2. Предмет теоретичної економіки.

Зроблений нами фрагментарний історичний екскурс в еволюцію економічної науки, звернення до теоретичних джерел минулого і сучасності уможливлює підхід до сучасного теоретичного визначення предмета економічної науки.

В перекладі з грецької економіка (термін належить вченому стародавньої Греції Ксенофонту) означає мистецтво ведення домашнього господарства (“ойкос”- дім, домашне господарство; “номос”- вчення, закон). Як дисципліна, що викладається, вивчається, економіка склалась наприкінці XVII - на початку XVIII ст. У 1615 р. вона отримала назву “політична економія” (як відмічалось, автором назви був представник меркантилізму А.Монкретьєн). Слово “politikos” у перекладі з грецької означає “державний”, “суспільний” і, отже, “політична економія” у буквальному перекладі означає мистецтво ведення суспільного або державного господарства.

Наукою економіка стала в кінці XVIII ст., що в першу чергу пов’язано із становленням і розвитком капіталістичного господарства. Історично склалось так, що майже повсюдно формування економічної науки найчастіше пов’язувалося з іменем і працями Адама Сміта - видатного шотландського вченого-економіста. Ця “людська слабкість”, пише Я.С.Ядгаров. [10] буде подолана, очевидно, нескоро, тому що на відміну від природничих наук, які вимагають, як правило, уявлення про сучасний рівень знань у цій галузі, економічну науку навряд чи можна осягнути, не ознайомившись з теоретичним світоглядом видатних економістів класичної політичної економії. Серед них Адам Сміт є,

безперечно, центральною фігурою. І хоч економічна наука починається дійсно не з цього автора, але саме він, як пише Марк Блауг, став тим, хто створив “першу в економічній науці повноцінну працю, де викладені загальні основи науки”. [11] Цією працею, про що вже йшлося вище, стала книга А.Сміта “Дослідження про природу та причини багатства народів”

Слід відмітити, що історичний розвиток суспільства та його господарського середовища і викликана ним еволюція економічної думки змінювала і погляди на предмет економічного дослідження.

Як ми вже говорили, античні вчені Ксенофонт, Аристотель під економікою розуміли «науку про домашнє господарство».

Меркантилісти - представники першої економічної теоретичної школи (ХVІ-ХVПІ ст.), предметом своїх досліджень вважали багатство (грошове багатство у золоті і сріблі). Джерелом багатства уявлялась торгівля, насамперед міжнародна.

Школа фізіократів (XVIII ст.) перенесла предмет дослідження із сфери обігу у сферу виробництва (Ф. Кене). Це було величезним досягненням економічної думки, хоча фізіократи помилково вважали джерелом багатства сільськогосподарське виробництво. Згідно уявлень фізіократів, предметом політичної економії є національне багатство, (під багатством вони розуміли продукт землеробства).

А. Сміт розглядав економічну науку як учення про багатство та способи його збільшення. Багатство нації втілене в продукції, яка споживається народом країни. Вже у вступі до праці А.Сміт пише: “Щорічна праця кожного народу являє собою первісний фонд, який надає йому всі необхідні для існування і зручності життя продукти, які ним споживаються на протязі року і які складаються завжди із безпосередніх продуктів цієї праці, чи з того, що буде придбано в обмін на ці продукти у інших народів”. [12]

Регулятором процесу створення багатства за А.Смітом виступає “невидима рука” ринку, яка таким чином скеровує дії “досконалого егоїста” -“економічної людини”, що вона віддає перевагу тому заняттю, яке найбільш вигідне суспільству.

А.Сміт намагається збагнути людину, її природу, психологію і сприймає цю людину такою, якою її бачить: егоїстичною, такою, що дбає насамперед про власну вигоду.

Таким чином, А.Сміт виходить з того, що економічна наука, це наука про виробництво і розподіл національного багатства. При цьому, він наголошує на тому, що цими процесами керують об’єктивні економічні закони.

Англійська класична політична економія (ХVШ - ХІХ ст.) в цілому розширила предмет науки до досліджень умов виробництва і нагромадження (А. Сміт), а також розподілу (Д. Рікардо) та реалізації (Т.Мальтус) національного багатства, створюваного в усіх галузях матеріального виробництва (промисловості, сільському господарстві, будівництві тощо).

К.Маркс і Ф.Енгельс (XIX ст.) предметом політичної економії вважали систему виробничих відносин - відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ і відповідну систему економічних законів.

Паралельно з цим розвивалось і уявлення про політичну економію як науку про народне або суспільне господарство (В. Рошер (1817-1894) і К.Бюхер (1877-1930) - представники так званої історичної школи).

У надрах маржиналізму, або неокласичної економічної теорії, в кінці XIX століття з'явилась нова назва економічної науки – економікс, яку їй дали В.Джевонс (1835-1882) та А. Маршалл (1842-1924). Предметом науки вони визначали дослідження багатства і економічної поведінки раціонального економічного суб'єкта щодо його виробництва, розподілу і споживання. Увага ними зосереджувалась на ізольованому суб'єкті економіки, його стимулах до дії і мотивах протидії, тобто підкреслювалась роль самої людини в економіці.

Якщо маржиналісти обмежили предмет економічної теорії лише рівнем окремого підприємства, то Дж. М. Кейнс (30-ті роки XX ст.) значно розширив його, перенісши центр досліджень на рівень всієї економічної системи, тобто на рівень макроекономіки.

Економічна теорія постійно розширює своє поле інтересів. Проникаючи в інші галузі – соціальні, гуманітарні, політичні науки. Адже в суспільстві все пов’язане, й економічна діяльність не може відокремлюватись від політичних, етичних, правових та інших проблем. Економісти повинні глибоко осмислювати економічні факти з врахуванням всіх названих проблем.

Сьогоднішнє суспільне господарство суттєво відрізняється від того, яким воно було за часів А.Сміта. Економіка, процес створення багатства – це складний і місткий суспільний процесс, який охоплює: структуру виробництва, ефективність використання обмежених ресурсів, економічну поведінку людей та інші істотні господарські чинники. Саме цим пояснюється , що сьогодні не існує єдиного визначення предмета економічної теорії. Кожен автор намагається дати своє тлумачення предмету цієї науки.

До найбільш поширених визначень слід віднести наступні, де вказується. що економічна теорія це наука про:

• національне багатство і способи його збільшення;

• боротьбу за поліпшення добробуту народу;

• діяльність у сфері виробництва і обміну між людьми;

• поведінку людей у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ і послуг за умови обмежених ресурсів;

• економічні закони, що керують виробництвом, розподілом, обміном і споживанням на різних етапах розвитку людського суспільства.

У популярних на Заході підручниках з “Економікс” П.Семюелсона і В.Нордгауза та

П.Макконнелла і С.Брю дається ціла низка визначень того, чим займається аналітична економія (так перекладається термін “економікс”). Головній зміст їх зводиться до наступного: “Аналітична економія вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, щоб виробляти різні життєві блага і розподіляти їх серед людей ”.[13]

Більшість сучасних економістів визнає теоретичну економіку універсальною наукою про проблеми вибору ресурсів і економічну поведінку людини. Враховуючи той факт, що теоретична економіка - наука універсальна і різнопланова, можна дати таке визначення її предмету:

• теоретична економіка (загальна економічна теорія) - це наука про основні закономірності розвитку економічної системи, поведінку людей, як суб’єктів господарювання цієї системи в процесі виробництва і розподілу життєвих благ з метою найбільш повного задоволення потреб зараз або в майбутньому за умов обмеженості виробничих ресурсів, що породжує конкуренцію за їх використання.

Теоретична економіка, як її розуміють сьогодні, вивчає історичну еволюцію економічної системи у бік зростання її доцільності (раціональності), джерела і рушійні сили економічного розвитку і примноження суспільного багатства, а також шляхи зростання добробуту окремих груп і членів суспільства. Тобто вивчаються ті ж економічні процеси, але акцент робиться не на об'єктах, що приймають участь у цих процесах (засоби виробництва, предмети споживання), як в класичній політичній економіці чи марксизмі (де розглядались економічні відносини, які виникають з приводу привласнення засобів виробництва), а на суб'єктах, які приймають участь в економічному процесі - людях. Такий акцент надзвичайно важливий для соціально орієнтованої ринкової економіки, до формування якої спрямовані сучасні перетворення в Україні.

Економічна теорія включає в себе мікроекономіку (поведінка окремих економічних суб'єктів), макроекономіку (функціонування національної економічної системи) і глобальну економіку (функціонування світової економіки в цілому).

З позицій дослідження економічних процесіві в теоретичній економіці виділяються політична економія, яка зосереджується на вивченні економічних законів матеріального виробництва в цілому, і економікс, що вивчає закономірності ринкової економічної системи.

Отже, теоретична економіка - це загальноекономічна теорія, що включає політичну економію, економікс, а також їх частини - мікроекономічну і макроекономічну, глобальну економічну теорію.

При визначенні предмета теоретичної економіки з метою більш чіткого і широкого його осмислення доцільно виділяти:

сферу дослідження - економічне середовище, в межах якого здійснюється господарська діяльність;

об'єкт дослідження - економічні явища і процеси в системі;

суб'єкт дослідження - суб'єкти економічної системи (людина, підприємство, держава, домашнє господарство);

предмет дослідження - життєдіяльність "економічної людини", груп людей і держави, їх економічна поведінка у зв'язку з тим економічним середовищем, в якому вони знаходяться.

Основне завдання теоретичної економіки - давати не просто опис економічних явищ і процесів в економічній системі, а показати їх взаємозв'язок і взаємозумовленість, тобто розкрити систему економічних явищ, процесів і закономірностей. У цьому її відмінність від конкретних економічних наук.

В предметі теоретичної економіки (загальної економічної теорії) потрібно розрізняти дві сторони - позитивну і нормативну (за термінологією А. Сміта).

Позитивна сторона економічної теорії має справу з відібраними фактами і позбавлена суб’єктивних оціночних суджень. Суть її полягає у проведенні абстрактного (теоретичного) дослідження економічної системи та її елементів. Таким чином вона вивчає фактичний стан економіки і має дати відповідь на питання : “як є ?”

Нормативна сторона економічної теорії полягає у підготовці загальних рекомендацій для раціональної економічної поведінки усіх суб'єктів економічної системи: від окремої людини до держави, у формуванні уявлень про цілі і напрями економічного розвитку. Вона відображує суб’єктивні уявлення про те, як має бути?

Нормативна теоретична економіка є науковою основою для розробки економічної політики держави. І саме цим пояснюється складність у розв’язанні багатьох практичних економічних проблем, так як різні економісти висувають і відстоюють різні теорії чи моделі економіки та її складових елементів. Причому найбільшу розбіжність відображує існування різних думок щодо питання, яким повинно стати наше суспільство. В Україні сьогодні це особливо актуальне питання.