (1932) і повіз показувати фільм в Європу. Повернувшись на батьківщину із закордонного відрядження, режисер взявся за тему індустріалізації, яку запропонувало йому керівництво «Українафільм». Результатом став фільм «Іван» — найспірніший фільм Довженка, який відняв у нього більше року життя. На Україні цей фільм зустріли неприязно, і режисер був змушений переїхати до Москви. Опинившись у Москві, Довженко пішов режисером на «Мосфільм», тоді ще студію «Союзкіно». На початку 1933 року український письменник подав заявку на фільм про Далекий Схід. Заявку затвердили. Сталіну фільм «Аероград» (1934) сподобався, і в січні 1935 Довженка нагородили орденом Леніна. На зустрічі членів Політбюро з кінематографістами Сталін кинув репліку в бік Довженка: «За ним борг -» український Чапаєв «. І в 1939 році на екрани вийшов фільм» Щорс», а в 1941 році режисер отримав за нього Сталінську премію першого ступеня. Незважаючи на втому і нещодавно перенесену хворобу серця, Олександр Петрович не збирався відпочивати. Він першим з майстрів кіно надів військову форму. Сталося це 17 вересня 1939 року, коли Червона армія рушила на землі Західної України і Західної Білорусії. Довженко очолив фронтову кінознімальну групу. У липні 1941 року разом з дружиною український та радянський письменник був евакуйований на Схід, до Уфи. Потім їх перевезли до Ашгабада, куди була переміщена Київська кіностудія. Довженко просився на фронт, адже він був не тільки кінематографістом, але й досвідченим журналістом. У лютому 1942 року в званні полковника його відправили на Південно-Західний фронт. У 1949-1951 і 1955-1956 роках — український кінорежисер працював викладачем ВДІКу. На початку 50-х додалися українському письменнику життєві труднощі. Сестра Довженка згадувала: «Сашко жив дуже бідно. У нього ніколи не було грошей. Він носив п’ятнадцять років одну шубу, сірий костюм, який йому Юля штопала часто». Його не чіпали ці труднощі.Але на гроші йому було байдуже.У нього загострювалася хвороба серця. Довженко майже постійно відчував себе хворим. Восени 1951 Олександр поїхав до Каховки на будівництво греблі. Побачене настільки вразило художника, що він вирішив поставити фільм про це будівництво та його людей. Але поставити картину український кінорежисер не встиг.

Помер видатний класик світового кінематографу у ніч на 25 листопада 1956 року. Завершувала «Поему про море» його дружина — Юлія Солнцева. Похований на Новодівичому кладовищі Москви.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]