143. Права та обов’язки держав у мев: види, характеристика, нормативно-правове закріплення.

Держава – політична форма організації сус-ва, яка виражає обумовлену економічним ладом політичну владу пануючого класу або всього народу. Права і обов’язки держав у міжнародних економічних відносинах регулюються Хартія економічних прав та обов’язків держав 1974. Види міжнародного правового статусу держав:1. загальний(всі держави мають однакові права і обов’язки), 2.Спеціальні( обсяг прав і обов’язків притаманний групі держав, витікає з багатосторонніх договорів або з участі в міжнародних організаціях і об’єднаннях) 3.Індивідуальний(обсяг прав і обов’язків притаманний кожній державі) Права:1. обирати свою економічну систему, форму організації зовн. ек. звязків, засоби економічного розвитку, використання ресурсів, здійснення реформ 2. вільно здійснювати суверенітет над багатствами і природними ресурсами, а також економічною діяльністю 3. націоналізувати, експропріювати або передавати іноземну власність на своїй території,регулювати спори на підставі нац.. законодавства 4. регулювати і контролювати на своїй території іноземні інвестиції і діяльність тнк 5. приймати участь в міжнародній торгівлі та інших формах економічної співпраці, вкладати 2 і багатосторонні угоди в сфері міжнародного економічного співробітництва, приймати участь в регіональних і субрегіональних інтеграціях 6. не бути дискримінованими 7. країни, що розвиваються в праві надавати преференції іншим країнам що розвиваються і розповсюджувати їх на розвинені країни. Обов’язки: 1. співіснування в мирі незалежно від економічної системи 2. сприяти міжнародній торгівлі 3. взаємне надання режиму найбільшого сприяння 4. не застосування економічних заходів примусового характеру 5. співпраця в оптимальному використанні природних ресурсів, які належать 2 і більше державам 6. не примушувати до надання пільг іноземним інвестиціям 7. забезпечувати компенсацію при націоналізації, експропріації та передачі іноземної власності 8. контролювати і регулювати діяльність тнк 9. забезпечувати щоб вигоди від ресурсів морського дна розподілялися між усіма державами 10. не дискримінувати інші держави, враховувати інтереси країн що розвиваються, укріплювати систему преференцій, сприяти ек.розв. найменш розвинених країн світу 11. співпрацювати, забезпечуючи лібералізацію св.торгівлі 12. забезпечувати, щоб політика регіональних і субрегіональних інтеграцій відповідала інтересам, потребам міжн.спільноти і враховувала законні інтереси третіх країн 13. сприяти міжн.наук. і техн.. співпраці, передачі технологій і розробці керівних положень по передачі технологій 14. здійснювати захист, збереження і покращення навколишнього природного середовища.

144. Правова природа, види та зміст арбітражних угод.

Арбітражна угода це самостійна угода між сторонами про арбітражний розгляд спорів, що можуть виникнути в майбутньому або у зв’язку з яким-небудь конкретним контрактом, або групою контрактів, укладених між цими сторонами Види:

1. Арбітражний договір – самостійна угода між сторонами про арбітражний розгляд спорів які можуть виникнути в майбутньому у зв’язку з будь-яким конкретним економічним контрактом, укладеним між сторонами

2.Арбітражне застереження - це угода сторін про арбітражний порядок вирішення спорів, яка прямо включена в контракт і є його складовою.

3.Третейський запис - це окрема від контракту угода між сторонами про арбітражний розгляд уже існуючого між ними спору.

Особливістю арбітражної угоди є те, що вона обов’язкова для її сторін і сторони не можуть ухилитися від передачі спору на розгляд третейського суду.

Основні вимоги до арбітражних угод встановлені міжнародними конвенціями, і, насамперед Нью-Йоркською Конвенцією ООН “Про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень” від 10 червня 1958 р. (далі – Конвенцією), і полягають у наступному:

арбітражна угода має укладатися в письмовій формі;

вона повинна передбачати передачу до арбітражу всіх або певних спорів, що виникли або можуть виникнути між сторонами;

спори повинні мати правовий характер, договірний або позадоговірний;

об'єкт правовідносин може бути предметом арбітражного розгляду (тобто спір має бути арбітрабельним);

сторони арбітражної угоди повинні бути дієздатні за законодавством, що до них застосовується;

за Конвенцією арбітражна угода має бути дійсною за законом, якому її підпорядкували сторони, або за законом країни, де було винесено арбітражне рішення.

Арбітражна угода за своєю правовою природою є, насамперед, цивільно-правовою угодою, що регулюється як міжнародно-правовими нормами, так і внутрішнім законодавством окремих країн. Основні положення про арбітражну угоду, її поняття, форму, основні вимоги до неї та наслідки їх порушення містяться в Нью-Йоркській конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (статті II, V), а також у розробленій та прийнятій на її основі Європейській конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж (статті І, V, IX), Типовому законі ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж (статті 7-9, ч. 1 ст. 15).