1. Особливості та характеристика мембранних білків

МЕМБРАННІ БІЛКИ

Мембрани різняться між собою за вмістом білка.

Наприклад, у мієліновій оболонці невелика кількість білка, приблизно 18% від загальної маси мембрани.

В інших клітинах загальна маса білка становить до 50%, а в мембранах мітохондрій та хлоропластах до 75%.

Мембранні білки забезпечують специфічні властивості плазматичної мембрани.

Відносно розміщення у ліпідному шарі мембранні білки поділяють на:

Інтегральні білки;

Напівінтегральні білки;

Периферичні білки.

ІНТЕГРАЛЬНІ БІЛКИ

• Важко виділити;

• Підтримують асоціацію з ліпідами;

• Містять значну кількість гідрофобних АМ;

• Асиметрично орієнтовані амфіфіли;

• Трансмембранні білки.

Пронизують подвійний бішар ліпідів, формують канал, з гідрофобною порою, крім гідрофільних ділянок, містять й гідрофобні.

• Інтегральна частина

  • неполярні АК

    • гідрофобна

    • якір білка всередині мембрани

• Частина над поверхнею мембрани

  • полярні АК

    • гідрофільна

    • поширена у позаклітинній рідині & цитозолі

Тобто крім електростатичних взаємодій, з фрагментами мембран формують гідрофобні взаємодії.

Представниками інтегральних білків є глікофорин А (глікопротеїн), бактеріородопсин, порини бактерій.

ПЕРЕФЕРИЧНІ БІЛКИ

• Легко виділити:

  • Висока концентрація іонів

  • Зміни pH середовища

• Вільно прикріплені до ліпідів;

• Розчинні у воді (e.g. cytochrome c);

• Нормальний амінокислотний склад.

Розміщені на периферії подвійного бішару ліпідів і не формують сильних зв'язків з його компонентами. Зв'язані з полярними головками ліпідів або/чи приєднані до цитоплазматичних ділянок інтегральних білків

Зв'язані з допомогою електростатичних зв'язків. Легко висолюються або детергуються ЕДТА. Переважно це глобулярні білки, однак фібрилярні білки , котрі входять до склад цитоскелету, також належать до переферичних.

Ліпідний бішар притягує гідрофобні білки

65. Типи хімічної сигналізації в організмі

В одноклітинних організмів єдина клітина здійснює всі функції необхідні для життєдіяльності:

рух,транспорт та обмін речовин, синтез, розмноження.

Для існування багатоклітинного організму необхідна система координації поведінки клітин, яка зумовлена міжклітинною сигналізацією, що необхідна для регулювання розвитку клітин та їхньої організації у тканини, контролю росту та поділу клітин, координації їхньої активності. Велике значення у взаємодії клітин, а також клітин з позаклітинним середовищем мають різні молекули клітинної адгезії (лат. прилипання). Між сусідніми клітинами багатоклітинного організму підтримується безпосередній зв'язок з допомогою міжклітинних контактів (термін М.К. визначає взаємодію сусідніх клітин за допомогою міжклітинного матриксу або спеціалізованих ділянок плазматичних мембран).

Електронно-мікроскопічне дослідження свідчить, що такі ділянки мембрани, а нерідко ділянки примембранного матриксу, мають високоспеціалізовану структуру.

ВИДИ СИГНАЛІЗАЦІЇ

Вирішальну роль у координації функції клітин організму належить нервовій та ендокринній системам, які здійснюють хімічну сигналізацію.

Відмінність полягає у тому, що нервові клітини передають сигнали значно швидше (у вигляді ПД сигнал поширюється по волокну і генерує виділення нейромедіатора, який шляхом дифузії досягає клітини-мішені за мілісекунди), ніж ендокринні, які перетворюють сигнал у хімічний (гормони потрапляють у кровотік, спроможні діяти у дуже низьких концентраціях – нижче 10-8 моль/л).

СПЕЦИФІЧНІ СИГНАЛИ

Міжклітинна сигналізація потребує позаклітинних сигнальних молекул – первинних посередників, і відповідних рецепторних білків у кожній клітині, котрі зв'язують сигнальні молекули.

Деякі жиророзчинні молекули дифундують через ПМ клітин-мішеней, активують внутрішньоклітинні рецепторні білки, що регулюють транскрипцію специфічних генів.