103. Погляди Арістотеля, н.Буало, е.Лессінга на драму.

На думку Арістотеля, основне у трагедії — дія, трагедія може обійтися без характерів. "Трагедія, — за словами Арістотеля, - є відтворення прикрашеного мовою (причому кожна частина має саме їй властиві прикраси) важливої і закінченої дії, що має певний обсяг, відтворення не розповіддю, а дією, яка через співчуття і страх сприяє очищенню подібних почувань".

На думку Лессінга, трагічне виникає тоді, коли смілива особистість піднімається над оточуючою дійсністю, вступає у боротьбу з небезпечними перешкодами, мужньо переносить нещастя. Героями трагедій можуть бути звичайні люди.

Н. Буало установив певну ієрархію жанрів, проголосив правила трьох єдностей. Це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця) Намагаючись вписати творчий процес у гармонію та симетрію дійсності, французький мислитель насправді оберігав мистецтво від життя, яким воно є.

104. Міжродові системи.

Поряд з епосом, лірикою та драмою в літературі досить часто зустрічаються твори, в яких поєднуються особливості епічного, ліричного та драматичного родів і суміжних галузей суспільної діяльності людини, зокрема науки та публіцистики.

Найчастіше відбувається поєднання епічного й лірично­го начал. Такого роду твори належать до ліро-епосу. Люди­на тут зображується ніби у двох планах; з одного боку, передаються певні події її життя, а з іншого — переживання, емоції, настрої. До такого роду творів найчастіше відносять баладу, думу, билину, байку, сатиру, буколіку, співомовку, а також поему, іноді — віршований роман.

Специфічними міжродовими утвореннями стали худож­ні біографії (документально-біографічна художня проза) й мемуари, які мають ознаки як жанрів художньої літе­ратури, так і публіцистики та документалістики, спираються на дані історії. Якщо художні мемуари узагальнюють і естетично освоюють реальні факти з життя автора, то художня біографія будується на естетичній обробці фактів життя реального героя. Розглянемо детальніше ліро-епічні, мемуарні й біографічні жанри.

105. Поняття «текст», «твір» в інтерпретації р.Барта.

Р. Барт розрізняє поняття твору і тексту. Визначити джерело твору можливо, приймаючи обумов-

леність його дійсністю (расою, історією) і приналежність кожного з них своєму автору. Тобто, твір воло-

діє смисловою домінантою і організований спеціально для впливу на адресата. В цьому випадку автор

вважається батьком свого творіння, і ми повинні поважати його права. Інша справа у відношенні до Текс-

ту, який можна читати не беручи до уваги волю автора. "Призрак Автора может, конечно, "явиться" в Те-

ксте, в своем тексте, но уже только на правах гостя; автор романа запечатлевается в нем как один из

персонажей, фигура, вытканная на ковре; он не получает здесь более никаких родительских, преиму-

ществ, а одну лишь игровую роль, он, так сказать, "автор на бумаге". Жизнь его из источника рассказыва-

емых историй превращается в самостоятельную историю, которая соперничает с произведением;

происходит наложение творчества писателя на его жизнь, а не наоборот, как прежде"