60. Сутність теорії неолібералізму в. Ойкена, а. Мюллера-Армака, о. Рюстов.

Особливостями німецького неолібералізму є те, що пре­дставники цієї течії не обмежуються методологією неокласиків, а застосовують також інституціональні підходи, розроблені ще істо­ричною школою. Основоположником неоліберального напрямку німецької еконо­мічної теорії по праву вважають Вальтера Ойкена, який у повоєнні роки заснував цілу школу, що займалась проблемами впровадження в життя неоліберальних ідей. Вона отримала назву фрейбурзької. Неоліберальна методологія Ойкена є спорідненою з методологією неокласиків, оскільки засуджує центрально-кероване господарство. Але Ойкен, на відміну від неокласиків, завжди підкреслював, що не лише центрально-кероване господарство, а й децентралізована ринкова економіка виникає не стихійно, а формується свідомо державою. Класифікація економічних систем, яку дав Ойкен ще в 30—40-х рр., підбивала підсумок розвитку німецької ліберальної ідеї, формулювала засади теорії «соціального ринкового господарства» як економічного порядку, за якого конкурентна ринкова економіка доповнюється соціально спрямованим втручанням сильної держави. О. Рюстов, що. вивчав проблеми суспільного ладу, продовжували теоретичні пошуки під час другої світової війни, перебуваючи в еміграції. Він намагався визначити принципи свідомої побудови суспільного ладу через поєднання класичного лібералізму, ідеї природного економічного порядку та керівної ролі держави. На його думку економічна політика держави має гарантувати свободу, під якою слід розуміти суворий порядок в економічній діяльності, що забезпечується через ринок, вільну конкуренцію і вільне ціноутворення. А. Мюллера-Армака уперше сформулював ідею створення «соціально-ринкової» економіки — такої економічної системи, у межах котрої «принцип свободи ринку поєднується з принципом соціальної рівності», коли досягнення ринкового господарства доступні для всіх членів суспільства. Економічна політика держави має полягати в тім, що вона оберігатиме конкуренцію та забезпечуватиме вирівнювання доходів громадян за допомогою раціональної фіскальної політики.

61. Особливості французької школи неолібералізму м Алле ж Рюеф

Виникнення французького неолібералізму зв’язане з ім’ям Рюефа. Він рішуче захищав принципи неокласичного лібералізму, виступаючи проти будь-якого втручання держави в суспільне життя. Рюеф захищав ідеальний, об’єктивно зумовлений «соціальний порядок», заснований на «ринковій цивілізації». Суть ринкової цивілізації, за Рюефом, полягає у саморегулюючому потенціалі ринку, зумовленому процесом урівноважування цін у середовищі вільної конкуренції.

Представники неоліберальної школи заперечували необхідність перерозподілу національного доходу на користь безробітних. Вони вважали абсурдним твердження, що безробітні є резервом для попо­внення армії зайнятих, і наголошували, що надлишок робочої сили є наслідком порушення економічної рівноваги. Вирішення цієї проб­леми зв'язувалось ними зі структурною перебудовою виробництва, пожвавленням інвестиційних процесів.

М. Алле на­магався зрозуміти фундаментальну структуру економіки, визначити чинники її розвитку. ^ Метод дослідження. Алле — яскравий представник ринково-інституціональної школи. Використовуючи методи економікотеоретичного та порівняльно-історичного аналізу, він змальовує за­гальну картину розвитку суспільств, що в них раціональність еко­номічних відносин забезпечується, на його думку, приватною влас­ністю з притаманною їй свободою господарського управління. ^ Теорія інвестицій, яку формулює Алле, зводиться до попиту і (пропозиції грошових капіталів за умов стабільного грошового обігу. Контроль Алле вважає не дуже дійовим інструментом. Єдиний |об'єктивний і ефективний контролер — це ринок. На його думку, об'єктом контролю мають бути тільки державні витрати та грошо­вий обіг.