115. Офшорні зони та компанії: поняття, види, особливості створення та нормативно-правового забезпечення діяльності.

Офшорна зона — один із видів вільних економічних зон. Їх відносять до сервісних вільно-економічних зон, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високий рівень та законодавчі гарантії банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання. Термін «офшорна зона» загалом має на увазі будь-яку країну з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів, певний рівень банківської або комерційної секретності, мінімальну або повну відсутність резервних вимог центрального банку або обмежень у конвертованій валюті. Крім того, більшість офшорних зон має відносно прості вимоги з ліцензування і регулювання фінансових компаній і інших фірм. Особливістю офшорної юрисдикції є поширення пільгового режиму виключно на нерезиденти компанії, які не здійснюють діяльність на території юрисдикції і, що найважливіше, забезпечення ефективного режиму фінансової секретності.

Функціонування офшорних зон неможливе без створення в них офшорних компаній, під якими розуміють будь-яку форму ведення бізнесу, що отримала офшорний статус. Офшорна компанія може отримати пільги тільки у разі володіння нею іноземцями, а прибуток повинен вилучатися за межами юрисдикції, де компанія зареєстрована. Офшорній компанії заборонено вести підприємницьку діяльність у країні реєстрації, тому що в іншому випадку держава поставила би в нерівні умови місцеві фірм, порівняно з офшорними, які мають податкові пільги. Створюючи офшорні компанії, власники можуть отримати наступні переваги: низькі ставки податків, відсутність контролю над обміном валют, можливість вільного використання валюти, рахунки в банках у різних валютах, недорога банківська система, прибуток у твердій валюті, володіння нерухомістю за кордоном тощо.

116. Охарактеризувати принцип взаємності в меп

Принцип-керівна ідея, основоположна засада, правило здійснення якоїсь діяльн-ті. Бувають основні(загальн) та спеціальні. Це загальн! Принцип взаємної вигоди- один із загальновизнаних принципів між нар права, яким найчастіше керуються у МЕВ. Цей принцип тісно пов'язаний з таким принципом, як суверенна рівність держав. Адже лише в межах рівності можна врахувати взаємні інтереси, досягти обопільної вигоди. Тому в Хартії 1974 р. ці принципи розглядаються як такі, що взаємно доповнюють один одного. Недодержання цього принципу у МЕВ спричиняє неоколоніалізм, дискримінацію, нерівноправність і нееквівал-сть обміну, врешті-решт призводить до політичної й ек залежності, особливо ще недостатньо розвинут країн. Не слід вважати якимось відступом від принципу взаємної вигоди встановлення, як виняток, для країн, що розвиваються, певних пільг, режиму найбільшого сприяння. Йдеться про так звані преференції, які застосовуються лише щодо тих країн, яким їх надано, і не поширюються на інші країни, навіть якщо вони користуються режимом найб сприяння. Зазначене «порушення» принципу взаємної вигоди забезпечує фактичну рівність і фактичну взаємну вигоду в економічних стосунках між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. Принцип взаємної вигоди закріплений у багатьох міжнародно-правових актах: Статуті Суду ООН 45р, Декларації про принципи МП 70р.