40. Загальна характеристика основних джерел меп

Можливість регулювання МЕВ досягається через застосування принципів та норм МЕП, які не є чимось абстрактним, вільно розташованим у просторі. Вони закріплюються у певних джерелах. При цьому оскільки МЕП є однією із галузей МП, остільки основні джерела МП є одночасно і джерелами МЕП. Крім того, система джерел МЕП включає і специфічні джерела, які закріплюють норми і принципи суто МЕП. Це — рішення МЕО, конкретні договірні угоди щодо МЕСпівр (напр, торгов договір), міжнародні звичаї, судові прецеденти, на яких базуються рішення Міжнар арбітражу та Міжнар суду. Система джерел МЕП включає міжнародні договори і, зокрема, міжнародні економічні договори, а також міжнародно-правові звичаї, рішення (акти) міжнародних організацій, міжнародні кодекси поведінки. Отже, під джерелами МЕП слід розуміти систему МД (угод), рішень МО тощо, в яких знаходять своє юридичне закріплення норми і принципи МЕП. МЕДог є найбільш типовою та поширеною формою регулювання зв’язків між суб’єктами МЕВ. Це зумовлюється тим, що вони є засобом регулювання, який може найкращим чином забезпечити досягнення поставлених сторонами економічних цілей і водночас гарантувати дотримання принципу поваги суверенітету та невтручання однієї держави у внутрішні справи іншої. МЕД — це добровільно укладені між державами рівноправні угоди ек характеру, в яких закріплюються норми та принципи, що регулюють МЕВ. Не менш важливим джерелом МЕП вважається міжнародно-правовий звичай. Саме в ньому можуть бути закріплені неписані, як самі собою зрозумілі правила організації і здійснення МЕВ. Вони використовуються з мовчазної згоди сторін (мовчазний договір) і, як правило, не мають свого формального (письмового) закріплення в жодному договорі або угоді. Предметом дискусій, які ведуться в межах МЕП, є також і деякі питання, пов’язані з його джерелами. Одним із них є питання про те, чи є джерелом МЕП рішення МО. Оскільки вони, як правові акти, містять у собі відповідні правила та принципи здійснення МЕВ, розраховані на неодноразове їх використання і здебільшого не мають конкретного адресата, їх можна і треба розглядати як джерела МЕП. До таких актів належать резолюції ГА ООН, а також її МО. Своєрідними джерелами МЕП є міжнародні кодекси поведінки. У цих міжнародно-правових документах систематизовані правила поведінки відповідних суб’єктів МЕВ (лінійних конференцій, ТНК) або у відповідному напрямі ек діяльності (передання технологій — Кодекс поведінки у галузі технологій; контроль за обмеженням ділової практики — Кодекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою).

41. Загальна характеристика правового регулювання міжнародних транспортних перевезень.

У системі МЕВ важливе місце посідають відносини, пов’язані з організацією і здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів різними видами транспорту (залізничним, автомобільним, повітряним, морським, річковим). Міжнар трансп перевез — це необхідна умова успішного розвитку МЕВ. Перевезення сировини, матеріалів, устаткування, с\г продукції та інших вантажів, передбачених міжнар договорами та угодами, — це один із засобів їх реального виконання. Від чіткого урегулювання міжнар відносин у галузі транспорту багато в чому залежать результати міжнар співр-ва в різних його напрямах. Ці відносини, які виникають між державами, національними органами управління транспортом, МО, регулюються відповідними міжнар принципами і нормами. Їх система і відображає зміст міжнародного транспортного права як підгалузі, складової МЕП. Міжнар транспортним правом – систему міжнар-правових принципів і норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі використання різних видів транспорту у сфері міжнародного ек співр-ва. Принципи і норми міжнар транспортного права дістають своє юридичне закріплення у різних джерелах: міжнар договорах та угодах з питань транспорту, актах МО (асоціацій, конференцій, палат, комісій тощо). Найбільш поширеними є міжнародні договори з питань транспорту. Вони укладаються від імені і за дорученням уряду центральними органами управління транспортом — міністерствами та іншими установами, які здійснюють керівництво залізничним, морським, річковим, повітряним транспортом. За кількістю країн, які беруть участь у подібного роду міжнародних договорах, їх можна поділити на багатосторонні і двосторонні. До багатосторонніх договорів слід віднести, наприклад, Конвенцію про відкрите море, підписану у 1958 р. 13 державами; Угоду про Міжнародну спілку залізниць (1922 р.), Чиказьку конвенцію з питань цивільної авіації (1944 р.). До цього виду угод слід віднести й угоди, укладені між окремими країнами Співдружності незалежних держав. Міжнародні транспортні договори можуть бути різного змісту, в них обов’язково враховується специфіка виду транспортних засобів.