Тема 4. Традиційні системи калькулювання

1. Сутність позамовного калькулювання

Калькулювання за замовленнями традиційно застосовують в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах (кораблебудування, авіаційна промисловість, будівництво, виробництво меблів, видавнича діяльність тощо).

Калькулювання за замовленнями (Job-Order Costing) — система калькулювання собівартості продукції на основі обліку витрат за кожним індивідуальним виро­бом або за окремою партією виробів.

У цій системі калькулювання об'єктом обліку є окреме замовлення на виготов­лення одного виробу, партії виробів чи на виконання певного обсягу робіт (послуг).

На підставі замовлення клієнта бухгалтерія підприємства відкриває виробниче замовлення, тобто замовлення певним виробничим підрозділам на виконання відпо­відних операцій або їх стадій. Кожному замовленню присвоюють свій код, що вказу­ють в усіх документах, пов'язаних із виконанням робіт та витрачанням ресурсів.

Для узагальнення витрат та калькулювання собівартості використовують ві­домість (картку) обліку витрат. У цьому обліковому реєстрі фіксують всі фактичні витрати, пов'язані з виконанням замовлення.

Матеріали, що були витрачені для виконання замовлення, відображають у відомості на підставі вимог або накладних.

Пряму заробітну плату переносять у відомість з нарядів чи карток обліку робочого часу.

Накладні витрати розподіляють між замовленнями щомісяця пропорційно встановленій базі розподілу (прямій зарплаті, машино-годинам тощо).

2. Послідовність позамовного калькулювання

Можна виділити наступні кроки для віднесення витрат на конкретне замовлення:

1. Визначення замовлення як об’єкта витрат.

2. Визначення прямих витрат (матеріали і основна праця), пов’язаних з замовленням.

3. Вибір бази для розподілу накладних витрат на замовлення.

4. Співставлення накладних витрат з базою розподілу.

5. Обчислення ставки розподілу накладних витрат.

6. Віднесення накладних витрат на замовлення з використанням ставки розподілу накладних витрат.

7. Визначення загальних витрат за замовленням (матеріали, праця, виробничі накладні витрати).

3. Фактичне і нормальне калькулювання

В фактичному калькулюванні використовуються фактичні витрати: прямі матеріали, пряма праця і виробничі накладні витрати.

В нормальному калькулюванні використовуються фактичні витрати для прямих матеріалів і прямої праці, в той час як виробничі накладні витрати відносяться на замовлення з використанням планової ставки розподілу накладних витрат, помноженої на фактичну кількість базового критерію.

4. Сутність калькулювання за процесами

Калькулювання за процесами (Process Costing) — система калькулювання собівартості продукції на основі групування витрат у межах окремих процесів або стадій виробництва. Ця система характерна для масового серійного виробництва. Сферою її за­стосування зазвичай є хімічна, нафтопереробна, текстильна, металургійна, фар­мацевтична, вугільна галузі, взуттєва промисловість; виробництво автомобілів, персональних комп'ютерів тощо.

Складність калькулювання за процесами залежить від кількості процесів і технології обробки, наявності й величини незавершеного виробництва.

Простий метод калькулювання може бути застосований підприємствами, що здійснюють виробництво однорідної продукції (гідроелектростанціями, з видо­бутку нафти, газу, вугілля тощо).

У цих підприємствах немає незавершеного виробництва або його величина настільки незначна, що дозволяє нехтувати ним у процесі калькулювання.

Тому в цих виробництвах облік витрат ведеться по підприємству загалом, а фактична собівартість продукції визначається сумою всіх витрат звітного періоду (місяця).

Процес калькулювання ускладнюється в разі, коли підприємство виго­товляє різні види продукції і постійно має значний обсяг незавершеного виробництва.

У такому разі облік організовують по кожному виду продукції (або групі однорідних видів продукції), а калькулювання собівартості кожного виду продукції здійснюють з урахуванням залишків незавершеного виробництва.

Залишок незавершеного виробництва визначається інвентаризацією або за даними оперативного обліку і оцінюється за плановою (нормативною) собівар­тістю або за собівартістю еквівалентної одиниці продукції.

Найскладнішим є калькулювання за умов, коли технологічний процес ви­робництва остаточної продукції складається з окремих стадій обробки, що мо­жуть здійснюватися послідовно або паралельно.

Прикладом послідовної обробки є виробництво солі, а паралель­ної — виробництво взуття.