53.Інтонація. Наголос, емоційний темпоритм, мелодика.

Висока мовна і голосова техніка дозволяє оратору правильно інтонувати промову. Під інтонацією слід розуміти ритміко-мелодійну побудову промови, яка передає її смисл і почуття за допомогою висоти тону, сили звуку, темпу мови і тембру голосу. За допомогою тонального забарвлення слів складаються протилежні за змістом речення: чи то піднесено-урочисті, чи то доброзичливі, чи то наказові, чи то грубі, чи то зневажливі і т. ш. Поза інтонацією немає ані побутового, ані художнього, ані наукового слова.

Інтонована мова діє також емоційно. Юрист промовляє не неупередженим голосом, а вступає у спір, запевняє, хвилюється, радіє тощо, тобто передає внутрішній сенс слів, виявляє своє ставлення до предмета виступу.

Інтонування мови підкреслює також перехід від однієї думки до іншої, від питання до питання, від проблеми до проблеми.

Емоційно забарвлені інтонації передають слухачам різноманітні почуття оратора. Крім голосу, техніку характеризують темп і ритм мовлення.

Темп мовлення — це швидкість, з якою оратор вимовляє слова, речення, весь текст у цілому. Він залежить від індивідуальних особливостей промовця, його темпераменту, від теми та змісту промови, а також віл умов, за яких виголошується промова, та особливостей аудиторії. Тому, звісна річ, одна й та ж промова повинна бути викладена різним темпом в аудиторіях, що відрізняються за рівнем освіти, статі, віку, професії і т. ін.

нтонація надає мовленню семантики, експресії, модальності, стилістичного забарвлення тощо. Відповідно виконує такі функції:

• Комунікативна функція, тобто функція реалізації комунікативних типів висловлення (розповідні, питальні, спонукальні речення).

• Функція модальності. Вираження ставлення мовця до того, про що говориться.

• Емоційна функція. Вираження за допомогою мови психічного стану мовця, а також надання емоційних значень висловлення.

• Видільна функція. Полягає в інтонаційному виділенні певних частин висловлення, напр., головніших порівняно з другорядними в інформаційному плані.

• Конструктивна (конститутивна) функція. Завдяки інтонаційним засобам сегментні одиниці мовлення формуються у висловлення.

На́голос або акце́нт — надсегментна одиниця мовлення. Наголос є властивістю складу. Його також можна визначити як якісну характеристику (коли якість голосного є засобом вираження наголошення) і, також, як кількісну характеристику (відносно збільшена тривалість наголошеного голосного).

Залежно від того, який акустичний параметр визначає наголос, відповідно виділяють:

• силовий (динамічний, експіраторний) наголос

• музичний (тоновий, мелодичний) наголос

• кількісний (квантитативний) наголос

Залежно від того, з якою сегментною одиницею співвідноситься наголос, його поділяють на:

• словесний (тактовий) наголос.

• вільний (нефіксований) наголос (на будь-якому складі в межах слова)

• рухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова)

• нерухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова)

• постійний (фіксований) наголос (на певному складі в межах слова)

• синтагматичний наголос

• фразовий наголос

Функції наголосу

• Видільна — наголос виділяє склад в межах слова, синтагми, фрази.

• Конститутивна — наголос організовує послідовність складів, об'єднуючи їх в єдине ціле й остаточно надаючи цій єдності рис слова.

• Смисло- і форморозрізнювальна — функція властива вільному наголосові і полягає в розрізненні значення слова:

за́пал-запа́л, ша́баш-шаба́ш, веро́ніка-Вероні́ка, ви́рок-виро́к, на́голос-наго́лос

Емоційний темпоритм

К.Фролова запропонувала розгляд художнього тексту як структурної моделі ядра, оточеного оболонками, де ядро — тема та ідея, оболонки — словесний матеріал, образи-характери, емоційний темпоритм тощо. Досить вдалим підходом до аналізу художнього твору є метод моделювання. Основними принципами цього підходу є формалізація явища, оперування елементами при конструюванні, тлумачення отриманих результатів або виведення результату як підсумку моделювання. Віршовий текст відзначається високою інформативністю, гнучкістю, його вишукана форма здатна захопити найвибагливішого естета слова. Емоційний темпоритм — це той аспект поетики твору, що дає можливість зрозуміти природу цих особливостей поезії, дозволяє зробити всеохоплюючий аналіз, показуючи взаємозалежність емоційного і темпоритміки твору.

К.Фролова вдається до об’єднання кількох рівнів поетики, вводячи термін, що найчіткіше розкриває внутрішню сутність поезії. У емоційному темпоритмі визначається настрій, емоційне забарвлення, яке постає з інтонації, з образів, а також з темпу та ритму. Емоційний темпоритм визначає й музичність твору. Літературознавець звертає увагу на те, що сучасне розуміння емоційного темпоритму виходить з театральної практики. Це слушна думка, адже театральна постановка є найбільш прозорою формою для визначення емоційного темпоритму. Музичність не ототожнюється з емоційним темпоритмом, але ці поняття дуже близькі між собою. Взаємодію цих понять К.Фролова показує так: Емоційний темпоритм — головне музичне ядро поезії, особливо лірики. Це настрій, який виражається темпоритмічно…Слова також мають свою звукову форму, свою музику, яка взаємодіє із загальним емоційним темпоритмом. У цьому основна музичність лірики.

Мелодика мови, сукупність тональних засобів, характерних для даної мови; зміна частоти основного тону при вимовленні фрази. Разом з тимчасовими характеристиками мови (темп, паузи, смислове продовження) і її інтенсивністю утворюєінтонацію мови. Частота основного тону вимірюється в гц. М. р. вимірюється також в музичних інтервалах ( кварта, квінта,і т.д.). Розрізняється мелодика складу, слова, фрази. У т.з. тональних мовах (в'єтнамський, китайський і ін.) мелодика розрізняє значення слів типом мелодійного руху усередині складу або його положенням ( музичний наголос ) . У всіх мовах М. р. виконує емоційну і граматичну функції. Прийнято розрізняти в загальному вигляді граматично значиму частину фрази (зазвичай зона останнього ударного складу пропозиції разом з переднаголосним і заударним складами) і граматично незначиму частину (почало і середина вислову). За допомогою спеціальних засобів мелодика членує мову на окремі фрази ісинтагми . М. р. показує також типа вислову (у більшості мов розрізняються ствердні, питальні, воськліцательниє, незавершені і деякі ін. типи висловів: «Ви були в театрі», «Ви були в театрі?», «Ви були в театрі!», «Ви були в театрі, коли я прийшов»). Може виділяти і підкреслювати окремі елементи вислову: « Ви були в театрі», «Ви були в театрі», «Ви були втеатрі ».

Мелодика кожної мови представлена поруч застиглих специфічних структур з їх фонетичними варіантами. М. р. описували через систему мелодійних рівнів (від низького до високого), через систему контурів (графічне зображення у вигляді кривої) і ін. Для вивчення М. р. застосовується спеціальний прилад — інтонограф.