66. Матеріалізм та ідеалізм.

Філософи, визнаючи Матерію і Дух - найбільш широких після Буття категорії, неоднозначно оцінювали співвідношення між ними. За ознаками надання в цьому співвідношенні переваги Матерії чи Духу утворилося два філософськи напрямки (школи): матеріалізм та ідеалізм.

Матеріалізм єдиною основою світу оголошує матерію. Гаслом матеріалізму є положення: “Матерія – первинна; дух, свідомість - вторинні!”. Матеріалісти, як правило, намагаються послідовно свою думку про первинність матерії і вторинність духу проводити не лише в Онтології, але також - в Гносеології, Методології, Антропології, Соціології та у всіх інших галузях філософських знань.

В історії філософської думки найбільш видатними та послідовними матеріалістами були: індійська школа чарваки, китайський філософ Ван Чун, а в європейській філософській думці - Демокрит, Епікур, Лукрецій Кар, Гоббс, французькі матеріалісти 18 століття (Гольбах, Дени Дідро, Д’Аламбер та інші), Фейєрбах, Маркс та їх учні і послідовники. Визнаючи матерію первинною і всеохоплюючою, вказані матеріалісти вважали за непотрібне звертатися до Буття, як такого, що за своїм обхватом є поняттям ширшим; що в логічному розумінні стоїть над матерією. Для них в цьому плані матерія і є буттям. Не випадково марксизм замість “Матерія - первинна; дух, свідомість - вторинні” здебільшого вживає вислови: “Буття - первинне, свідомість - вторинна”, “Буття визначає свідомість”; “Суспільне буття визначає суспільне свідомість”. За логічними оцінками такі вживання понять (категорій) Буття і Матерія некоректні, хоча увійшли у вжиток повсюдно.

Є такі матеріалісти, що не визнають існування духу як такого. Дух, духовні явища вони оголошують не лише продуктом матерії, а й матеріальним по своїй суті. Німецькі матеріалісти кінця 19 століття Людвіг Бюхнер (1824-1899) та Якоб Молешотт (1822-1893) говорили: “Мозок виділяє думку точно так же, як печінка - жовч, а нирки - сечовину”. Такі матеріалісти в історії філософської думки одержали назву вульгарних матеріалістів.

До типу вульгарних матеріалістів слід віднести і тих, які намагаються якимось чином “ловити” думку, “передавати” думку на велику віддаль, або, як говорив Оноре де Бальзак, “не виходячи з парижської квартири, думкою вбити китайського мандарина і одержати за цей подвиг орден”. Вся ця орда психопа... ні-ні - телепатів, телекінезників, магнетизерів, баб стефаній, ніяким чином не належать ні до когорти філософів, ні до числа вчених. Але всі вони гуртом ще знаходять собі притулок у світогляді і в карманах простодушних людей.

Ідеалізм у взаємодії духу і матерії перевагу віддає Духу (ідеям, ідеальному; звідсіль його назва - ідеалізм). Гаслом ідеалістів є вислів: “Дух (ідея, ідеал, свідомість) - первинний, матерія - вторинна”. Видатний внесок в розвиток ідеалізму внесли такі філософи, як Платон, Августин, Фома Аквінський, Декарт, Лейбніц, Шеллінг, Гегель.

67. Буття і Ніщо.

Не будучи знайомим з теоремою Геделя про неможливість створення завершеної та логічно несуперечливої раціональної системи, великий Гегель зробив було спробу здолати нездоланні перешкоди на шляху створення логічно завершеної філософської системи. Виклад свої системи він розпочинає з того, що передує Буттю. А що ж передує Буттю? Гегель справедливо твердить: що перед Буттям нічого не стоїть, “бо воно як таке, створює собою початок,.. а першопочаток не може бути чимось опосередкованим або чимось визначеним” (Енциклопедія філософських наук.Том 1, §86). За словами Гегеля перед (за, вище, по той бік) Буттям уже нічого не стоїть, другими словами - за Буттям стоїть Ніщо (Там же, §87). А Ніщо, будучи нічим, не потребує ніякого обґрунтування. Для Ніщо нічого не потрібно, бо в ньому нічого немає, в ньому немає що обґрунтовувати... Далі Гегель каже, що в Бутті, як і Ніщо, теж нічого немає, бо в ньому, як ми вже зазначили, немає ніяких властивих йому ознак. Воно - всезагальне і позбавлене будь-яких ознак. (Буття належить всьому, але йому не належить нічого.) “І завдячуючи цьому,- пише Гегель, - Буття і є Ніщо в своїй невизначеності ( §87). Проте між Буттям і Ніщо немає тотожності, а лише є діалектична єдність... Таким чином Гегель, по суті, розпочинає свою філософію не з даного, не з абсурдного, не з Буття, а з Ніщо, яке і абсурдно і раціонально; цілком раціонально виводить Буття з Ніщо.

Торкаючись проблеми співставлення Буття і ніщо, Гегель розвиває свою думку ось так. Він розпочитає з вказівки на те, що Буття за своїми ознаками співпадає з Ніщо:

"Если мы, например, говорим о двух различных видах, то род есть то, что обще обоим видам" (Там же). "Но различие между бытием и ничто не имеет общей почвы, и именно поэтому оно вовсе и не есть различие" (Там же).

"Бытие и ничто суть одно и то же", хотя "одно не есть то, что есть другое, так как различие здесь еще не определилось, ибо бытие и ничто суть именно непосредственные определения, то оно здесь невыразимо, есть одно лишь мнение" (Там же, §88, с.222)

Слід сказати, що виникнення Щось (Буття, всього існуючого) з Ніщо було вперше опрацьовано в грецькій філософії неоплатоників ще на початку нашої ери. Потім християнська церква трансформувала це вчення в догмат про творення Богом світу з нічого (creation ex nihilo - творення з нічого), хоча в Біблії немає подібного твердження. Як не дивно може комусь видатися, але гегелівське вчення про зв’язок Буття з Ніщо виявилося не лише у вищій мірі раціональним, але й знайшло своє плідне застосування в побудові найновіших наукових концепцій походження нашого Всесвіту, Про виникнення нашого Всесвіту з Нічого та зникнення його в Ніщо ми будемо говорити в темі про Натурфілософію.

А тепер закінчимо аналіз категорії Буття. Завершимо співставлення Буття і Ніщо. Про міру їх тотожності ми вже говорили: а тепер скажемо про їх протилежності. Ніщо по змісту пусте, а Бутя - чисте; Ніщо - це нічого, а Буття - вже щось; Ніщо - немає, а Буття - є.

Співвідношення між Ніщо і Буття можна зобразити такою схемою:

Н І Щ О Б У Т Т Я

1.За ознакою - пусте. 1.За Ознакою - чисте.

2.За наявністю - немає 2.За наявністю – є

3.За змістом - нічого 3.За змістом – щось

4.В просторі - відсутнє 4.В просторі – присутнє (Простір наповнюється буттям)

5.В часі – немає потреби 5.Час без буття себе не проявляє

6. “Рух” категорій від Буття до реальної дійсності.

В розділі своєї “Енцклопедії філософських наук” в розділі “Логіка” Гегель розглядає зв’язок логічних категорій в їх діалектичному розвитку: теза - антитеза - синтез. Стосовно Буття це у нього виглядає так: Буття - теза, антитезою якому служить Ніщо. Вони одночасно і тотожні одне одному (по змісту: вони пусті і чисті) і протилежні (по наявності: Буття - є, Ніщо - немає). В цьому плані Буття стверджує ніщо, а Ніщо заперечує буття. Внаслідок логічної взаємодії протиріччя між ними в синтезі знімаються і відбувається становлення нового, - і ми переходимо до Буття наявного (Бытие наличное), або як його ще називає Гегель - “в-собі-буття” (§90-91) . Наявне буття здобуло свою визначеність і перейшло в стан якості (качества). Якість і є нічим іншим як визначеним буттям (определившимся бытием).

Таким же чином Гегель показує логіку переходу від Якості до Кількості, а від Кількості через Міру - до Сутності - Існуванню - Речі - Явищу - Формі та Змісту - Дійсності і знову - до Понять. В цьому русі Гегель піднімає всю систему логіко-філософських категорій своєї філософської системи. Але це рух є рухом лише логічних категорій, а не самої дійсності чи елементів світогляду. Проблемам матеріальної і духовної дійсності Гегель присвятив окремі твори, науково-теоретичний рівень яких зумовлений і його часом і його особистими політичними та духовними уподобаннями. Процеси і становлення реальної дійсності (Всесвіту і всього того, що в ньому) - це проблеа не лише філософії, а і науки. Як спільними зусиллями розв’язуються ці проблеми, ми будемо вести мову в інших темах нашого курсу.

68. Свідомість — це не просто властивість матерії, а щось відносно протилежне їй. Сутність свідомості — її ідеальне відображення матеріального світу в мозку людини. Завдяки свідомості світ починає існувати "для себе". Активність свідомості, яка реалізується в практичній діяльності людини, стає дедалі важливішим фактором саморозвитку матерії, і його вплив не знає принципових меж.

Матерія і свідомість — об'єктивне і суб'єктивне — це най-ширша єдність протилежностей, якою коли-небудь оперувала філософія.

У процесі розвитку філософії, відокремлення від неї конкретно-наукового знання, визначення нею свого предмета питання про відношення свідомості й матерії оформилось як основне. Його зміст чітко визначив свого часу Ф. Енгельс у праці "Люд-віг Фейербах і кінець класичної німецької філософії": "Велике основне питання всієї, особливо новітньої, філософії є питання про відношення мислення до буття ."

Сьогодні деякі філософи, особливо ідеалісти, все більше ставлять під сумнів це визначення. Вони по-різному формулюють основне питання філософії, проте здається, що вони поступаються сформульованому Енгельсом.