42. Загальна характеристика сучасної міжнародної валютної системи та її організаційно-правового механізму.

Міжнар вал система – це форма організації та регулювання валютних відносин, які закріплені в міжнародних угодах та обслуговують міжнародний рух товарів і факторів виробництва. Сучасна міжн вал система хар-ся зростанням курсу євро і дещо нестабільним положенням долара. Так само зростає число розрахунків, які проводяться у євро.

Розвинуті країни світу створили свій організаційно-правовий механізм валютних відносин. Його структурними ланками є самі держави або уповноважені ними відповідні державні органи. Сьогодні спостерігається тенденція посилення впливу окремих держав на міжнародні валютні відносини. Це пояснюється тим, що держави з метою уникнення кризових явищ намагаються розумно поєднувати стихійний розвиток валютних відносин з їх державним регулюванням. Уряд цих країн відіграє значну роль у визначенні державної валютної політики і проведенні її через свої державні (центральні) банки. У виробленні й реалізації валютної політики важливу роль виконують і неурядові структури міжнародного і національного характеру (комітети, спілки, комісії, банківські клуби тощо). Провідні країни вишукують найефективніші форми координації своєї валютної політики. Серед них — щорічні зустрічі керівників країн великої «вісімки» (США, Англії, Франції, ФРН, Італії, Канади, Японії, Росії). На зустрічах лідерів цієї групи обговорюються питання скоординованої валютної політики та шляхи її реалізації, розробляється загальний ек-й курс, виробляється єдиний підхід стосовно ключових проблем світогосподарських зв’язків. Значну роль у розвитку міжнародних валютних відносин відіграють міжнародні кредитні Організації і фонди, котрі, як правило, поділяють на шість груп.1) Організації і фонди як спеціалізовані заклади ООН (МВФ, МБРР, Спеціальний фонд ООН — СФ, Фонд капітального розвитку ООН, Міжнародна фінансова корпорація); 2) Міжнародні організації європейського континенту (Банк міжнародних розрахунків, Європейська валютна система, Європейський інвестиційний банк); 3) Азіатські міжнародні організації (Азіатський банк розвитку, Ісламський банк розвитку, Азіатський кліринговий союз); 4) Африканські міжнародні організації (Африканський банк розвитку, Африканський фонд розвитку, Західноафриканська клірингова палата); 5) Міжнародні організації країн Латинської Америки (Міжамериканський банк розвитку, Карибський банк розвитку, організації Андської групи); 6) Міжнародні організації арабських країн (Арабська інвестиційна компанія, Арабський банк економічного розвитку Африки, Спеціальний фонд арабських країн для надання допомоги Африці).

Ці міжнародні кредитні організації і фонди створені на основі міжнародних угод відповідних держав, і їх функціонування регулюється міжнародно-правовими актами. Вони, як правило, мають право від свого імені укладати договори як із країнами-учасницями, так і з іншими країнами.

43. Загальна характеристика та види суб’єктів меп

Суб'єкти міжнародного економічного права - це учасники міжнародних економічних відносин, поведінка яких урегульована нормами міжнародного економічного права.

Відповідно, суб'єктами міжнародного економічного права є суб'єкти міжнародного публічного права: держави,міжнародні економічні організації. Враховуючи специфіку міжнародних економічних відносин, особливий статус у міжнародному економічному праві (з особливостями правового регулювання) мають транснаціональні корпорації (ТНК). Держави як суверенні одиниці є основними суб'єктами міжнародного економічного права, що володіють універсальною міжнародною правосуб'єктністю. Основні економічні права й обов'язки держав сформульовані в спеціальному міжнародному документі - Хартії економічних прав і обов'язків держав 1974 р.

Держави мають право:

- вільно реалізовувати повний, постійний суверенітет над усіма своїми багатствами, природними ресурсами й економічною діяльністю;

- регулювати і контролювати іноземні інвестиції в межах дії своєї національної юрисдикції, відповідно до свого законодавства;

- регулювати і контролювати діяльність ТНК у межах дії своєї національної юрисдикції;

- усі держави як юридично рівноправні члени міжнародного співтовариства мають право повністю й ефективно брати участь у міжнародному процесі прийняття рішень для врегулювання світових економічних проблем, зокрема через участь у відповідних міжнародних економічних організаціях, як на універсальному, так і на регіональному рівнях. Кожна держава несе повну відповідальність за сприяння економічному соціальному і культурному розвитку свого народу (ст. 7 Хартії економічних прав і обов'язків держав). Міжнародні економічні організації є різновидом МО і є похідними (від держав) суб'єктами міжнародного економічного права.

Перші міжнародні економічні організації виникли ще в XIX ст. і нині вони є надзвичайно важливим механізмом міждержавної координації в усіх галузях міжнародних економічних відносин.

Існує декілька підходів до класифікації міжнародних економічних організацій. Перш за все, міжнародні економічні організації поділяють відповідно до сфери міжнародного економічного співробітництва: МО у сфері торгівлі; МО у валютно-фінансовій сфері; МО в інвестиційній сфері. МО поділяють також на універсальні та регіональні. Міжнародні економічні організації загалом мають такий самий правовий статус, як і інші МО, проте, оскільки вони не здійснюють політичних функцій, держави, в принципі, наділяють їх більш широкою компетенцією. Дещо специфічним є правовий статус ТНК (або багатонаціональних підприємств) у міжнародному економічному праві. Вони виступають активними учасниками міжнародних економічних відносин, часто за фінансовою потужністю складаючи конкуренцію державам, проте поки що їх не можна назвати суб'єктами міжнародного економічного права. Їх не визнають як такі ні держави, ні МО, і наразі відсутній механізм ефективного і безпосереднього міжнародно-правового впливу на них (не через норми національного права) з боку світового співтовариства. Хоча формально доктрина і практика визнають необхідність на міжнародному рівні регулювання діяльності ТНК, проте досягти реальної ефективності у цьому не вдається вже впродовж тривалого часу. Так, ЕКОСОР ООН заснувала Центр по ТНК і Комісію по ТНК, у рамках якої було розроблено проект Кодексу поведінки ТНК, норми якого мають рекомендаційний характер, хоча вони містять досить прогресивні принципи діяльності ТНК.