
- •1. Літературознавство як наука.
- •2.Зв’язок літературознавства з іншими науками.
- •5.Література в системі інших мистецтв. Літературний і науковий текст.
- •6.Сутність і призначення мистецтва.
- •7.Функції мистецтва.
- •8.Класифікації різних видів мистецтва.
- •9.Література – мистецтво слова.
- •10. Характеристика теорії літератури, історії літератури та літературної критики як провідних галузей літературознавства.
- •11 . Основні та допоміжні галузі літературознавства.
- •12. Літературознавство у системі інших наук. Зв’язок літературознавства з лінгвістикою, фольклористикою, мистецтвознавством, філософією, психологією, історією, соціологією, математикою тощо.
- •13 .Концепції літератури і мистецтва у країнах Стародавнього Сходу.
- •14. Літературознавство доби Античності. Естетичні погляди Платона й Арістотеля.
- •15. Розвиток літературознавчої думки у добу Середньовіччя
- •19.Особливості трактату н.Буало “Поетичне мистецтво”.
- •20.Романтична концепція мистецтва
- •25. 25) По єтому вопросу мало нашла
- •27.Порівняльно-історичне літературознавство і теорія художніх запозичень.
- •37.Постструктуралізм і методологія деконструкції літературного твору.
- •41.Тема, проблема, ідейно-емоційна оцінка. Тенденція і тенденційність.
- •42.Пафос художнього твору. Його різновиди.
- •45.Нарація. Кут зору
- •46.Загальнонаціональна, літературна мова і художнє мовлення (мова художньої літератури).
- •100. Рими. Види рим, способи римування. Верлібр.
- •47.Образність і емоційність художнього мовлення. Внутрішня і зовнішня форма слова й образу
- •48.Формування змісту і його відчитання через словесно-образну форму.
- •51. Естетична організованість художнього мовлення (мови). Структуралісти про естетичну організованість вірша.
- •53.Інтонація. Наголос, емоційний темпоритм, мелодика.
- •54.Прозорість мови.
- •56. Мовні одиниці, особливо лексичні, фразеологічні, частково й граматичні, функціонально різнотипні; одні з них стилістично марковані, інші — стилістично не¬марковані.
- •65. Зміст і форма художнього твору
- •66. Конфлікт і його типи.
- •67. Художня деталь, її функції у творі.
- •68. Сюжет, елементи сюжету
- •71. Образ автора у літературному творі.
- •72. Поняття про конфлікт. Колізія літературного твору
- •73. Фабула, мотив, сюжет, композиція, архітектоніка.
- •76. Поетичний та прозовий види епосу.
- •79. Жанрові різновиди (на прикладі роману).
- •80. Байка, гумореска і пародія як епічні жанри.
- •81. Жанри лірики. Генезис і родові ознаки.
- •IV. Способи римування
- •101. Строфа. Види строфічної будови віршів.
- •102. Трагедія, комедія, драма.
- •103. Погляди Арістотеля, н.Буало, е.Лессінга на драму.
- •104. Міжродові системи.
- •105. Поняття «текст», «твір» в інтерпретації р.Барта.
- •106. Поняття про художній прогрес.
- •107. Зовнішні і внутрішні фактори розвитку літературного процесу.
- •108. Автор і читач як суб’єкти літературного процесу.
- •109. Стадіальний розвиток літератури. Літературний напрям, течія, стиль.
- •110. Традиції й новаторство в літературі.
- •111. Бароко в літературі, його особливості й історична доля.
- •112. Класицизм, його основні принципи. Поділ жанрів на «високі» й «низькі».
- •113. Романтизм. Основні особливості та історична доля.
- •114. Реалізм, основні його риси.
- •115. Модернізм. Основні течії модернізму.
- •116. Символізм, імпресіонізм та експресіонізм.
- •117. Постмодернізм як мистецьке явище.
109. Стадіальний розвиток літератури. Літературний напрям, течія, стиль.
Стиль -- сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника. Поняття стилю сьогодні є багатогранним. У літературознавстві також спостерігається багатозначність цього поняття. Дослідники розглядають:
- стиль доби; стиль напряму й течії;
- стиль письменника і стиль певного періоду його творчості; стиль твору і стиль його окремого елемента.
Течія — це група письменників, об'єднаних ідейно-естетичними поглядами та художньо стильовими особливостями. Це історико-типологічне утворення, що охоплює як змістовний, так і формальний рівні мистецтва, які між собою взаємопов'язані. За словами Ю. Коваліва — "динамічна єдність концептуальних ідейно-естетичних, світоглядних, передусім стильових принципів, що охоплює творчість багатьох письменників, сформована на певній стадії літературного процесу".
Літературний напрям — не конкретно-історичне втілення художнього методу. Напрям об'єднує митців на основі методу і подібних стильових особливостей.
110. Традиції й новаторство в літературі.
Традиції і новаторство (лат. tradition — передавання) — це передавання художнього досвіду від одного покоління митців до іншого. Продовжувати традиції — значить творчо засвоювати досвід попередників і йти далі. Кожен новий крок у мистецтві завжди спирається на набутий естетичний досвід, навіть коли його не сприймають, що властиве авангардистам. В літературі постійно чергуються традиції і новаторство. Коли проходять суттєві зрушення у художніх системах, які супроводжуються дискусіями в період переходу від одного літературного періоду до іншого, взаємозв'язок між традиціями і новаторством стає напруженим. Це властиве ранньому модернізму, коли відбувалася переорієнтація з арістотелівського мімезису на платонівський. На цьому етапі розвитку літератури представники авангардистських течій різко виступають проти класичної літератури. Полеміка між традиційниками і новаторами триває постійно. На початку XX століття вона розгорілася між модерністами (М. Вороний, Леся Українка, О. Кобилянська, І. Франко, М. Євшан) і народниками (І. Нечуй-Левицький, С. Єфремов). У 90-х роках XX століття велася дискусія між письменниками старшого покоління і учасниками літературних угрупувань "Бу-Ба-Бу", "Нова література", "Нова дегенерація", "Творча асоціація 500", свідченням цього є статті Ю. Му шкетика "Колесо"
111. Бароко в літературі, його особливості й історична доля.
Баро́ко (від порт. barroco і далі ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живопису, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі кінця 16 — кінця 18 ст. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, йому спадкує Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення в країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти.
Письменники та поети в епоху бароко сприймали реальний світ як ілюзію та сон. Реалістичні описи часто поєднувалися з їх алегоричним зображенням. Широко використовувалися в цю добу символи, метафори, театральні прийоми, графічні зображення (рядки віршів утворюють малюнок), насиченість риторичними фігурами, антитезами, паралелізмами, градаціями, оксиморонами. Існує бурлескно-сатиричне відношення до дійсності. Для літератури бароко характерне прагнення до різноманіття, підсумовування знань про світ, всеохоплюваність, енциклопедизм, який іноді обертається хаотичністю та колекціюванням сміховин, намаганням дослідити буття в його контрастах (дух та плоть, морок та світло, тимчасове та вічне). Етика бароко тяжіє до символіки ночі, теми тліну і марноти, життя-сну (Ф. де Кеведо-і-Вільєгас, П. Кальдерон). Відома п'єса Кальдерона так і зветься: «Життя є сон». Утворилися жанри — галантно-героїчний роман (Ж. де Скюдері, М. де Скюдері), реально-побутовий та сатиричний роман (Фюретьєр, Ш. Сорель, П. Скаррон). Бароко як стиль дав декілька різновидів, течій: маринізм, гонгоризм (культеранізм), консептизм (Італія, Іспанія), метафізична школа та евфуїзм (Англія) (див. Преціозна література).