7. Види імунітетів держав у меп

У міжнародному ек. праві імунітет держави розглядається як принцип, відповідно до якого державі або її органам не може бути пред’явлений позов у суді іноземної держави. Імунітет держави — це принцип міжнародного права, що випливає із засад державного суверенітету. Імунітет держави виявляється в тому, що з огляду на рівність усіх держав (і велетенських за розмірами території та чисельністю населення, і карликових) певна держава не може здійснювати владу стосовно іншої держави. Імунітетом користуються іноземна держава, її органи та майно, що належить державі. Майно іноземної держави не може піддаватись заходам примусового характеру (накладенню арешту тощо). Теорія і практика розрізняють кілька видів імунітету держави: судовий, юрисдикційний, майновий (власності), договірний. 1.Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави. У цьому разі керуються правилом "рівний не має юрисдикції над рівним". Держава не може бути притягнута до суду іншої держави як відповідач, окрім випадків чітко висловленої такою державою згоди. При цьому не мають значення чинники, спираючись на які певна держава хотіла б притягти до свого суду іншу державу. *Імунітет від пред’явлення позову націон суб’єктами до держави в іноземному суді (не може фіз. або юр особа держави подати позов до іноз суду). *Імунітет держави від попереднього забезпечення позову полягає в тому, що майно держави не може бути предметом забезпечення позову.

*Імунітет держави від примусового виконання рішення означає, що без згоди держави не можна здійснити примусове виконання судового рішення, винесеного проти неї судом, третейським судом іншої держави.

2.Юрисдикційний – захист від дії законодавства іноземної держави. 3.Майновий – все майно держави може бути поділене на те, що використовується нею для публічних і приватних функцій. 4.Договірний – якщо держава укладає договір з іноземною фіз. або юр. особою, то до таких угод застосовується законодавство тієї держави, що є стороною даної угоди, якщо держава не відмовляється.

Теорія абсолютного імунітету дає змогу широко тлумачити та застосовувати імунітет держави. Подання позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно держави можуть бути вчинені лише тоді, коли є згода на те з боку відповідної держави. (всі імунітети використовуються).

Основний зміст теорії функціонального (обмеженого) імунітету полягає в тому, що держава, діючи як суверен, завжди користується імунітетом. Якщо ж держава діє як приватна особа (наприклад, здійснює зовнішньоторговельні операції та/чи займається іншою комерційною діяльністю), то імунітетом вона не користується.

8. Види міжнародних економічних договорів та їх х-ка.

Міжнародний економічний договір — це добровільна угода між двома або кількома державами, міжнародними організаціями, відповідно до якої встановлюються, змінюються або припиняються їхні взаємні права та обов’язки. Види:

1. За об'єктами регулювання договори поділяються на політичні, економічні, науково-технічні, торговельні, кредитні, 2. За кількістю учасників міжнародні договори поділяються на двосторонні та багатосторонні. Основну кількість договорів складають двосторонні, що укладаються з урахуванням специфіки міждержавних відносин. Багатосторонні договори часто виступають як основний засіб кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права. 3. За характером регулювання міжнародні договори можуть бути універсальними (загальними) та регіональними. 4. За способом приєднання: а. відкриті — до міжнародного договору мають можливість приєднатися всі заінтересовані держави. б. напіввідкриті — до договору можна приєднатися тільки за згодою його учасників. в. закритий — у договорі беруть участь тільки держави, що його уклали. 5. Залежно від того, які органи представляють державу в міжнародних відносинах, розрізняють міждержавні договори (укладаються на вищому рівні та від імені держави), міжурядові (від імені уряду) та міжвідомчі (від імені міністерств і відомств). 6. За юридичним характером: міжнародні договори можуть бути правомірними та неправомірними. 7. оплатні й безоплатні 8. формальні, реальні й консенсуальні. До формальних договорів слід віднести такі, для укладення яких, крім взаємної згоди сторін, потрібне дотримання певної форми. Реальними визнаються договори, в основі яких лежить не лише досягнення згоди, а й їх гарантоване виконання. До цієї групи договорів відносять, наприклад, договори позики, застави, зберігання.

Консенсуальні договори — це такі, за якими з усіх суттєвих умов досягнута згода сторін. Вони вважаються укладеними і набирають чинності не в момент виконання, а в момент досягнення згоди. 9.За територією дії: універсальні (конвенції ООН), регіональні, субрегіональні