41.Тема, проблема, ідейно-емоційна оцінка. Тенденція і тенденційність.

Тема, проблема, ідейно-емоційна оцінка. Погляд належить Г.М.Поспєлову у 1940 р. “Зміст твору,– пише він,– це узагальнені в ньому явища реального життя (тематика), в яких виділена і підкреслена певна їх сторона (проблема) і яким надана певна ідейно-емоційна оцінка. Г.М.Поспєлов не відрізняв тоді “ідею” як складову змісту, тому що вважав

термін “ідея” синонімом терміну “зміст”: “Зміст окремого художнього твору інакше називається його ідеєю. Ідея твору – це зображена в ньому тематика, поставлена в ньому проблема і висловлене в ньому ідейне відношення в їх єдності”. Однак, “зміст” і “ідея” – не синоніми, про що часто пишуть. Співвідношення між цими поняттями – як між цілим і часткою. Щодо “емоційної оцінки” – вона характеризує зовнішню сферу твору, а не внутрішню сторону змісту, пояснює відношення “автор – зміст”, а не “складові змісту”. Тенденція і тенденційність (від лат. tendo — направляю, прагну) — можливість тих чи інших подій розвиватися в даному напрямку. ідейно-емоційне ставлення автора до відображеної дійсності, осмислення і оцінка (приховані або безпосередні) проблематики та характерів, виражені через систему образів. У такому розумінні Тенденція — органічна частина художньої ідеї, її ціннісний аспект і властива всякому художньому творові. В якості синоніма Тенденція нерідко вживають поняття пафосу. У більш вживаною і вузькому значенні тенденцією називають соціальну, політичну, морально-ідеологічну пристрасть, намір художника, вільно чи мимовільно, але відкрито самовиразитися. Поняття тенденції та тенденційності стають тотожними в середині 19 століття .. тобто в період зрілості реалізму і одночасно — перших ознак натуралізму, що поставив під сумнів ідейність мистецтва і орієнтувався на «безпристрасність» природничих наук.

42.Пафос художнього твору. Його різновиди.

Пафосом (грец. πάθοζ — пристрасть, почуття) нази­вається тип емоційного світовідчуття, що окреслюється у творі й мотивує ідейну визначеність авторського ставлення до зображуваного, а також впливає на свідомість читача, спонукаючи його до співпереживання авторові твору або його героям. Поняттям пафосу стосовно особливостей словесного ви­раження користувалися ще в античності. Термін був взятий з теорії античного красномовства, де він позначав ту під­несену пристрасть, якою мали бути пройняті промови оратора, що сподівався на успіх у слухача. Пізніше терміном «пафос» стали позначати емоційну основу суб'єктивного змісту художніх творів, авторське переживання, покладене в основу його ідейного ставлення до зображуваного у творі. Залежно від типу емоційної визначеності виокремлюють різні види пафосу: трагічний, драматичний, героїчний, сенти­ментальний, романтичний, ліричний, сатиричний, гумори­стичний. Класичним зразком виразу героїчного пафосу мо­жуть бути «Іліада» Гомера, козацькі думи, трагічним пафосом пронизані драматичні твори В. Шекспіра «Гамлет», «Король Лір», сентиментальним — твори «Маруся», «Сердешна Оксана» Г. Квітки-Основ'яненка і т. д. Визначеність емо­ційного настрою, що лежить в основі того чи іншого типу пафосу, у свою чергу, дає визначеність напряму ідейної оцінки, тому інтелектуально-оціночному ставленню пись­менника до зображуваного, що є ідеєю твору.

43. Композиція і сюжет Композиція — це план твору, співвідношення його частин, взаємозв'язок образів, картин, епізодів. У художньому творі повинно бути стільки персонажів, епізодів, сцен, скільки необхідно для розкриття змісту. А. Чехов радив молодим письменникам писати так, щоб читач без пояснень автора — з розмов, дій, вчинків персонажів міг зрозуміти, що відбувається. Своєрідність композиції зумовлена насамперед задумом художнього твору. Необхідною умовою композиції є досконалість. Л. Толстой писав, що головне у мистецтві — не сказати нічого зайвого. Письменник повинен змальовувати світ, витрачаючи якомога менше слів. Сюжет - послідовність подій у художньому тексті. В загальному вигляді сюжет - це свого роду базова схема твору, в яку входить послідовність дій які відбуваються в творі і сукупність існуючих у ньому відносин персонажів. Зазвичай сюжет містить у собі наступні елементи: експозицію, зав'язку, розвиток дії, кульмінацію, розв'язку і постпозиції, а також, у деяких творах, пролог і епілог. Основною передумовою розгортання сюжету є час, причому як історичний період дії, так і протягом часу в ході твору. Поняття сюжету тісно пов'язане з поняттям фабули твору. У сучасній російській літературній критиці терміном «сюжет» зазвичай називають сам хід подій у творі, а під фабулою розуміють основний художній конфлікт, який по ходу цих подій розвивається.

44.Композиційні прийоми

композиція – це взаємозв’язок і розташування одиниць зображеного і художньо-мовних засобів, система поєднання елементів, знаків твору. В. Халізєв також називає прийоми, які спричинюють певну будову літературного твору, а відтак і його сприйняття. Серед композиційних прийомів дослідник виділяє: повтори і варіації, мотив, деталізацію та узагальнення зображуваного, суб’єктну організацію або «точку зору», зі– і протиставлення, часову організацію тексту, монтаж. Названі композиційні прийоми спостерігаються і на сюжетному рівні, і на рівні позасюжетних елементів. Так, повторюються незмінно чи зі змінами (варіаціями) як події, так і риси характерів і портретів персонажів, ознаки інтер’єрів, пейзажів тощо. Повторюючись, вони можуть утворювати мотиви. Мотив зцементовує художній твір, а також, за висловом І. Качуровського, виступає «образом у дії» [5, с. 15], утворюється через повтори, тому його функція чітко виявляється у зв’язку із сюжетними особливостями художніх текстів.