Відповідність Кс рівням спеціалізації

Значення Кс	Рівень спеціалізації
до 0,20	низький
0,21-0,40	середній
0,41-0,60	високий
понад 0,60	поглиблений
1	моногалузеві підприємства

Спеціалізація сільського господарства – це переважний розвиток виробництва одного або кількох видів продукції в окремих регіонах, підприємствах чи їхніх підрозділах. У свою чергу, спеціалізація потребує зосередження засобів виробництва та робочої сили для організації розвитку цих галузей і виробництва певних видів продукції. Узагальнюючим показником, який характеризує рівень спеціалізації є коефіцієнт спеціалізації і становить 0,6 і тому ТОВ “Полтава-Сад”, з високим рівнем спеціалізації.

Галузь виробництва кукурудзи на зерно та соняшнику займає провідну роль в економіці підприємства, адже це дві культур, які вирощує ТОВ «Полтава-Сад». Для аналізу значення в підприємстві доцільно навести надходження коштів від реалізації продукції за 2009-2011 роки (таблиця 1.4).

За даними таблиці ми спостерігаємо що виробництво та реалізація кукурудзи на зерно в середньому за три роки принесло 11888,3 тис. грн. чистого доходу, а соняшнику – 2032 ттис. грн., Це займає 46,9 та 8,01 % у структурі всього доходу підприємства відповідно. Найбільш прибутковим був 2011р. Розмір чистого доходу становив 39829 тис.грн., що свідчить про подальші перспективи розвитку даної галузі, удосконалення технологічних процесів, збільшення посівних площ та обсягів реалізації.

Таблиця 1.5

Дохід від реалізації продукції сільського господарства в тов “Полтава-Сад”, 2009-2011рр.

Культура	Чистий дохід від реалізації продукції, тис. Грн.					Структура, %
	2 009 р.	2 010 р.	2 011 р.	В середньому за 2009-2011рр.
Пшениця озима	66	-	-	22	0,09
Кукурудза на зерно	11039	2533	22093	11888,3	46,9
Соняшник на зерно	-	78	6018	2032	8,01
Інша продукція рослинництва	9283	13184	11718	11395	45
Всього	20388	15795	39829	25337,3	100,0

Таким чином ТОВ “Полтава-Сад” – сільськогосподарське підприємство, яке займається виробництвом тільки продукції рослинництва.

Товариство за розміром можна віднести до малих підприємств.

Серед культур, які вирощувались в підприємстві, за досліджуваний період вирощувались такі: кукурудза на зерно та соняшник,що є основною галуззю в підприємстві.

2. Управління виробництвом в тов «Полтава-Сад».

Підвищення ефективності виробництва продукції (послуг) – одна із головних задач розвитку економіки на теперішньому етапі будівництва незалежної України. Необхідною умовою їх вирішення є удосконалення прийняття управлінських рішень, в першу чергу економічно їх обґрунтовуючи. Під виробництвом, в основному, розуміють випуск продукції в результаті переробки сировини. Операційні системи мають більш ширше призначення, вони включають в себе не тільки виробництво продукції, а і надають послуги клієнтам.

Кожне виробництво потребує не тільки матеріального і технічного забезпечення, а й управління. Процес ефективного управління виробництвом на підприємстві є найголовнішою стратегією будь-якого господарства. Ефективність процесу управління виробництвом – це обґрунтована стратегія і тактика організацій.

Особливе місце в управління проектами займає планування, оскільки саме воно уособлює собою організуючий початок усього процесу реорганізації. Сутність планування полягає в обґрунтуванні цілей та способів їхнього досягнення. Перш, ніж створити план, визначають комплекс робіт, методів і способів їхнього виконання , необхідні ресурси, а також характер взаємодії між організаціями – учасниками проекту.

В цілях управління діалектично поєднуються об'єктивні та суб'єктивні засади в управлінні суспільним виробництвом. З одного боку, цілі повинні відповідати об'єктивним законам, інакше вони не будуть реальними, з іншого - цілі є продуктом свідомості, ставляться людьми і відображають їхні інтереси.

Ціль управління виробництвом - це бажаний стан об'єкта управління в майбутньому. Вона не тільки визначає поведінку суб'єкта, а й впливає на елементи системи управління, зміст головних видів управлінської діяльності (функцій), вибір способів впливу на об'єкт (методів), на організаційну структуру і процес управління, підбір і розстановку кадрів і т. д.

При визначенні цілей потрібно дотримуватися загального правила, згідно з яким індивідуальні цілі визначають цілі вищого рівня. Виникає проблема ієрархії та деталізації цілей. Так, довгострокові орієнтири розробляються для обмеженої кількості показників і нормативів, середньострокові цілі приймають вигляд конкретніших завдань і показників, а річні цілі ще детальніші, вони конкретизуються, охоплюючи всі основні аспекти господарської діяльності.

Залежно від рівня управління можна виділити цілі: народногосподарські, міжгалузеві, міжрегіональні, галузеві й територіальні, об'єднання і підприємства, цеху, ланки. При цьому зміст цілей залежить від рівня управління. Так, важливість довгострокових планів підвищується на рівні народного господарства, галузей і територій.

У кожній підсистемі виникають свої, притаманні їй цілі, які не зводяться лише до реалізації цілі вищого рівня. Наприклад, у колективі робітників підприємства формуються не тільки цілі, які визначають поведінку колективу в цілому, а й групові, цілі робітників окремих цехів та ланок і цілі окремих робітників. У таких випадках виникає проблема узгодженості цілей, усунення суперечностей.

Система управління як сфера суспільної практики включає чотири головні групи елементів: механізм управління, структуру управління, процес управління, розвиток управління.

Організаційна структура управління формується в процесі розподілу формальних ролей в організації і встановлення зв’язків між ними, а також між частинами структури. В системі управління працюють люди (кадри управління), які використовують у своїй роботі відповідні технічні засоби.

Процес управління – це динамічна характеристика системи управління. Він включає взаємодію зазначених вище елементів структури з метою прийняття рішень, визначення технології і процедур роботи, організації праці робітників управління тощо.

Рішення – це основний продукт (результат) управлінської діяльності. Рішення обов’язково передбачає стадію реалізації.

Технологія управління – це система правил, методів, процедур, які використовуються в процесі управління.

У різних видах управлінської праці мають місце загальні прийоми, процедури, операції. Пошук їх раціональних форм і поєднань – завдання менеджменту. Розвиток системи управління – обов’язковий компонент її функціонування. Він реалізується через механізм, який має змістову, організаційну та процедурну сторони.

Управління не тільки організовує економічну діяльність, воно саме по собі є трудовою діяльністю і відповідно мав економічні характеристики: економічний потенціал, витрати управління, джерела їх покриття, продуктивність управлінської праці і т. д. Це – економіка управління. Розвиток управління потребує якісної та кількісної оцінки його ефективності, конкретних підсумків раціоналізації управління.

Система управління виробництвом у ТОВ “Полтава-Сад” насамперед повинна мати рослинницький напрямок. Основна маса доходів товариства поступає від галузі рослинництва, а відтак можна стверджувати, що і управління виробництвом повинно бути відповідне. Наведемо дані по виробництву культур в підприємстві:

Таблиця 2.1