122. Поняття і система міжнародного економічного права.

Міжнародне економічне право — це система норм і принципів, які регулюють відносини між державами, між державами і міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями в процесі міжнародного економічного співробітництва, що є самостійною галуззю міжнародного публічного права. Як складова міжнародного права міжнародне економічне право може і повинно розглядатися як самостійна правова система, галузь права. Воно має свої складові елементи — підсистеми, які слід у даному випадку називати підгалузями та правовими інститутами. Залежно від змісту відносин, які регулюються, у системі міжнародного економічного права виділяють міжнародне торговельне право, міжнародне валютне право, міжнародне інвестиційне право, міжнародне транспортне право, а також комплекси норм, які покликані регламентувати міжнародно-правові відносини промислового і сільсько­господарського співробітництва, співробітництва в галузі науково-технічного прогресу та ін. Як навчальна дисципліна міжнародне економічне право скла­дається із загальної та особливої частин. У Загальній частині об’єднані норми, які визначають сам предмет правового регулювання міжнародного економічного права, його джерела і принципи, дають уявлення про суб’єктів міжнародно-економічних відносин і, зокрема, про державу як основного суб’єкта міжнарод­ного права. У Загальній частині також розглядаються правовий статус міжнародних економічних організацій, питання правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), міжнародних економічних договорів та забезпечення їх виконання.

Щодо загальної характеристики змісту Особливої частини міжнародного економічного права, то вона зводиться до характеристики правових норм і особливостей правового регулювання міжнародної торгівлі, міжнародних валютних відносин, міжнарод­них перевезень та інших напрямів міжнародного співробітництва. Виходячи з цього в межах Особливої частини має вивчатися міжнародне торговельне право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, питання міжнародно-правового регулювання промислового, с/г і науково-тех­нічного співробітництва.

123. Поняття та види імунітетів держав, їх прояви в мев

У міжнародному праві імунітет держави розглядається як принцип, відповідно до якого державі або її органам не може бути пред’явлений позов у суді іноземної держави.

Імунітети держави прийнято підрозділяти на різновиди.

Імунітет від дії законодавства іноземної держави — забезпечується такими складовими частинами сувереніте­ту, як незалежність і рівність держав.

Судовий імунітет. У широкому розумінні цей вид іму­нітету містить:

• імунітет від пред'явлення позову в іноземному суді;

• імунітет від попередніх дій;

• імунітет від попереднього виконання рішення.

Тут необхідно зазначити, що сучасні закони про імуні­тет деяких держав, хоча і встановлюють обмеження імуні­тету, але все-таки розрізняють власне юрисдикційний іму­нітет (тобто судовий імунітет у вузькому розумінні) та іму­нітет від виконавчих дій.

Імунітет власності держави означає правовий режим недоторканності власності, що знаходиться на території іно­земної держави. Юридичним змістом даного виду імуніте­ту є заборона звернення стягнення і примусового вилучен­ня майна, що належить державі.

Імунітет угод держави. Оскільки держава в силу іму­нітету вільна від примусових заходів для здійснення інозем­них законів, адміністративних розпоряджень та ін., з цьо­го випливає, що приватноправові відносини міжнародного характеру за участю держави, зокрема угоди, що уклада­ються державою з іноземними фізичними чи юридичними особами, повинні регулюватися правом цієї держави, якщо тільки самі сторони не домовляться про застосування іно­земного права. Це правило давно вже склалося в іноземній судовій практиці і знаходить закріплення в міжнародних договорах.