Розділ ііi. Методичні рекомендації до вивчення дисципліни модуль і. Основи функціонування фінансового ринку та характеристика його суб’єктів
Тема 1. Фінансовий ринок: сутність, функції і роль в економіці
1.1. Методичні поради до вивчення теми
Однією із складових сучасної фінансової системи будь-якої країни є фінансовий ринок. Мета його утворення та функціонування полягає у акумулюванні та ефективному розміщенні заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу, значною мірою зумовлений ефективністю переливу інвестиційних коштів від тих, хто має заощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба в капіталі.
З огляду на те, що більшість заощаджень припадає на населення, а більшість інвестицій здійснюється підприємствами і фірмами, рух потоків грошових фондів від перших до других здійснюється завдяки функціонуванню саме фінансових ринків, і чим різноманітніша, з точки зору суб’єктів і розмірів, структура заощаджень та можливостей інвестицій, тим більшою є необхідність в його існуванні.
У вітчизняній і зарубіжній науковій літературі представлено різні підходи щодо визначення змісту поняття „фінансовий ринок”. Зокрема, на відміну від міжнародної практики, де об’єктом регулювання виступає власне „фінансовий ринок”, в Україні законодавчо закріпленим вважається термін „ринок фінансових послуг”. Це зумовлено спрямованістю державного регулювання в Україні переважно на нагляд за діяльністю фінансових посередників та контроль за наданням ними послуг.
На думку більшості науковців фінансовий ринок представляє собою економічні відносини, суб’єктами яких виступають держава, а також фінансові посередники, які на стабільній впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку і ті суб’єкти, які мають тимчасовий надлишок фінансових ресурсів.
Основними суб’єктами фінансового ринку є три категорії учасників:
емітенти — юридичні особи (згідно з чинним законодавством України), що випускають цінні папери з метою залучення фінансових фондів;
інвестори — фізичні та юридичні особи, що купують цінні папери емітентів з метою отримання доходу або інших цілей;
фінансові посередники між емітентами та інвесторами; держава в особі спеціальних органів нагляду та контролю.
Наявність багатьох типів фінансових ринків пов'язана з існуванням різних підходів до її класифікації (рис.1.1)
Найбільш істотною ознакою класифікації фінансових ринків є види фінансових активів, що обертаються.
Під фінансовими активами розуміють специфічні неречові активи, які дають право їх власникам на отримання певного, як правило, грошового доходу у майбутньому. [26]
Відповідно до системи національних рахунків фінансові активи класифікуються у сім груп: золото і спеціальні права запозичення; готівка і депозити; цінні папери, крім акцій; позики;акції та інший акціонерний капітал; страхові технічні резерви; інші рахунки до одержання або до оплати.
У той же час термін „фінансовий актив” часто ототожнюють із поняттям „фінансовий інструмент”.
У Законі України „Про цінні папери та фондовий ринок” [8] фінансові інструменти – це цінні папери, строкові контракти (ф’ючерси), інструменти грошового обігу, відсоткові строкові контракти на обмін (на певну дату у майбутньому) в разі залежності ціни від відсоткової ставки, валютного курсу чи фондового індексу (відсоткові, курсові чи індексні свопи), опціони, що дають право на купівлю чи продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у тому числі тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони).
З огляду на вищенаведене можна зробити висновок, що:
кошти є фінансовим активом, а не фінансовим інструментом;
ринок цінних
паперів
грошовий ринок
валютний ринок
ринок золота та
інших дорогоцінних металів
ринок капіталів
ринок грошей
ринок власності
ринок
боргових
зобов’язань
консолідований
первинний ринок
вторинний ринок
біржовий ринок
позабіржовий
ринок
місцевий
регіональний
національний
міжнародний
Рис.1.1. Класифікація фінансових ринків
до фінансових інструментів не належать боргові зобов’язання та вимоги боргу, не віднесені до цінних паперів (наприклад, операції з фінансового лізингу, факторингу);
фінансовими активами доцільно вважати визначені законодавством України заставні, приватизаційні та товаророзпорядчі цінні папери.
Найбільш повно сутність та роль фінансового ринку в економіці держави розкривається в його функціях, основними з яких є :
забезпечення взаємодії покупців та продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них;
запровадження механізму викупу у інвесторів належних їм фінансових активів, що сприяє підвищенню ліквідності цих активів;
вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;
формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;
операції, пов'язані з експортом - імпортом фінансових активів;
кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів.
Ефективність фінансового ринку значною мірою залежить від рівня розвитку його ринкової інфраструктури. Інфраструктуру сучасного фінансового ринку утворюють:
І. На законодавчому рівні - Верховна Рада України.
ІІ. На виконавчому рівні:
Кабінет Міністрів України;
Антимонопольний комітет;
Міністерство фінансів України;
Національний банк України;
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;
Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;
фондові та валютні біржі;
комерційні банки;
інвестиційні компанії і фонди;
страхові компанії;
депозитарні установи;
реєстратори цінних паперів
зберігачі та ін.
Рівень розвитку інфраструктури фінансового ринку суттєво залежить від конкурентних переваг інфраструктури фінансового ринку певного регіону. Показниками, які відображають рівень розвитку інфраструктури є: частка регіону у валовій доданій вартості; реалізація продукції (рівень бартеризації); рівень розвитку підприємництва; середньомісячна заробітна плата працівників; попит на фінансові послуги; кадрове забезпечення, а також прогнозні показники розвитку економіки регіону; кількість інститутів інфраструктури фінансового ринку в регіоні; територіальний розподіл (мережа) інститутів інфраструктури фінансового ринку; кількість фінансових послуг, які вони надають; фінансовий результат діяльності і показники прибутковості; динамічність реагування на зміни в пріоритетах розвитку фінансового ринку, загальноекономічної і політичної ситуації в країні; активність щодо впровадження нових фінансових послуг, зокрема можливість здійснення пакетного обслуговування і здійснення послуг для VIP-клієнтів; ефективна маркетингова політика у сфері реалізації і реклами фінансових послуг; цінова політика; якість обслуговування.
Становлення та розвиток економічних систем, у тому числі і фінансових традиційно може відбуватися за трьома моделями:
англо-американьскою (англосаксонською);
романо-німецькою (євро континентальна, німецько-японська);
ісламською.
Англо-американська модель характеризується перевагою випуску цінних паперів у зовнішньому фінансуванні, а також розвиненою системою інститутів фондового ринку.
У романо-німецькій моделі переважає довгострокове кредитування банківськими структурами і пріоритетний розвиток банків як фінансових посередників.
Принципова відмінність цих двох моделей полягає у тому, що у романо-німецькій моделі домінує кредитна форма фінансування з використанням інструментів боргу, а англосаксонська – використовує ринок цінних паперів, особливо ринок акцій і пайових сертифікатів як пріоритетний інструментарій формування контрактних відносин.
Ісламська модель фінансового ринку характеризується його спрощеною структурою та уніфікацією вживаних фінансових інструментів, переважанням великих, у тому числі й сімейних власників інвесторів у структурі акціонерних капіталів, відсутністю масових дрібних інвесторів і спекулянтів. Ці особливості свідчать про порівняно обмежену ліквідність фінансових ринків, що використовують ісламську модель розвитку.
Особливостями сучасного фінансового ринку України є переважання інструментів боргу у сукупності засобів фінансування розвитку інституційних одиниць, зокрема:
1. Тенденція до посилення інсайдерської структури власності з переважанням великих корпоративних власників. Інсайдерський тип корпоративного управління полягає у тому, що зменшується питома вага власності держави і працівників членів трудового колективу, як дрібних інвесторів і підвищується роль адміністрації та зовнішніх великих інвесторів. Тому фінансовий ринок України може бути охарактеризований як „капіталізм власників великих пакетів” в основі якого виокремлюється німецько-японська модель.
2. Стабільно висока питома вага банківського кредиту в сукупності засобів фінансування. Так обсяги кредитного портфеля вітчизняної банківської системи постійно зростали упродовж останніх років. У структурі кредитів комерційних банків найбільша питома вага, майже 80% посідають кредити, надані суб’єктам господарювання.
3. Фізичні особи (домогосподарства) як потенційно масовий інвестор є консервативним і обмеженим у виборі фінансових інструментів. Переважна частка заощаджень населення має депозитний характер з використанням відповідних банківських інструментів, або зберігається у іноземній валюті.