21. Культурні здобутки українського козацтва

У XVI ст. в українськім громадянстві з’явилася нова, козацька верства. Козаками називали спочатку добитчиків, що йшли у дикі поля для ловів і рибальства та на боротьбу з татарами. Пізніше козацька організація набула сталих форм. На Запоріжжя попрямувала шляхетна молодь за славою. Серед них були і представники знаті: Ружинський, Корецький, Вишневецький. Князь Дмитро Вишневецький на острові Малій Хортиці заснував замок, що став базою козаків у боротьбі з татарами. На цей зразок були побудовані укріплені Січі на Токмаківці, Базавлуці, Микитиному Розі, Чортомлиці.

Козаччина внесла в українське життя елемент хоробрості й завзяття. Українська інтелігенція зустріла їх як лицарів, що виборюють давню державність.

Серед козацтва було доволі освічених людей. Грамотні люди у Запоріжжі цінувалися; вони були військовими писарями і грали важливі ролі між козаками. Прізвисько “лукавая писуля” одержав один з військових писарів, людина винахідлива й гострого розуму Антон Головатий.

Богдан Хмельницький, що повернув колесо української історії на шлях державно-політичного відродження, не мав ні часу, ні змоги особисто займатися розвитком українського мистецтва. Наступники Хмельницького також не мали змоги перейматися цими проблемами. Лише за гетьмана Самойловича, а безпосередньо за І. Мазепи (1687-1708) остаточно сформувався в українському мистецтві стиль, який здобув назву “українського бароко”, або “українського стилю”. Дмитро Антонович окреслив добу І. Мазепи як "другу золоту добу українського мистецтва" після великодержавної доби Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

Виходили з Київської академії й письменники, що цікавилися історією рідної землі, писали козацькі літописи. Це Самійло Величко та Григорій Грабянка. Вони прагнули довести, що “українці є рівні з іншими” (Грабянка).

22. Україна у XVII – xviiі ст. Діяльність Києво-Печерської , Почаївської, Чернігівської книгодрукарень.

Протягом XVI—XVII ст. друкарні засновуються в багатьох містах України. Київ відіграв важливу роль у поширенні книгодрукарства, розвитку мистецтва оформлення книг, поліграфічної техніки. В 1615 р. в Києво-Печерській лаврі було засновано типографію, перша друкована книги якої — “Часослов” побачила світ у 1616 році. Протягом короткого часу навколо друкарні утворився гурток вчених, просвітителів, письменників. Активну роль у ньому відігравали Захарія Копистенський, Памва Беринда, Лаврентій Зизаній, Тарасій Земка та багато інших. Книжкову продукцію друкарні Києво-Печерської лаври можна поділити на кілька тематичних напрямків:

1. Церковно-служебна література.

2. Богословська.

3. Навчальна.

4. Світсько-полемічна література та віршовані твори.

Більшість видань складала церковно-служебна література. У Києві кількома виданнями виходили “Служебник”, “Псалтир”, “Номоканон”, “Тріодь”, “Акафіст” тощо. Характерною особливістю їх було намагання видавців наблизити книги до читача шляхом перекладу деяких розділів на мову, близьку до

розмовної. Діячі вже згаданого київського гуртка переклали та відредагували “Бесіди Іоана Златоуста на 14 послань св. ап. Павла” (1623 р.) та “Бесіди Іоана Златоуста на дії св. апостолів” (1624 р.). У 1625 р. в Видання Києво-Печерської друкарні відзначались високою поліграфічною технікою. Більшість з них, особливо богословські твори, видавались в аркуш. Такі книги мали парадний вигляд, а, отже, і коштували дорого. Книги, які були розраховані на більш масовий вжиток — “Часослов”, “Псалтир”, “Лексікон”, віршована література друкувалась в піваркуша. Великі друкарські підприємства, такі як друкарні Києво-Печерської лаври, завзято відстоювали монопольні права на друк та продаж богослужбових книг. У добу Петра Могили (20-ті — 40-ві рр. 17 ст.) видання Києво-Печерської друкарні, крім України, розповсюджувались у Росії, Молдавії, потрапляли і в інші країни. Особливо жваву торгівлю з Росією друкарня Києво-Печерської лаври вела з другої половини 17 ст. Так, особливо з початку 18 ст. Чернігівська друкарня продавала багато книжок в інших містах.

Дуже поширеним явищем був і продаж книг мандрівними торгівцями. Поряд з новими книгами вони пропонували так звану “букіністичну” літературу (старі книги та книги, які були у вжитку).

ПОЧАЇВСЬКА ДРУКАРНЯ

одна з найстаріших друкарень на Зх. Україні. Засн. на поч. 17 ст. при Почаївському монастирі. Перша книжка під назвою "Зерцало богословія" Кирила Ставровецького вийшла 1618. Після виходу цієї книжки друкарня припинила діяльність і відновила її в 1-й пол. 18 ст. П. д. видавала церковнослов'ян., укр., рос., польс. та лат. мовами книги реліг. змісту, підручники, художню та ін. світську л-ру. В 1735 вийшла книжка "Служебник". Тут видано ораторську і повчальну прозу: "Народовъщаніє..." Торжеького (1756, 1768 і 1778), "Слово о святых..." М. М. Олсавицького (1763), "Політика свъцькая" (1770, порадник "доброго тону" для молоді, писаний тогочасною укр. мовою), а також "Богогласник" (1790; містив пісні та вірші укр. поетів: Андрієвського, О. Бардинського, Боннського, Івана Гешицького, Данила Туптала та ін.). У друкарні було опубліковано документи з історії церкви на Україні, шкільні посібники (польс. переклади творів Ціцерона та Саллюстія, підручник з геометрії Т. Свєжавського, рос. граматика М. К. Любовича), твори польс. письменника В. Ржевуського. Почаївські видання відзначаються високим рівнем поліграфічного виконання. Вони прикрашені гравюрами Й. Гочемського, А. Гочемського, Ф. Охрімовського, Ф. Стрільбицького та ін. митців. В почаївських друках уперше став широко застосовуватися шрифт, наближений до сучасного курсиву. П. д. існувала до 1917.

ЧЕРНІГІВСЬКА ДРУКАРНЯ

1) Приватна друкарня Кирила Ставровецъкого, перевезена 1626 до черніг. Єлецького монастиря. В 1646 в ній було надруковано збірник його віршів і статей "Перло многоценное". Того ж року припинила своє існування. 2) Одна з найстаріших друкарень на Україні, засн. бл. 1675 у Новгороді-Сіверському Лазарем Барановичем; переведена до Чернігова 1679. Крім богослужбових книг, Ч. д. видавала історичні, полемічно-публіцистичні, повчальні твори укр. - письменників, громадсько-політ. і церковних діячів іоаникія Галятовського, Іоанна Максимовича, Димитрія Ростовського (див. Туптало Д. С.) та ін. укр. письменників кінця 17 ст. Книги друкувалися укр., польс, лат. та церковнослов'ян. мовами. Останнє видання, що вийшло в Ч. д., відноситься ДО 1818.

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ДРУКАРНЯ

перша друкарня в Києві, важливий центр книгодрукування на Україні 17—18 ст. Заснував 1615 в Києво-Печерській лаврі архімандрит Є. Плетенецькии. Згодом друкарню очолювали 3. Копистенський, П. Могила, І. Гізель (понад 30 років) та ін. Над виданням книг у ній працювали І. Борецький, П. Беринда, Л. Зизаній (Тустановський), І. Галятовський, І. Гізель, майстри друкарської справи С. Беринда, Т. Земка, О. Митурата ін.; видатні укр. художники і гравери І. Щирський, О. Тарасевич і Л. Тарасевич, І. Мігура. Першу датовану книгу, яка збереглася,— "Часослов" видано у лаврській друкарні 20.XII.1616.

Книги у К.-П. д. друкувалися як староукр. (слов'яноруською), так і ін. мовами: церковнослов., польс, лат., тощо. К.-П. л. на той час була найбільшою друкарнею на Україні. Добре оздоблені книги розходилися по всій Україні, поширювалися в Білорусії, Росії, в західнослов. країнах, а також в Австрії, Молдавії, Валахії, Греції тощо. В друкарні було надруковано "Лексіконь славепоросскій и ймень тлькованіє" П. Беринди (1627), "Києво-Печерський патерик"(1661), "Синопсис" (1674), автором якого вважають І. Гізеля. та ін. К.-П. д. в 17—18 ст. сприяла розвиткові науки і освіти на Україні, боротьбі укр. народу з ополяченням і покатоличенням. Припинила діяльність 1918.