3. Визначення функції витрат

Функція витрат (Cost Function) — це математичний опис взаємозв'язку між витратами та їх факторами.

У спрощеному вигляді функцію витрат можна описати так:

y= а + bх

де Y — загальні витрати;

а — загальні постійні витрати;

b — змінні витрати на одиницю діяльності;

х — значення фактора витрат.

На практиці витрати мають кілька факторів витрат, але для побудови функції витрат здебільшого обирають один чи два найвпливовіші фактори.

Функція витрат полегшує передбачення витрат.

Передбачення витрат (Cost Prediction) — прогнозування майбутніх витрат для різних рівнів (умов) діяльності.

Наявність змішаних витрат ускладнює побудову функції витрат. Тому для визначення функції витрат застосовують різні методи, зокрема:

• аналіз рахунків;

• метод вищої-нижчої точки;

• метод візуального пристосування.

Метод аналізу розрахунків (Account Analysis Method) - метод визначення функції витрат шляхом розподілу їх на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі вивчення даних рахунків бухгалтерського обліку.

Метод вищої-нижчої точки (High - Low Method) — це метод визначення функції ви­трат на підставі припущення, що змінні витрати є різницею між загальними ви­тратами за найвищого та найнижчого рівнів діяльності.

Метод візуального пристосування (Visual-Fit Method) — графічний підхід до визначення функції витрат, за якого аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат.

Тема 3. Облік і розподіл непрямих витрат

1. Необхідність розподілу накладних витрат

Головною проблемою віднесення витрат до відповідних об'єктів є непрямі витрати.

Виробничі накладні витрати (ВНВ) – це різноманітна сукупність витрат, пов’язаних з виробництвом, але які, як правило, не можна безпосередньо віднести на конкретні види готової продукції.

Виробничі накладні витрати підлягають віднесенню на продукт з таких причин:

• Визначення повних витрат на одиницю продукту

• Визначення собівартості запасів

2. Ставки розподілу накладних витрат

У практиці виробничі накладні витрати здебільшого розподіляють між підрозділами, вироба­ми або іншими об'єктами пропорційно до певної бази (обсягу виробництва, пло­щі, прямої заробітної плати тощо).

Виходячи з обраної бази, обчислюють ставку розподілу непрямих витрат.

Ставка розподілу ВНВ (Indirect Cost Allocation Rate) — це відно­шення суми ВНВ до загальної величини бази розподілу їх.

Залежно від складності виробництва ставка розподілу виробничих накладних витрат може бути єдиною для всіх виробничих підрозділів, встановлюватися окремо для кожного виробничого підрозділу або окремо для певних груп накладних ви­трат.

Єдина ставка розподілу ВНВ (Plantwide Overhead Rate) може бути застосована за умов виробництва однорідної продукції однакової складності.

За умов різної складності праці у різних виробничих підрозділах доцільніше застосовувати ставку розподілу накладних витрат для кожного виробничого під­розділу (Department Overhead Rate).

Використання планових ставок розподілу ВНВ

Розрахунок ставок розподілу ВНВ на основі їх фактичної величини викликає ряд проблем особливо в сезонних і циклічних виробництвах:

• Розрахунок собівартості замовлень слід відкласти до завершення звітного періоду, оскільки накладні витрати та обсяги виробництва не можуть бути підраховані раніше.

• Як накладні витрати, так і виробнича діяльність змінюються від місяця до місяця, що призводить до значного коливання ставок розподілу і може негативно позначитися на ціноутворенні.

Розрахунок планової ставки розподілу ВНВ включає наступні кроки:

1. Розрахунок прогнозованої величини накладних витрат

2. Вибір бази розподілу

3. Поділ прогнозованої величини накладних витрат на прогнозоване кількісне значення бази

4. Віднесення накладних витрат на кожен вид продукції з використанням даної ставки.

На практиці прогнозні дані, що використовуються для розрахунку планових ставок не співпадають з фактичними даними. В такому випадку накладні витрати, віднесені на собівартість продукції будуть відрізнятися від фактичної суми накладних витрат, що призводить до виникнення недорозподілених накладних витрат або зайворозподілених накладних витрат.

Недорозподілені накладні витрати (Underapplied Overhead) — сума, на яку фак­тичні накладні витрати перевищують величину розподілених накладних витрат.

Зайворозподілені накладні витрати (Overapplied Overhead) — сума, на яку роз­поділені накладні витрати перевищують їхню фактичну величину.

Списання недорозподілених накладних витрат або зайворозподілених накладних витрат можна здійснитит двома способами:

1. Суму коректування відносять на рахунок "Собівартість реалізованої продукції".

2. Суму коректування розподілюють пропорційно сальдо трьох рахунків "Незавершене виробництво", "Готова продукція" і " Собівартість реалізованої продукції ".