Залежність коагуляції від стабілізатора.

Найбільш легко досягається коагуляція золей під дією електролітів - стабілізаторів. Додавання електроліту до іонностабілізованого колоїдного розчину приведе до зниження електрокінетичного потенціалу і відповідно до зменшення сил відштовхування. Коагуляція золей електролітами підпорядковуються закономірностям, які можна об’єднати в наступні загальні правила.

1) Усі електроліти при збільшенні їх концентрації у золі до певного значення викликають коагуляцію колоїдних систем. Мінімальна концентрація електроліту у розчині, яка викликає коагуляцію, називається порогом коагуляції.

2) Коагулюючу дію здійснює не весь електроліт, а тільки його іон, який має заряд, однойменний з зарядом противоіонів міцели.

3) Коагулююча здатність іона залежить від його заряду. Багатозарядні іони викликають коагуляцію при менших концентраціях (більш низьких порогах коагуляції, ніж іони з малим зарядом.)

4) Коагулююча здатність іонів однакової зарядності збільшується з підвищенням радіуса іона. Іони органічних з'єднань завжди мають більш високу коагулюючу здатність, ніж іони неорганічних речовин.

5) При збільшенні концентрації електроліту у розчині зменшується електрокінетичний потенціал колоїдних частинок і коагуляція наступає при його значенні - критичному потенціалі. Для більшості систем критичний потенціал 0,03 В.

Завдання для виконання самостійної роботи.

1. Основні положення теорії Дерягина.

2. Що таке коагуляція і які фактори її визивають?

3. Який іон електроліту володіє коагулюючою дією і як коагулююча дія пов’язана із зарядом іона?

4. Чи є взаємозв’язок між порогом коагуляції і коагулюючою дією електроліту?

5. Що таке критичний потенціал?

6. Як впливає концентрація електроліту на коагуляцію?

7. Яке практичне значення коагуляційних процесів?

Самостійна робота № 22

Тема: Структуроутворення, вільно- та зв’язанодисперсні системи. Практичне значення ПАР, миюча дія мила.

Стислі теоретичні відомості Структуроутворення, вільно- та зв'язанодисперсні системи.

Всі дисперсні системи розділяють на вільнодисперсні і зв’язанодисперсні.

Вільнодисперсними називають колоїдні системи, в яких частинки знаходяться на великій відстані одна від одної і практично не взаємодіють одна з одною.

За властивостями такі колоїдні системи дуже схожі на звичайні рідини, їх в'язкість мало відрізняється від в'язкості дисперсного середовища та трохи збільшується з ростом вмісту дисперсійної фази. В'язкість колоїдного розчину зв'язана із вмістом дисперсної фази таким рівнянням:

 = ₀ ( + к)

де, - в'язкість колоїдного розчину;

₀ - в'язкість дисперсного середовища;

 - об’ємна частка дисперсної фази;

к - константа, що визначається формою частинок;

Для сферичних частинок к = 2, 5

Якщо форма частинок буде іншою - паличкоподібною або пластинчатою - то к збільшується.

Зв'язанодисперсними системами називають системи, в яких частинки зв'язані одна з одною міжмолекулярними силами і внаслідок цього не можуть взаємно рухатися. Частинки дисперсної фази в таких системах утворюють просторову структуру. В залежності від природи діючих між частинками сил відрізняють два типи структур:

1. коагуляційні;

2. конденсаційне - кристалізаційні.

Коагуляційні структури утворюються у тому випадку, коли під дією будь - яких причин агрегативна стійкість колоїдної системи знижується, але не зовсім зникає. Перехід колоїдного розчину з вільнодисперсного стану у зв'язанодисперсний називають гелеутворенням, а утворені при цьому структуровані колоїдні системи називають гелями.

Якщо колоїдні частинки повністю втрачають агрегативну стійкість, то вони будуть з'єднуватися у крупні агрегати, утворюючи густий осад - коагулят, а не рихлу структуру колоїдних частин - гель.

Гелеутворення може бути визнано додаванням електролітів, збільшенням концентрації золя, зниженням температури. Із збільшенням концентрації електроліту знижується агрегативна стійкість, збільшення часткової концентрації золя веде до зростання числа контактів між частинками, із зниженням температури знижується інтенсивність броунівського руху та стійкість просторих міцелярних структур збільшується.

Коагуляційні структури мають властивість відновлюватися після їх руйнування внаслідок будь - якої механічної дії. Ця властивість структурованих систем називають тиксотропією. Гель можливо перевести у золь, внаслідок додавання до нього електроліту – стабілізатора, цей процес називають пептизацією.

_{гелеутворення}

г ель золь

^{п ептизація}

При додаванні до гелю електроліту - пептизатора, іони його, сортируючись на частинках, відновлюють подвійний електричний шар і на кінцях частинок. Зчеплення між частинками порушається, міцелярна структура руйнується і гель перетворюється у золь.

З часом гелі починають стискатись, зменшуються в об'ємі та при цьому виділяють дисперсне середовище. Це явище називається синерезисом.