5 Скіфо-сарматська доба в Україні. Україна та античний світ.

У першій пол.VII ст.до н.е. на землі України мігрували скіфи.Наприкінці VI ст.до н.е. скіфські племена об’эднались в єдину державу – Велику Скіфію. Скіфи вели жорстоку боротьбу з правослов’янськими племенами Лісостепу. Із жителів цієї зони збирали надто високі податки. Величезну увагу приділяли скіфи розведенню коней. Високого рівня розвитку досягла металургія. Деяка частина скіфів змінила спосіб життя, перетворившись на панівну еліту хліборобських племен Лісостепу. Об єднавшись з місцевою знаттю, вони створили кілька могутніх союзів. За кілька століть ці плугарі завели величезні городища, захищені земляними валами, ровами частоколами. Займалися вони й садівництвом, ремеслами, особливо розквітло виробництво озброєння. У скіфів панувала патріархальна система влади. Кожен дорослий сків був вояком, навченим блискавично нападати, володіти різними видами зброї. У скіфів існував культ меча, стріли, випущені ними з луків, летіли за 100-120 метрів. Протягом хвилини скіфський воїн випускав до 10 стріл. Скіфська релігія досягла рівня розвинутого політеїзму (багатобожжя). Понятти «скіфське золото», «скіфський звірячий стиль» стали синонімами високої художньої й технічної майстерності. Упродовж IV-III ст.до н.е. під впливом місцевих хліборобських племен скіфи втратили свою ідентичність і чіткі ознаки державності. Деякі історики вважають, що однією з причин загибелі Скіфії була втрата воїнами-скіфами функції відтворення роду через постійне перебування у сідлі.

Сармати-іраномовні, схожі зі скіфами племена кочівників. Головним предметом їхнього культу був меч – уособлення бога війни. Сарматська кіннота, яка наступала клином, вважалася непереможною. Жінки та дівчата теж вправно володіли зброєю, їздили верхи, брали участь у походах. Сарматські племена сформувались в середині I тисячоліття до н.е. 600років вони населяли територію від степів Прикаспію до Паннонії. Просувалися вони хвилями, шукаючи нових пасовищ для своєї худоби. Сарматське суспільство було воєнізованим. Політ влада зосереджувалася переважно в руках найагресивнішої частини воїнів, могла успадковуватися. Полонених найчастіше не перетворювали на рабів, а продавали. Найбільшою цінністю були коні. Сармати вели досить рухливий спосіб життя кочівників-скотарів, жили у фургонах. На другому місці за значенням після конярства було вівчарство, розводили вони й велику рогату худобу. Харчувалися м’ясом, молоком, сиром. Розвиненими були деревообробка, бронзове литво, обробка шкіри. Жінки займалися прядінням і ткацтвом. У них існували культи меча, вогню, коней. Бога війни символізував меч увімкнутий у землю. Померлих коней ховали у курганах, залишаючи в могилі фураж і спорядження. Чоловікам клали в могилу зброю, жінкам – прикраси, посуд, прядки. Справжніми шедеврами ювелірного мистецтва стали зодоті й срібні гривні, золоті браслети, сережки, діадеми. Деякий час частина сарматів була в союзі з готами. Потім сарматські племена 327р. були розбиті гунами, деякі з них рушили до Зх. Європи. Небагато сарматів влилися до праслов’ян.