за спеціалізацією та масштабами в-ва однотипної продукції (вузькоспеціальні – масове, багато профільні – один вид сировини широкий асортимент, комбіновані – де виготовляються 1 вид сировини який перетворюється в 2 вид а 2 в 3)

12.Поняття та ознаки добровільних об’єднань підприємств.

Існують також добровільні об’єднання підприємств:

1)асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності.

2)корпорація – договірне об’єднання господарчих суб’єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням певних повноважень централізованого регулювання кожного з учасників;

3)консорціум – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.

4)концерни – форма статутних об’єднань підприємств, що характеризується єдністю власності і контролю.

5)картелі - договірне об’єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності.

6)синдикати – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу.

7)трести – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.

8)холдінги – державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інштих підприємств, які є учасниками концерну.

9)фінансові групи - об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства.

13.Поняття ринкової системи, її структура та функції.

Ринкова система – це механізм зв’язку попиту і пропозиції через систему цін і ринків, який побудований на мотивах отримання прибутку.

Вона охоплює питання:

Скільки товарів і послуг необхідно виробляти.

Що треба виробляти.

Як треба виробляти продукцію.

Куди і кому реалізувати продукцію.

Як удосконалювати виробництво.

Ринкова система – це механізм зв’язку попиту і пропозиції через систему цін і ринків, який побудований на мотивах отримання прибутку.

Конкурентна ринкова економіка стимулює технічний розвиток.

В ринковій економіці відсутній адміністративний контроль за виробництвом і споживанням. Функції контролю виконує механізм конкуренції. Вона створює певну відповідність між приватними і суспільними інтересами. Фірми домагаються збільшити свої власні вигоди (отримання прибутків) і тим самим сприяють забезпеченню державних чи суспільних інтересів.

Що виробляти і скільки по яких цінах продавати, кому і де – визначається механізмом попиту і пропозиції, нормою прибутку, курсом акцій, курсом валют, позичковим процентом. З розвитком суспільства ринкова економіка розвивається і удосконалюється, роблячи курс на соціальний захист населення. соціальна ринкова економіка шляхом антимонопольної політики держави захищає споживачів від розгулу підприємців, резулює її, створює умови для приватного підприємництва, конкуренції, отримання прибутку.

14.Сутнісна характеристика зовнішнього середовища підприємства.

Внутрішнє середовище в-ва:

1. персонал

2. засоби в-ва

3. готовий результат

4. інформація

5. гроші

залежно від характерів впливу зовнішнє середовище поділяється :

1. мікро середовище – являє собою середовище прямого впливі на підприємство яке утворюють споживачі конкуренти постачальники та державні Органи

2. макро середовище – охоплює матеріально технічні та економічні умови суспільні відносини та інструменти що впливають на підприємство та їх міеросередовище опосередково

основними компонентами є :

• становище держави та території де розташоване підприємство

• природнє довкілля

• демографічна ситуація

основні компоненти зовнішнього середовища:

• соціальне середовище

• правове середовище

• державно політичне

• технологічне

• економічне

інфраструктура ринку - становить собою сукупність організації та установ які мають різні напрямки діяльності та забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів що здійснюють оборот товарів та просування їх із сфери в-ва у сферу споживання

15.Елементи мікросередовища та їх вплив на діяльність підприємства

Мікросередовище — це середовище, елементи якого прямо і постійно впливають на діяльність підприємства. До елементів мікросередовища відносяться:

— постачальники;

— посередники;

— споживачі;

— конкуренти;

— робоча сила;

— державні органи.

Постачальники матеріалів, комплектуючих виробів, енергетичних та інформаційних ресурсів, фінансів тощо, якщо вони володіють великою конкурентною силою, можуть поставити підприємство у велику залежність від себе. Конкурентна сила постачальників залежить від таких факторів:

— рівень спеціалізованності постачальників;

— величина вартості для постачальника переключення на інших клієнтів;

— ступінь спеціалізованності покупця в купівлі певних ресурсів;

— концентрація постачальників на роботі з конкретними клієнтами;

— важливість для постачальника обсягу виробництва.

На стадії поза межами безпосереднього виробництва важливими суб'єктами мікросередовища є посередники, тобто ті організації або окремі фізичні особи, які допомагають виробникам в реалізації їх товарів на відповідних ринках. До них відносяться торгові посередники, фірми-спеціалісти з організації товарообігу, агентства з надання маркетингових послуг, а також кредитно-фінансові установи комерційної спрямованості .

Вивчення споживачів дозволяє підприємству краще зрозуміти, який продукт буде прийматися покупцями найбільше, на який обсяг продажу може розраховувати підприємство, наскільки можна розширити коло потенційних покупців, що чекає продукт у майбутньому .

Вивчення споживача як елемента мікросередовища підприємства в першу чергу має своєю метою складання профілю тих, хто купує продукт, який реалізує підприємство. Профіль покупця може бути складений за такими характеристиками:

— географічне місцезнаходження;

• демографічні характеристики

— соціально-психологічні характеристики;

— ставлення споживача до продукту

Підприємству доводиться боротися за споживача та ресурси з конкурентами. Конкурентне середовище формується не тільки внутрішньогалузевими конкурентами, які виробляють аналогічну продукцію та реалізують її на тому ж ринку. Суб'єктами конкурентного середовища є фірми, які можуть увійти на ринок, а також ті, які виробляють товари-субститути.

Багато підприємств не приділяють необхідної уваги можливій загрозі з боку нових фірм і тому програють у конкурентній боротьбі саме їм. Аналіз ринку робочої сили спрямований на те, щоб виявити його потенційні можливості в забезпеченні підприємства кадрами, необхідними для вирішення ним своїх завдань. Підприємство повинне вивчати ринок робочої сили як з точки зору наявності на цьому ринку кадрів необхідної спеціальності та кваліфікації, необхідного рівня освіти, необхідного віку, статі і т. п., так і з точки зору вартості робочої сили.

Серед найбільш вагомих факторів мікросередовища особливе місце належить факторам регулюючого впливу державних законодавчих органів, різних державних установ, які наглядають за дотриманням законів і видають необхідні нормативні акти, місцевих адміністративних органів, а також профспілок та інших громадських організацій та об'єднань.

16.Класифікація та характеристика основних компонентів макросередовища.

Макросередовище складається з елементів, які прямо не пов'язані з підприємством, але впливають на формування загальної атмосфери бізнесу. Розрізняють такі основні компоненти макросередовища:

• Політичні – фактори, що впливають на політичні погляди та поділяють людей на окремі політичні групи і знаходять вираження в діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади та уряду.

• Економічні - фактори, що пов'язані з обігом грошей, товарів, інформації та енергії.

• Природні - фактори, пов'язані з розміщенням, топографією місцевості, кліматом і натуральними ресурсами

• соціальні – фактори які впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їхню ціннісну орієнтацію.

• технологічні - фактори, що пов'язані з розвитком техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення продуктів, матеріалів і технологій.

• випадок.

Інший підхід до переліку компонентів зовнішнього середовища належить О.С. Віханському, який додає до вищезгаданих правове та міжнародне середовище.

Усі сучасні автори розрізняють:

• зовнішнє середовище - це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і на які організація не може впливати взагалі або має незначний вплив.

• проміжне або безпосереднє середовище - це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і на які вона може впливати через встановлення ефективних комунікацій.

• внутрішнє середовище організації - це сукупність факторів, які формують її довгострокову прибутковість організації і перебувають під безпосереднім контролем керівників та персоналу організації.

18. Поняття та основні класифікації методів управління.

характеристика методів управління

метод управління – це спосіб впливу на окремих працівників та трудовий колектив в цілому які не обхідні для досягнення цілей підприємства

розрізняють такі методи впливу:

1. економічний - ґрунтуються на дії економічних факторів ринкової економіки. їм належить провідне місце в системі методів управління господарською діяльністю організацій.

2. соціально психологічний – вплив на працівників за рахунок не матеріальних ресурсів а підвищення роботи

3. організаційні – реалізують мотиви примусового характеру: (регламентуючі з допомогою працівника, розподільчі – розподіл завдань між працівниками і контроль за ними)

17. Собливості управління підприємствами як системи.

Управління – це впив на об’єкт управління з метою систематизації та збереження якісної специфіки вдосконалення і розвитку.

Об’єкт управління – всі економічні ресурси

Суб’єкти управління - адміністративно управлінський персонал всіх рівнів управління..

Основні функції управляння:

1. планування – визначення мети діяльності підприємства

2. організація – визначення та розподіл серед виконавців певних завдань та повноважень

3. мотивація – створення тих умов за яких виконавці зможуть і бажатимуть виконувати завдання як найкраще.

4. аналіз та контролю – вимірювання та порівняння результатів діяльності підприємства.

Основні види управління:

1. виробниче – управління розвитком підприємства, підвищення продуктивності праці, устаткування, збереження, використання продукції, забезпечення підвищення продуктивності праці.

2. організаційне – вибір форм організації підприємства, визначення відносин між структурними підрозділами підприємства, визначення функцій підприємства.

3. економічне – виявлення впливу основних економічних показників на забезпечення подактовості підприємства. Обґрунтування доцільності обсягу підприємства.

4. кооперативне – об’єднання фінансових та промислових підприємств а також створення лізингових фірм з метою створення акціонерного капіталу.

Основні принципи управління:

1. чіткий розподіл праці

2. Додержання дисципліни та порядку

3. Розподіл повноважень та відповідальності

4. забезпечення рівної справедливості для всіх

5. заохочення і ініціатива

19. Виробнича структура підприємства.

Виробнича структура є формою організації виробничого процесу підприємства. Виробничі процеси, за допомогою яких предмети праці перетворюються на готовий продукт, є основними й утворюють основне виробництво. Матеріальними об'єктами виробничої структури підприємств с цехи, дільниці, лабораторії. У них виробляється, проходить технічний контроль і випробовується кінцева продукція, комплектуючі вироби, матеріали і напівфабрикати, запчастини, перетворюються види енергії.

Види виробничих структур:

— цехова (головним виробничим підрозділом підприємства є цех — адміністративне відокремлена частина підприємства, в якій виконується комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації);

— безцехова (основою побудови є виробнича дільниця);

— корпусна (основним підрозділом є корпус — об'єднання однотипних цехів);

— комбінатська (на підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництв

Структура залежить від характеру продукції, яку виробляє підприємство, рівня спеціалізації і кооперування з іншими підприємствами, технологічного процесу, виробничих потужностей тощо. Як правило, підприємство має основні цехи, в яких безпосередньо виготовляють продукцію, і допоміжні цехи та служби, що обслуговують та забезпечують безперервну роботу основних цехів

На виробничу структуру підприємства впливає ряд факторів. Головні з них:

— тип виробництва, рівень спеціалізації і кооперування;

— структура засобів праці, технології;

— ступінь складності конструкції і технологічність продукції;

— організація обслуговування обладнання, його ремонт і модернізація;

— характер відтворювального процесу в підрозділах підприємства.

Основні шляхи вдосконалення виробничої структури підприємства:

1. Визначення оптимальної величини підприємства.

2. Поглиблення спеціалізації основного виробництва.

3. Розширення кооперації з обслуговування виробництва.

4. Забезпечення високої якості продукції і послуг підприємства.

5. Організація аналітичної роботи різних лабораторій: аналіз ефективності використання сировини і матеріалів; контрольно-вимірювальна діяльність; перевірка інструментів, приладів, устаткування; випробування комплектних виробів; аналіз причин поломок, простоїв.

6. Забезпечення якості функціонування систем кругообігу й обороту фондів

20. Основні типи організаційної структури управління.

організаційна - являє собою форму розподілу повноважень та відповідальності між окремих структурними підрозділами підприємства.

Типи осу:

1. Лінійна – існують одно канальні зв’язки між керівником та підлеглими, проста організація праці має свої переваги: проста гнучка, оперативна

Недоліком - керівник повинен виконувати ряд інших робіт.

2. функціональна – перевагою є те здійснюється стимулювання ділової та професійної спеціалізації, недоліком – можлива суперечність рішень та зниження оперативності.

3. лінійно-функціональна – полягає в тому що тут відбувається поряд з лінійними ланками функціональні. Перевагами – можуть повність зосередитися на виражені виробничих завдань. Недоліками – відсутність гнучкості в прийняті рішень штучно розташований апарат управління.

4. дивізіональна – побудована на принципі групування виробничих підрозділів за виготовленою продукцією за групами споживачів або за географічними регіонами може розвиватися автономно. Недоліком – негнучка складна, перевагами – керівники можуть попастися на працівників.

5. матрична – створюється шляхом виникнення тимчасових проектних груп які займаються створенням нового виду продукції. Недоліком – складна, непристосована до несприятливих економічних умов. Перевагами – автономно працюють.

20. Загальна характеристика ринку.

Ринок – це обмін, тобто купівля продаж товарів за допомогою грошей.

Елементи ринку:

• продавець – товари – покупець – гроші

Товари - це продукція виготовлена не для власного споживання а для продажу.

Гроші – це особистий товар що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів.

Ринкову інфраструктуру поділяють:

• централізовану – охоплює роботу з прогнозуванням, плануванням в-ва, реалізацією продукції

• децентралізовану – внутрішньо заводська виробнича структура.

20. Продукція, як результат діяльності виробничих систем.

Продукція – продукт виробництва у матеріальній, духовній та інтелектуальній сферах, який вимірюється в натуральному чи грошовому вираженню.

На виробництві продукт – це сукупність виготовленої продукції та виробничих робіт чи послуг.

До послуг які відносять до складу продукції включають:

• Доведення до повної готовності вироби інших підприємств.

• Модернізація та ремонт обладнання зі сторони

• Вартість ремонту на замовлення та інші послуги виробничого характеру.

В готову продукцію не включають:

• Вартість продукції що не відповідає стандартам

• Вартість відходів виробництва

• Вартість продукції що отримали по бартеру

• Вартість послуг від транспорту, гуртожитків, їдалень.

До основних показників промислової продукції включають:

1. Валова продукція – загальний обсяг виробництва, тобто обсяг виготовленої продукції чи наданих послуг за певний час в незмінній сумі.

ВП=ГВ+НФ+Р+(ЗНВк - ЗНВп)

ГВ –готові вироби НФ – напівфабрикати Р - вартість робіт ЗНВ – залишки незавершеного в-ва

Валовий оборот – загальний обсяг робіт і продукції на в-ві всіма підрозділами не залежно від призначення за певний період часу.

2. Товарна продукція – частина валової яка призначена для реалізації за межами п-ва, вимірюється в вартісних показниках.

ТВ=ВП – ДС – ВЗС – ΔЗНВ, ΔЗНВ= ЗНВк – ЗНВп

ДС – давальницька сировина ВЗС – внутрішньо заводське споживання

3. Реалізована продукція – це частина товарної яка оплачена або відвантажена не залежно від дати яка наступила раніше.

РП= ТП + (ЗТПк – ЗТПп) ЗТП - залишки товарної продукції

4. Чиста продукція – це вартісний показник діяльності п-ва у сфері матеріального в-ва який характеризує вартість новоутвореного продукту.

ЧП= ТП – МТ – А, МТ – матеріальні витрати А – амортизація

ЧП

УЧП НЧП

УЧП =ЗП +А

НЧП= Озп + Дзп + Нпб

Озп –основна заробітня плата, Дзп –додаткова , Нпб – нормативний прибуток

5. Нормативна вартість обробки – розраховується за давальницької сировини включає всі витрати щодо готовності та в-ва сировини.

20. Ресурсне обґрунтування виробничої програми підприємства.

3. Розробка виробничої програми та її ресурсне обґрунтування.

Виробнича програма підприємства – це система адресних завдань в-ва та доставка продукції до споживача в розгорнутій номенклатурі та асортимент відповідної якості та установлені терміни згідно з договором поставок

Виробнича програма підприємства включає:

• діючі ціни на продукцію

• державне замовлення

• обсяг в-ва в натуральних одиницях

• вартість обсяг в-ва

• асортимент номенклатури

• власні потреби

номенклатура – це окруплений перелік найменувань виборів конкретного виду

асортимент - сукупність різновидів продукції кожного найменування що відрізняються технічним і економічним показником.

24. Матеріально-технічне забезпечення виробництва.

Матеріанльно технічне забезпечення в-ва – це система заходів по своєчасному постачанню матеріально технічних ресурсів на підприємстві

Матеріально технічні ресурси: сировина матеріаали паливо, інструменти

Постання в-ва матеріально технічними ресмурсами має бути:

1. стабільним

2. комплексним

3. з мін. Витратами

залежно від типу в-ва розрізняють такі системи постачання:

• централізована - Централізована форма організації матеріально-технічного забезпечення і збуту застосовується у фірмах, що випускають однорідну продукцію і мають невелике число підприємств, розташованих в одному регіоні.

• Децентралізована - Децентралізована форма управління застосовується на тих підприємствах, які розміщені в різних районах і спеціалізуються на випуску одного або декількох видів продукції

Недоліки децентралізованої форми організації служб постачання і збуту:

1) підприємства змушені робити закупівлі порівняно невеликого обсягу;

2) істотні транспортні витрати.

Форми постачання:

• Транзитна - застосовується тоді, коли підприємство отримує їх безпосередньо від виробників цих ресурсів. Така форма найбільш економічна і застосовується завжди, коли потрібну кількість сировини і матеріалів на даний відрізок часу одно транзитній нормі поставок. Транзитна форма здійснюється по прямих зв'язках, через товарно-сировинні біржі

• Складська форма постачання застосовується тоді, коли потреби ресурси менше транзитної норми і підприємство отримує їх необхідні обсяги з баз і складів організацій оптово-роздрібної торгівлі.

для визначення потреби в матеріалах на підприємстві використовуєтьс:

Мп =Мв +Мз.к. +Мз.п.

де Мв — витрати матеріалів за розрахунковий період;

Мз.п., Мзк — перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.

25. Суть товарної політики підприємства.

Товарна політика підприємства - це складова маркетингової політики. Товарна політика - це комплекс практичних заходів, у межах якого один або кілька товарів використовуються як основні інструменти досягнення цілей підприємства. Товарна політика повинна розроблятися відповідно до вимог споживачів.

Основними складовими товарної політики є:

1. інновації (створення нових товарів або відновлення існуючих);

2. забезпечення якості і конкурентоспроможності товарів;

3. створення та оптимізація товарного асортименту;

4. питання про товарні марки (розробка і здійснення стратегій);

5. створення ефективного упакування (для відповідних видів продукції);

6. аналіз життєвого циклу товару та управління ним;

7. позиціонування товарів на ринку.

25. Поняття цінової політики.

Цінова політика - це діяльність підприємства, що спрямована на досягнення його головної мети за допомогою цін. Як правило, вирізняють три основні завдання ціноутворення:

1. збільшення продажу - підприємство орієнтується на високий обсяг реалізації або на збільшення частки продажу в порівнянні з конкурентами.

2. отримання найбільшого прибутку - передбачає отримання максимального прибутку або швидке надходження коштів через те, що підприємство відчуває невпевненість у своєму майбутньому.

3. збереження існуючого становища.

Цінова політика з»єднує в собі як стратегічні, так і тактичні аспекти

Стратегічні аспекти цінової політики включають договірні заходи по встановленню і зміненню цін, які спрямовані на врегулювання діяльності всієї виробничої і товаропровідної мережі підприємства, і підтримку конкурентоспроможності продукції і послуг у співвідношенні з цілями і задачами загальної стратегії фірми.

Тактичні аспекти цінової політики включають заходи короткострокового і разового характеру, які спрямовані на виправлення деформації в діяльності виробничих підрозділів і товаропровідної мережі, яка виникає внаслідок непередбачених змін цін на ринках чи поведінки конкурентів, помилок управлінського персоналу, і можуть іноді йти всупереч

стратегічним цілям підприємства.

25. Методи ціноутворення.

Ціноутворення – це процес формування цін на товари та послуги. Характерні дві основні системи ціноутворення : ринкове і централізоване державне ціноутворення

Методи ціноутворення

Метод надбавок

Цей найпоширеніший метод ціноутворення належить до витратної моделі. Згідно з цим методом ціну товару визначають додаванням до витрат на його виробництво і збут певної надбавки.

Існує два способи визначення цієї надбавки і внесення її у ціну товару.

1) Розрахунок здійснюють, виходячи із собівартості продукції:

де S – собівартість товару;

Hs – надбавка у відсотках до собівартості.

2) Розрахунок роблять, виходячи з бажаного доходу з обороту (ціни продажу):

де Нцп – надбавка у відсотках до ціни продажу.

Метод забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал

Він також належить до витратної моделі ціноутворення. Фірма прагне встановити таку ціну, яка дасть їй змогу покрити всі витрати й отримати заплановану норму прибутку на інвестований капітал.

Ціну розраховують за формулою:

де S – собівартість одиниці продукції;

Ип – запланована норма прибутку на інвестований капітал у відсотках;

Кінв – величина інвестованого капіталу;

N – запланований обсяг виробництва і збуту продукції.

Метод максимізації поточного прибутку

Даний метод доцільно використовувати для товарів із доволі високою еластичністю попиту по ціні. Математична модель цієї задачі має вигляд:

П = [Ц × N - (F + V × N)] - max,

де П – прибуток фірми; Ц – ціна товару; N – обсяг його збуту;

F– постійні витрати фірми за певний період; V– змінні витрати на одиницю продукці

Метод ціноутворення на основі рівня поточних цін

Цей метод належить до конкурентної моделі ціноутворення. Його широко застосовують на олігопольних ринках металу, паперу, мінеральних добрив тощо, де коливання цін на однорідні товари незначні.

Метод визначення ціни за рівнем конкурентоспроможності товару

Цей метод також належить до конкурентної моделі ціноутворення.

Якщо фірма розробила новий товар із певними технічними та економічними параметрами, кращими чи гіршими за аналогічні параметри товару свого основного ринкового конкурента, то вона може встановлювати ціну з урахуванням інтегрального показника конкурентоспроможності.

Метод встановлення ціни на підставі торгів

Це ще один своєрідний метод конкурентного ціноутворення. Покупець (замовник) оголошує конкурс на виробництво складного товару із заздалегідь визначеними параметрами, масштабну науково-дослідну розробку, будівництво певного об'єкта тощо

28. Прогнозування, як наукове обґрунтування можливого стану суб’єктів

Прогнозування – обґрунтування можливого стану суб’єкта в майбутньому

Обєктами є: (Економіка в цілому, Галузь, Регіон, Окреме підприємство)

Суб’єктами прогнозування:(Держава, Міністерства, Підприємства, Фірми, Група експертів)

Види прогнозів:

• За змістом:(Економічні, Технологічні, Демографічні.)

• За сферами розробки:(Для економіки країни, Для галузі, Для регіону, Для п-ва)

• За часовим інтервалом:(Довгострокові, Середньострокові, Короткострокові)

• За можливим впливом на майбутнє(Позитивні, Пасивні)

• За типами:(Пошукові, Нормативні, Засновані на творчому баченні)

Методи прогнозування:

• Експертних оцінок- на основі суб’єктивних думок експертів(Метод мозкової атаки, Дилері

• Інтерв’ю)

• Метод складських сценаріїв - розробка приблизного опису майбутнього але з врахуванням правдивих припущень

• Метод екстраполяцій трендів - статистичних спостережень і мат. Розрахунків

29. Планування як домінуюча функція управління.

Планування – це процес визначення точних параметрів функціонування п-ва в майбутньому.

План – фіксація системи цілей завдання та засоби які передбачають спрямовану зміну ситуації.

Основні принципи: (Ціле покладання, Системності, Безперервності, Оптимальності, Збалансованості, Гнучкості, Науковості)

Класифікація планування:

• За часом:(Довгострокові, Середньострокові, Короткострокові)

• За ієрархією:(Стратегічні, Тактичні, Оперативні)

• За змістом:(План витрат, Доходів, Прибутку, В-ва і збуту)

• За напрямками діяльності:(Виробничої, Інформаційної, Соціальної)

• За масштабами охоплення:(Загальні, Часткові, Чинникові)

• За способом адаптації до зовнішнього середовища:(Жорсткий, гнучкий)

• За способом розробки:(Ретроградний, Прогресивний, Комбінований)

Складові частини планування:

• Виробнича,матеріально-технічна,виробничих запасів і продукції

• Фінансовий,дохід і витрати прибутку,плановий баланс

• роботи персоналу

• виробничих потужностей і інвестицій

• збуту продукції

методи планування:

• вихідна пропозиція розробки плану (ресурсний, цільовий)

• принцип визначення планових показників (екстраполяційний, інтерполяційний)

• спосіб розрахунку планових показників (статистичний, фактичний, нормативний)

• узгодженість ресурсів та потреб (балансовий, матричний)

• за способом виконання операцій (ручний, механізований, автомеханізований)

• за формою подання планових показників (табличний, логічно-табличний, логіко- структурний)

30. Сутність стратегічного планування.

Стратегічне планування — це систематизовані та більш-менш формалізовані зусилля всього підприємства, спрямовані на розробку та організацію виконання стратегічних планів, проектів і програм. Мета стратегічного планування — встановити певний порядок дій для підго-товки ефективного функціонування конкурентоспроможного підприємства.

Головними перевагами стратегічного планування є:

• зв’язок поточних рішень з майбутніми результатами, організоване осмислення рішень прогнозуванням їхніх наслідків;

• стратегій для забезпечення впливу на ці аспекти вже сьогодні;

• свідома підготовка майбутнього і до майбутнього;

• розподіл відповідальності не лише між напрямками діяльності, а й між поточ-ною та майбутньою діяльністю.

Недоліками стратегічного планування є:

• підміна змісту стратегічної діяльності формою, забюрократизованість процедур розробки стратегій і планів;

• надвитрати часу для розробки стратегічних планів, що проявляється в запізнен-ні реакцій на зміни в середовищі;

• розрив між стратегічною та поточною діяльністю, сподівання, що наявність стратегії вже забезпечує її здійснення;