37.Постструктуралізм і методологія деконструкції літературного твору.

Постструктуралізм. Термін «постструктуралізм» увійшов до активного теоретико-літературного обігу в 70-ті роки XX століття. Постструктуралізм як напрям світового літературознавства є своєрідною реакцією науковців на теоретичні здобутки структуралізму. Одним з перших проти концепції знака, що домінувала в структуралізмі, виступив французький культуролог Мішель Фуко, На його думку, письменник не виражає себе у творі. Розвиваючи ідеї Ролана Барта (1915—1980 pp.), Μ. Фуко в праці «Що таке автор?» трактує письменника як мертву особистість: для нього автор — це «що», а не «хто». Автора вбиває власний твір, в якому розчиняється письменницька індивідуальність. Сучасний англійський письменник Джон Фаулз вкладає в уста свого героя з «Мантиси» такі слова: «Роль автора чисто випадкова, він — посередник, його статус має не більше значення, ніж статус помічника бібліотекаря, котрий передає читачеві текст». Автор — це своєрідна функція, а не творець. Деконструкція - найбільш радикальний метод філософської критики, для якої попередня філософія - це писемність. «Тільки те, що написано, дає мені існування, бо воно називає мене». Обґрунтовуючи свій аналіз роману «Мобі Дік» Г. Мелвілла, постмодерніст Р. Сальдівар заявляє: «Деконструкція не означає деструкції структури твору, не має на увазі вона також і відмову від наявних структур (у даному разі структур особистості і причинності), які вона піддає розчленуванню. Замість цього деконструкція є демонтажем старої структури, здійсненим з метою показати, що її претензії на безумовний пріоритет є лише результатом людських зусиль і, таким чином, можуть підлягати перегляду. Процес деконструкції - всього лише попередній і стратегічно привілейований момент аналізу. Вона в жодному разі не передбачає своєї остаточності і є попередньою тією мірою, якою завжди повинна бути жертвою своєї власної дії». Смисл деконструкції як специфічної методології дослідження літературного (філософського) тексту полягає у виявленні внутрішньої суперечності тексту, прихованих і непомітних не лише для недосвідченого, «наївного» читача, але й «вислизаючих» від самого автора «залишкових смислів», що перейшли у спадок від мовних, інакше - дискурсивних, практик минулого. Вони «закріпилися» у мові у формі неусвідомлених мисленнєвих стереотипів, які в свою чергу так само несвідомо і незалежно від автора тексту трансформуються під впливом мовних кліше його епохи. «Відповідно до законів своєї логіки деконструкція критикує не тільки внутрішню будову філософем, одночасно семантичне і формальне, але й те, що їй помилково приписується ним як їхнє зовнішнє існування, їхні зовнішні умови реалізації: історичні форми педагогіки, економічні або політичні структури цієї інституції. Саме тому, що вона зачіпає основоположні структури, «матеріальні» інституції, а не лише дискурси, деконструкція відрізняється завжди від простого аналізу або критики».

38. Зміст і форма літературного твору. Будь-який художній твір має зміст і форму, в яких відображається навколишній світ. Зміст художнього твору —це перш за все явища дійсності, які відображаються у мистецькому творі, але він не зводиться лише до механічного копіювання предметів і явищ, які стали для нього основою. Перед, тим, як втілитися у майстерний твір, явища дійсності мають відобразитися у свідомості художника, бути ним усвідомлені, пройти через його серце. Саме тому у змісті виявляється особистість майстра, його смаки та погляди, його при страсті та переконання. Приклади того — творіння таких великих митців, як Ф. Достоєвський, Л. Толстой, О. Бальзак та ін..Змістом мистецтва охоплюється не лише предмет зображення, але й суб’єктивне сприйняття художником даного явища. Таким чином, зміст художнього твору — це дійсність, усвідомлена і пережита художником та відбита у цьому творі. Практичним виявом змісту у творі є його художня форма, завдяки якій твір сприймається і залишається таким для наступ них поколінь. Художня форма є матеріалізацією змісту, адже тільки матеріальне втілення може надати задумові зовнішнього, об’єктив но-реального буття, лише воно дозволяє митцю донести свої дум ки і почуття іншим. Форма включає матеріал і такі елементи, як компози ція, сюжет, зображувально-виражальні засоби та ін.

39. Складники змісту і форми твору. "Внутрішній зміст твору" (зміст з боку його внутрішніх зв'язків) у теорії літератури ХХ ст. визначають через перелік таких складових. · Життєвий матеріал, тема, ідея (цього погляду дотримувався Л.І.Тимофеєв ще в 1938 р) · Тема, проблема, ідейно-емоційна оцінка.(Погляд належить Г.М.Поспєлову у 1940) · Соціальні характери (тематика), ідейне осмислення (проблематика), емоційна оцінка (пафос). (Ця позиція теж належить Г.М.Поспєлову, але вже 1988 р.) Форма твору - сукупність художніх засобів та прийомів, в яких реалізується художній зміст, за допомогою яких внутрішньо та зовнішньо організується твір. Міра таланту автора, його світогляд, темперамент, відібраний для зображення життєвий матеріал, смаки та уподобання письменника обумовлюють форму твору. Форма робить художній зміст безпосередньо сприйнятим. Форма має свої структурні елементи: - родово-жанрова форма; - сюжетна форма; - композиційна форма; - образна форма; словесна форма. 

40.Ідейний зміст у вияві через форму

зміст — це головний елемент художнього твору; він виникає у процесі творчості митця під впливом об’єк­тивної дійсності й тієї суспільної свідомості, які сформувалися та існують за даної епохи. Зміст являє собою єдність об’єк­тивних і суб’єктивних начал у художньому творі, єдність теми, ідеї та авторської оцінки.

Практичним виявом змісту у творі є його художня форма, завдяки якій твір сприймається і залишається таким для наступ­них поколінь. Художня форма є матеріалізацією змісту, адже тільки матеріальне втілення може надати задумові зовнішнього, об’єктив­но-реального буття, лише воно дозволяє митцю донести свої дум­ки і почуття іншим. Ця об’єктивація змісту може відбуватися у найрізноманітніших матеріалах: у слові, звучанні музичних інстру­ментів, камені, дереві, на папері, полотні тощо — у будь-якому матеріалі, доступному зоровому і слуховому сприйняттю.