
- •1.Поняття терміна «культура».
- •2. Ґенеза терміна «культура».
- •4.Функції культури
- •5. Виток і становлення понять «етнос», «нація» і «на
- •6. Специфічні риси української національної культури
- •7. Роль української ментальності у формуванні української культури
- •8. Українська національна ідея та ідейний зміст української культури.
- •9. Етапи суспільно-історичного розвитку України та процес формування української нації.
- •11.Культура епохи раннього залізного віку (кіммерійці, скіфи, сармати)
- •12. Вплив античної та римсько-християнської культури на давню українську культуру.
- •13.Доба зарубинецької культури. Розвиток матеріальної і духовної культури венедів.
- •15.Розвиток держави Київська Русь. Діяльність Володимира Великого. Прийняття християнства.
- •16.Духовна культура давніх слов’ян.
- •17.Розвиток мистецтва Київської Русі: архітектура і малярство. Візантійський стиль.
- •18.Писемність, літописання, література в Київській Русі.
- •19.Галицько-Волинське князівство. Діяльність князя Данила Галицького.
- •20. Умови культурного розвитку України в складі Литовсько-Руської і Польської держав.
- •21. Культурні здобутки українського козацтва
- •22. Україна у XVII – xviiі ст. Діяльність Києво-Печерської , Почаївської, Чернігівської книгодрукарень.
- •23. Розвиток філософії та науки в Україні у другій половині xvіі – xviіі ст.
- •24. Г.Сковорода – визначний філософ і поет.
- •25.Українське бароко. Архітектурні пам’ятки 17-18 ст. Діяльність Шеделя, Григоровича-Барського, с. Ковніра, Яновського, Старченка та ін.
- •26.Образотворче мистецтво в Україні у XVII – xviiі ст.
- •27. Театр і музика в Україні у XVII ст. Творчість м.Березовського, а.Веделя, д.Бортнянського.
- •28. Історичні літописи Самовидця, Самійла Величка, Гр. Грабянки. Думи і пісні.
- •29. Розвиток духовного життя в Україні у xviiі – xiх ст. Система середньої та вищої освіти.
- •30.Розвиток живопису в Україні у перш. Пол. Xiх ст. Діяльність с.Васильківського, м.Пимоненка, м.Ярошенка.
- •31.Розвиток української літератури перш. Пол. Xiх ст. Творчість і.Котляревського, п.Гулака-Артемовського, Квітки-Основ’яненка, е.Гребінки та ін.
- •32. Розвиток музики в Україні у xiх ст.
- •33. Розвиток театру в Україні у xiх ст.
- •34. Діяльність м. Шашкевича, і. Вагилевича, я. Головацького Руська трійця.
- •35.Українська література другої половини xiх ст. Творчість Нечуя-Левицького, Карпенка-Карого, Кропивницького, Старицького. Розвиток реалізму.
- •36.Освіта і просвіта в українській культурі у хіх столітті.
- •37.Фольклористика й етнографія. Розвиток української науки: п.Чубинський, п.Житецький, м.Зібер, с.Подолинський, п.Юркевич та ін.
- •38.Розвиток української літератури хіх ст.: провідні тенденції та художні стилі.
- •39.Архітектура другої половини хіх ст.
- •40.Культурний поступ на західноукраїнських землях у хіх ст.
- •41.Кирило-Мефодіївське товариство й культурне самоутвердження української нації.
- •43. Національно-культурне піднесення 20-х років в Україні як передумова розбудови освіти та науки.
- •44.Література і театр на тлі нових національних і соціальних реалій: літературні течії та гуртки 20-х рр., новаторське сценічне мистецтво, українська кінематографія.
- •45.Ідейно-політична боротьба за оновлення української літератури. Творчість м.Хвильового.
- •46.Новаторське сценічне мистецтво в 20-30 роки. Лесь Курбас і його театр.
- •47.Оновлення українського образотворчого мистецтва, футуристичні та експресіоністичні захоплення й експерименти.
- •48. Утворення Української академії наук; науково-організаційна робота в. Вернадського, м.Грушевського, а. Кримського, с. Єфремова, м. Василенка, м. Яворського.
- •49. Українська естрада. В.Івасюк.
- •52.Розвиток музичного мистецтва: г.Верьовка, л.Ревуцький, с.Людкевич, г. Майборода, б.Лятошинський, м. Скорик, л.Дичко. Українська естрада. В.Івасюк.
- •55.Образотворче мистецтво в Україні в 20 ст. Основні напрямки розвитку.
- •56.Культурне життя в Україні в 30-х рр. «Розстріляне відродження».
- •57.Українська культура в період політичної відлиги (1956 –1961рр.).
- •58.Соціокультурна ситуація 70-80-х років в Україні.
- •60.Культуротворча робота української еміграції в 20-30-х рр.
- •61.Літературне оновлення 60-х рр. Творчість л.Костенко, д.Павличка, і.Драча, м.Вінграновського, в.Стуса та ін.
- •61.Літературне оновлення 60-х рр. Творчість л.Костенко, д.Павличка, і.Драча, м.Вінграновського, в.Стуса та ін.
- •62.Соціалістичний реалізм в українському мистецтві 30-70 рр. Образотворче мистецтво андеґраунду.
- •63.“Українізація” 20-х років як соціокультурний процес.
- •64.Розвиток науки та освіти у перші пожовтневі роки.
- •65.«Літературна дискусія» 1925 – 1928 рр. Та її наслідки для розвитку української культури.
- •66. Досягнення і втрати української культури 30-х років.
- •67. Художньо - творчі угруповання 20 - х років XX ст.. Та їх роль у розвитку української культури.
45.Ідейно-політична боротьба за оновлення української літератури. Творчість м.Хвильового.
Мико́ла Хвильови́й — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози. Цикли памфлетів М. Хвильового «Камо грядеши?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму», полемічний трактат «Україна чи Малоросія?» сконденсували в собі все багатоманіття думок та ідейно-естетичних шукань періоду літературної дискусії в Україні (1925–1928 pp.). Основоположник течії активного романтизму та пролетарської поезії. Своїми публіцистичними та критичними працями (серія «Камо грядеши?» 1925; «Думки проти течії» 1926; «Апологети писаризму» 1926) зініціював літературну дискусію 1925-28. Під час неї висловив вимогу перед новою українською літературою перестати наслідувати Москву й орієнтуватися на «психологічну Європу». Вважав, що на зміну провідній ролі Європи в культурному процесі має прийти «євразійський Ренесанс», в якому провідну роль відводив новій українській культурі. Його літературне гасло «Геть від Москви! Дайош Європу!» набрало політичного звучання. З позицією Хвильового солідаризувались українські націонал-комуністи, літературна група «неокласиків» на чолі з М. Зеровим та широкі кола національно свідомої української інтелігенції. У листі «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК ВКП(б)У» від 26.4.1926 Й.Сталін вказав на виступи Хвильового як прояви поширення антиросійських настроїв в Україні. Лист став сигналом для гострої критики з боку московського та республіканського керівництва (виступи та статті Л.Кагановича, А. Хвилі, В. Чубаря, Г. Петровського). Разом з О. Шумським і М. Волобуєвим був трактований як провідний ідеолог однієї з трьох течій нац. ухильництва всередині комуністичної партії («хвильовізму», «шумськізму» і «волобуєвщини»). Намагаючись врятувати ВАПЛІТЕ від розпуску, Хвильовий 1926 визнав свої «помилки», а в січні 1927 погодився на своє виключення з організації.
46.Новаторське сценічне мистецтво в 20-30 роки. Лесь Курбас і його театр.
Першими українськими постановками були «Наталка Полтавка» в 1819 році. Театр діяв у Полтаві у 1818-1821 роках. Професійна ж українська трупа була створена тільки на початку 80-х років. Організаційними питаннями в ній займався Михайло Старицький, режисурою — Марко Кропивницький. Обидва були також драматургами. Їм вдалося об'єднати талановитих акторів: брати Тобілевичі (псевдоніми: Івана — Карпенко-Карий, Миколи — Садовський, Панаса —Саксаганський), Марія Заньковецька, Ганна Затиркевич, інші. Пізніше трупа декілька разів розділялася, але, що цікаво, всі чотири оформлені колективи продовжували працювати яскраво, мали великий успіх в Україні, на півдні Росії (тому що трупи були пересувними).
Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях. Лесь Курбас і «березільці» знайшли свого драматурга, п'єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Куліш. Першою його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені театру «Березіль», стала «Комуна у степах» (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові.
У Києві «Березіль» мав під своїм крилом майстерні, плинні півавтономні одиниці. У Харкові все було під одним дахом і під одним проводом — Курбасовим. У театрі діяв мюзик-хол (спектаклі «Шпана», «Алло на хвилі», «Чотири Чемберлени»), агітпроп. Було підготовлено серію «Костюмовані історії» (спектаклі «Жакерія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»). П'єса М. Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло», на жаль, не знайшла розуміння у критики. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Це стосується і його вистави «Маклена Граса», яка досягає справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва. Опоненти ж щонайменшу невдачу Л. Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру. Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено, звільнено з посади керівника «Березолю» і заарештовано у Москві, де він кілька місяців працював у Соломона Михайловича Михоелса в Московському державному єврейському театрі на Малій Бронній. Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім його відправили на Соловки. 1937 року після повторного суду його було розстріляно в урочищі Сандармох, а 1957 року посмертно реабілітовано. 21 грудня 1991 р. Кабінет Міністрів України постановою № 367 скасував постанову Ради Народних Комісарів УСРР від 17 грудня 1933 р. «Про позбавлення Л. Курбаса звання народного артиста УСРР».