6. Особливості господарського розвитку античного світу. Давня Греція та Рим.

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до відродження цього режи-му в країнах Середземномор’я, куди поступово перемістилися центри Стародавнього світу. Це виявилося в економічному піднесенні Греції та Риму. Особливості античного рабства:—        якщо в країнах Стародавнього Сходу раби займалися переважно важкою не-продуктивною працею, то у античних країнах праця рабів застосовувалася в усіх сферах господарства;—        якщо у країнах Стародавнього Сходу основними джерелами рабства були ві-йни і піратство, то у країнах античного світу набуло поширення боргове раб-ство;—        у стародавній Греції переважало міське, промислово — торгове, у Стародавньо-му Римі панувало латифундійне рабство.В Греції завдяки рабовласницькій демократії широкі верстви вільного населення брали участь у творенні культури. Багато вільних греків могли вчитись, займатися науками і мистецтвом, брати участь у громадському житті, тому що на численних рабів було покладено найважчу працю. В економічному житті Стародавнього Риму вирішальна роль належала сільському господарству. Юридичним власником землі виступала держава. Проте з часом відбувався процес передачі її у приватну власність. Сільське господарство було багатогалузевим. Значних успіхів було досягнуто в ремеслі. У Римській державі успішно розвивалася торгівля, яка приносила більше прибутків, ніж ремесло. Добре розвинутою була внутрішня торгівля, зосереджена в містах на місцевих ринках, які згодом стали спеціалізованими. Поступово в містах сформувалися великі ярмарки. Після об'єднання під владою Риму всього Середземномор'я успішно розвивалася зовнішня торгівля.

7. Економічні погляди Ксенофонта, Платона, Аристотеля.

Ксенофонт засуджував політичний і економічний устрій

Афін та ідеалізував порядки аграрної Спарти, недооцінюючи такі види діяльності,

як ремесло й торгівля. Саме він вперше проаналізував поділ праці як економічну

категорію, розкрив протилежність фізичної та розумової праці, вказав на відмінності

між споживною й міновою вартістю товару. Незважаючи на негативне ставлення до

торгівлі й лихварства, учений визнавав необхідність грошей для виконання ними

функцій засобу обігу та збереження скарбів.

Натурально-господарська концепція Платона знайшла відображення у творах

“Держава” та “Закони”. В ідеальній державі, за Платоном, має бути три стани:

філософи, які керують суспільством; воїни-оборонці; землероби, ремісники та

торговці. Кожний клас повинен виконувати певні функції, маючи різні права та

обов’язки. Рабів Платон не відносив до жодного з класів. На його думку, рабство —природна й вічна форма експлуатації. Характерна риса вчення Платона — засудження прагнення людини до збагачення,

торгівлі, лихварства. Найвищий злет економічної думки Стародавньої Греції пов’язаний з іменем

Арістотеля. Критично сприйнявши ідеї свого вчителя Платона, він подав у працях

“Нікомахова етика”, “Політика” власну економічну концепцію, центральним

пунктом якої став принцип справедливого (еквівалентного) обміну. Арістотель довів, що обмін (торгівля) виникає насамперед не з жадоби збагачення (як писав

Платон), а з існування потреб, які не може задовольнити власне господарство. Він проаналізував розвиток форм торгівлі: від мінової торгівлі (Т—Т) до товарного обігу (Т—Г—Т) та обігу грошей як капіталу (Г—Т—Г).