2.1. Після виконаної роботи студент повинен

знати:

• основи організації регіональних фінансів;

вміти:

• чітко обґрунтувати відповідні терміни з термінологічного словнику дисципліни «Фінанси»;

• використовувати у фінансовій практиці методи управління фінансами, фінансового планування, організаційні форми фінансового контролю.

• застосовувати під час прийняття рішень фінансові методи, важелі, стимули, санкції.

• виконувати розрахунок показників видаткової частини місцевих бюджетів.

3. Матеріально-технічне оснащення робочого місця: калькулятор, інструкційна карта до проведення практичного заняття, конспект лекції, методичні матеріали, що забезпечують самостійну роботу студентів, статистична звітність, витяги з нормативно-правових актів, структурно-логічні схеми

4. Інструктаж з техніки безпеки

Під час практичного заняття необхідно дотримуватись загальних правил техніки безпеки та вимог охорони праці, норм культури поведінки та культури мови, обережно поводитись із дидактичним, матеріально-технічним оснащенням робочого місця та обладнання кабінету, використовувати дидактичне, матеріально-технічне оснащення робочого місця та обладнання кабінету виключно за призначенням, виконувати вказівки викладача.

5. Короткі відомості з теоретичної частини роботи

Головним елементом місцевих фінансів є видатки, оскільки вони відображають функції та завдання, що покладаються на місцеву владу.

Видатки місцевих органів влади залежно від їхніх завдань у більшості країн поділяються на кілька функціональних видів. Передусім законодавство вирізняє так звані обов’язкові видатки. Це – видатки, спрямовані на виконання обов’язкових завдань, які покладаються на всі органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах всієї країни. До обов’язкових видатків належать також видатки місцевих органів влади, пов’язані з їхніми борговими зобов’язаннями за кредитами та позиками. У структурі видатків місцевих органів влади виокремлюються також видатки для реалізації делегованих центральною владою завдань.

Крім функціонального поділу, є поділ видатків відповідно до їх економічного призначення. У зв’язку з цим законодавство більшості країн вирізняє дві великі групи видатків. Це так звані поточні, або адміністративні, видатки і капітальні, або інвестиційні, видатки.

Видатки місцевих бюджетів залежать від бюджетної політики, яка проводиться державою, від децентралізації управління соціальною сферою. Все це є вирішальним фактором, що впливає на обсяг фінансових ресурсів, які проходять по каналах регіональних бюджетів, на їх частку в загальнодержавних бюджетних видатках.

В Україні розмежування видів видатків між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності із урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:

• перша група – видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів. Здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об’єднань;

• друга група – видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України. Здійснюються з бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів;

• третя група – видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Здійснюються ці видатки з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів. З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки усіх трьох груп.

Діяльність органів місцевого самоврядування та їх виконавчих комітетів фінансується за рахунок місцевих бюджетів, крім виконання тих функцій, які делегуються їм з загальнодержавного рівня: органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади (ст. 143 Конституції України). У цьому разі держава фінансує здійснення таких повноважень у повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, також компенсуються державою.

Місцеві бюджети України, відповідно до пріоритетів витрачання коштів, мають чітко окреслену соціальну спрямованість: на соціальний захист і соціальне забезпечення, утримання об’єктів соціально-культурної сфери (освіти, охорони здоров’я, культури, мистецтва, засобів масової інформації, молодіжні програми, фізичну культуру і спорт) спрямовується близько 80%, від усіх коштів місцевих бюджетів України.

Фінансування освітніх, лікувальних та інших закладів, які належать до соціально-культурної сфери, поглинає значну частину коштів місцевих бюджетів. Мережа таких закладів досить розгалужена. Нині, за умов хронічного дефіциту бюджетних коштів утримання великої, за обсягами, бюджетної сфери, яка відповідає рівню розвинутих ринкових країн стало непосильним тягарем для місцевих бюджетів.

До складу видатків місцевих бюджетів, які мають соціальну спрямованість, крім утримання соціально-культурних установ належать різні виплати незахищеним верствам населення, малозабезпеченим громадянам, сім’ям з дітьми, інвалідам, реабілітованим тощо.