Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди
КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Лінгвістичний аналіз тексту та його одиниці доц. О.А. Малахова
Тема 4. Текст і семантика
Методи лінгвістичного дослідження.
Текст і дискурс.
Семантична організація тексту.
1. Методи лінгвістичного дослідження
Для отримання об’єктивних результатів лінгвістичного дослідження використовується низка методів наукового дослідження. Термін лінгвістичні методи означає шлях пізнання і витлумачення мовних явищ, що втілюються в певну систему логічних, послідовних дій мовознавця для збору, обробки та узагальнення фактів лінгвістичного дослідження. Будь-який метод лінгвістичного дослідження зумовлений метою, завданнями й аналізованим матеріалом будь-якого лінгвістичного пошуку. Аналізуючи методологічні положення сучасного мовознавства варто приділити увагу найбільш вагомим методам наукового пошуку, до яких належать:
метод лінгвістичного опису та спостереження, суть якого полягає в інвентаризації та систематизації, класифікації та інтерпретації структурних, семантичних та функціональних властивостей мовних одиниць, що дає змогу встановити корпус аналізованих одиниць;
аналіз лексикографічних джерел, шляхом використання якого порівнюються лексикографічні експлікації значень мовних одиниць;
аналіз словникових дефініцій, що дозволяє визначити семну структуру мовних одиниць, виявити змістовний мінімум концепту, інваріант, що створює базу для подальшого вивчення як мовної одиниці, так і концепту;
метод компонентного аналізу використовується для визначення семантичної структури досліджуваних мовних одиниць (значення слова розщеплюється на складові компоненти, семи, що знаходяться у певній структурній організації), для виявлення семантичних змін, семантичних трансформацій, для розкриття семантичних зв’язків між лексичними одиницями в контексті;
метод контрастивного (зіставного) аналізу залучається для виявлення спільного та відмінного у використанні мовних засобів споріденими та неспорідненими мовами; він встановлює в першу чергу контрастивні відношення на всіх мовних рівнях;
соціолінгвістичні методи (анкетування, інтерв’ю тощо) дозволяють встановити детермінативний зв’язок між формуванням аналізованих мовних одиниць та соціокультурними чинниками при синхронічному та діахронічному дослідженнях;
контекстно-ситуативний аналіз дискурсу досліджує специфіку функціональних характеристик мовних одиниць у певних різновидах тексту.
2. Текст і дискурс
Текст – явище багатогранне і різнопланове. Не існує єдиного розуміння і визначення цього феномена. Текст – це мовленнєво-розумовий продукт, який перший раз народжується в момент його творення автором і може переживати наступні народження при сприйнятті його реципієнтом. Текст – явище не тільки лінгвістичне, а екстралінгвістичне. Він не розглядається в рамках лише мовознавчої науки. Текст – це структурна єдність, у якій все взаємопов’язане.
Текст – це також основна одиниця дискурсу (дискурс – сукупність текстів, породжених у процесі комунікації).
Дискурс – багатозначний термін лінгвістики тексту, який використовують багато авторів у значеннях майже омонімічних. Найважливіші з них: зв’язний текст; усно-розмовна форма тексту; діалог; група висловлювань, пов’язаних між собою за змістом; мовленнєвий твір як даність – писемна чи усна.
Термін дискурс поширився в гуманітарних науках у 60 – 70-х рр. ХХ ст. Як поняття цей термін первинно використовували для позначення творів усного мовлення, а також ширше для позначення поняття мовлення. Нині дискурс як поняття текст використовують для позначення творів писемного та усного мовлення – усього того, що висловлено. І хоча термін дискурс широко вживаний, він є маловизначеним. Його ввів у вжиток для позначення мовленнєвої комунікації Ю.Габермас, який запропонував раціональний розгляд цінностей, норм і правил соціального життя. Відтак під дискурсом розуміємо явище лінгвістичного і соціального характеру.
Аналіз дискурсу і лінгвістика тексту утворюють близькі, а інколи тотожні галузі лінгвістики. Проте наприкінці 70-х – початку 80-х років ХХ ст. намітилась тенденція до їх розмежування, яка випливає з поступової диференціації поняття текст і дискурс. Під тестом розуміють переважно абстрактну, формальну конструкцію, під дискурсом – різні види її актуалізації, які розглядаються з погляду ментальних процесів та у зв’язку з екстралінгвістичними чинниками (знаннями про світ, настановами, метою адресата, потрібними для розуміння тексту).
Лінгвістичний статус дискурсу певний час викликав сумнів. Практика текстологічних досліджень свідчить, що поняття текст і дискурс близькі за типами текстів, однак їм властива також індивідуальна своєрідність. Дискурс – це не лише логічно скомпонований і прагматично орієнтований текст, а й одночасно усний чи писемний текст з конкретною когнітивною, антропологічно зумовленою семантикою.
Загалом варто зауважити, що термін дискурс уживається у вузькому й широкому розумінні. Дискурс у вузькому розумінні є виявом мовленнєвої діяльності у побутовому мовленні та є обміном репліками без особливого мовленнєвого задуму. Дискурс у широкому розумінні трактують як вияв мовленнєво-діяльнісних можливостей мовної особистості, як систему комунікації. Узагальнюючи досвід аналізу дискурсу, Д. Шифрін виокремлює три підходи до визначення цього поняття: по-перше, дискурс з лінгвістичних позицій – твір, що переважає за обсягом речення; по-друге, дискурс з функціонального погляду – будь-яке використання мови; по-третє, дискурс з погляду взаємодії форми і функції – сукупність функціонально організованих, контекстуалізованих одиниць використання мови.
Отже, дискурс – це одночасно процес мовної діяльності та її результат (текст). При дослідженні дискурсу як результату він постає сукупністю текстів, які створені процесами комунікації, а при аналізі дискурсу як процесу він становить вербалізовану діяльність мовомислення.