32. Історичні умови зародження і початок формування марксистської політекономії, основні проблеми «Капіталу».

Перша половина XIX ст. у країнах Західної Європи ознаменува­лася остаточним утвердженням ринкової економічної системи, яка після промислового перевороту розвивалася на власній матеріаль­но-технічній основі. Система не тільки розгорнула свої можли­вості, але і виявила притаманні їй економічні та соціальні про­тиріччя. Масове виробництво, яке базувалося на машинній техніці, супроводжувалося періодичними кризами. Постійним його супут­ником стає безробіття. Клас найманих робітників, який виник внаслідок промислового перевороту, не просто стає чисельним соціальним прошарком, сконцентрованим на великих підприємствах, але і соціальною си­лою, що за­явила про свої права і відстоювала свої власні цілі. Такий рух мав потребу у відповідній ідеології, яка оформила б і сформулювала його інтереси, мету і завдання. Розробка такої теорії пов'язана з діяльністю двох німецьких вчених і революціонерів — Карла Маркса і Фрідріха Енгельса .

-проблема виробництва додаткової вартості як основи розвитку й виразника відносин між капіталом та працею

- визначення ролі обігових форм у створенні додаткової вартості та капіталу, а також дослідження суперечностей обігу за капіталізму.

- аналізу процесу капіталістичного виробництва, взятого у єдності всіх його сторін.Він намагається знайти і показати ті форми, що виникають з процесу руху капіталу, що проявляються на поверхні економічних явищ унаслідок взаємовпливу різних капіталів та конкуренції між ними.

- оглядом розвитку теорії і коментарем до спроб проаналізувати механізми руху капіталістичного виробництва з позицій обігу та теорії вартості.

33. Хід здійснення та економічні наслідки аграрної реформи 1861 р в Україні

Селянська реформа 1861 року — система заходів російського уряду, спрямована на поступову ліквідацію в країні кріпосницьких відносин. Розвиток реформи

19 лютого 1861 були оприлюднені «Маніфест» про скасування кріпосного права та «Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності», згідно з яким її позбулися 22,5 мільйонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов'язані надавати селянам так званий «садибний притулок» та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними «уставними грамотами». Община залишалась, як і раніше, недоторканою.

Реформа на місцях визначалася чотирма «Місцевими положеннями». Україна підпадала під дію трьох із них. Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на ревізьку душу (причому найбільші показники припадали на Степовий регіон), нижчі були на третину менші. На Лівобережжі землею наділяли згідно зі спадково-сімейним принципом, і відробітки тут були вищі, у Київській, Подільській та Волинській губерніях — за інвентарними правилами 1847—1848, і повинності тут були менші.

Наслідки реформи

1. Соціальна диференціація селян.

2. Збереження поміщицького землеволодіння.

3. Тимчасово зобов'язаний стан.

4. Викупна операція

5. Зниження купівельної спроможності селян.

6. Обмеження самоврядування і правового статусу селян.

Безпосереднім результатом селянської реформи стало прискорення майнової диференціації населення. Так, близько 220 тисяч українських селян були обезземелені, 100 тисяч отримали до одної десятини, понад 1,6 мільйонів — від 1 до З десятин на душу..