3. Підстави та умови матеріальної відповідальності
Виходячи з того, що підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення, виникає потреба в дослідженні елементів самої підстави матеріальної відповідальності, а значить і елементів матеріальної відповідальності. Досліджуючи елементи трудового правопорушення слід зазначити, що, в трудовому праві, слід притримуватися повного складу правопорушення – суб'єкт, об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона.
Важливим елементом трудового правопорушення як підстави матеріальної відповідальності є об'єктивна сторона. Об'єктивна сторона складається в свою чергу з таких елементів, як протиправна дія чи бездіяльність, наявність шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою особи12.
Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) працівника, при якій він не виконує чи неналежне виконує трудові обов’язки, покладені на нього Кодексом, колективним чи трудовим договором. Протиправна поведінка (дія чи бездіяльність сторони трудового правовідношення) може проявлятися або в формі активної дії, або в формі бездіяльності. Протиправна дія полягає в тому, що сторона трудового правовідношення вчиняє заборонені трудовим законодавством дії, внаслідок яких заподіюється матеріальна або (і) немайнова шкода. Протиправна бездіяльність полягає в тому, що матеріальна і (або) немайнова шкода заподіюється одній стороні трудового правовідношення іншою шляхом не вчинення стороною тих дій, які вона була зобов'язана вчинити при виконанні своїх обов'язків, покладених на неї трудовим договором, колективним договором чи чинним трудовим законодавством.
Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності визначені ст. 130 КЗпП. Але на відміну від цивільного права, що також визначає умови майнової відповідальності, трудове право виділяє з цих умов підставу матеріальної відповідальності – пряму дійсну шкоду. Лише тільки за наявності цієї підстави – шкоди – можна ставити питання про те, чи може працівник бути притягнутий до відповідальності, чи є умови цієї відповідальності13.
Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснив, що під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати14.
До прямої дійсної шкоди можуть бути також віднесені й суми незаконно нарахованої заробітної плати і премії, вартість пального й мастил, сировини, напівфабрикатів та інших матеріальних цінностей, безпідставно списаних у зв'язку з викривленням даних про обсяг робіт. Неодержання підприємством прибутку, який планувався і очікувався, у зв'язку з неправомірними діями працівника прямої шкоди на створює, тому немає підстав для притягнення його до матеріальної відповідальності. Це упущена вигода, а не пряма шкода. Цим моментом матеріальна відповідальність за трудовим правом відрізняється від майнової відповідальності за цивільним правом, яким передбачена відповідальність і за неодержані прибутки. Не можуть включатися до шкоди, що підлягає відшкодуванню, неодержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків, так само як і інші неодержані прибутки.
Шкода повинна бути такою, що реально настала для підприємства. Коли працівник самовільно використовує для власних потреб техніку – автомашини, трактори, станки, інше обладнання, – пряму дійсну шкоду становлять амортизація техніки, витрати пального, мастильних матеріалів, електроенергії, необхідність найму і використання техніки інших підприємств.
Що ж розуміється під прямою і дійсною шкодою в науці трудового права? В літературі по трудовому праву, як правило, розмежування цих понять не проводиться. Так, автори науково-практичного коментарю до законодавства України про працю під прямою дійсною шкодою розуміють безпосереднє зменшення активів підприємства, тобто як майна, так і майнових прав15. Розмежування прямої і дійсної шкоди проводить Д. О. Карпенко. Під прямою шкодою, на думку автора, слід розуміти зменшення цінності майна, витрати підприємства на відновлення, придбання майна та інших цінностей або проведення надмірних витрат (суми штрафу, витрати на перевезення тощо). Під дійсною шкодою автор розуміє фактичну наявність матеріальних цінностей, якими підприємство володіє на час заподіяння шкоди16.
На наш погляд, при визначенні поняття дійсної шкоди необхідно говорити не просто про фактичну наявність матеріальних цінностей, оскільки сама фактична наявність це ще не заподіяння шкоди, а про заподіяння шкоди фактично наявним цінностям. Але в такому випадку поняття прямої і дійсної шкоди збігаються.
Зовсім іншої позиції притримується Є. С. Бєлінський, на думку якого термін «пряма шкода» не можна інтерпретувати як позитивну, дійсну шкоду. Під прямою шкодою, яка підлягає відшкодуванню робітниками і службовцями, на думку Є. С. Бєлінського, треба розуміти таку шкоду, яка є результатом протиправної дії (бездіяльності) працівника, знаходиться в безпосередній причинній залежності від неї, а під дійсною шкодою – фактичну реальну шкоду заподіяну майну підприємства17.
Виходячи з викладеного, під прямою матеріальною шкодою слід розуміти шкоду, яка є безпосереднім результатом протиправної поведінки сторони трудових правовідносин і знаходиться з цією поведінкою в необхідному зв'язку.
Одним із обов'язкових елементів об'єктивної сторони є причинний зв'язок між порушенням трудового обов'язку сторони трудового правовідношення та заподіяною шкодою. Причинний зв'язок як елемент об'єктивної сторони трудового правопорушення існує між причиною – протиправною дією чи бездіяльністю (невиконанням чи неналежним виконанням стороною трудового правовідношення своїх обов'язків) і наслідком – матеріальною і (або) моральною шкодою. У зв'язку з цим виникає питання: чи всякий причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою можна визнати як елемент об'єктивної сторони трудового правопорушення? Відповідь на це питання вимагає в трудовому праві аргументації і уточнення, оскільки питання про причинний зв'язок як необхідний елемент об'єктивної сторони правопорушення досліджувався в основному науками кримінального та цивільного права.
Так, використавши положення матеріалістичної діалектики про необхідні і випадкові зв'язки стосовно певних явищ, Г. К. Матвєєв довів, що причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою може бути як необхідним, так і випадковим. Необхідний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою означає зв'язок суттєвий, визначальний стійкий, а випадковий, навпаки, несуттєвий, невизначений, нестійкий, тобто такий, без якого шкода могла наступити18.
Суб’єктивною стороною підстави негативної матеріальної відповідальності (підставою негативної матеріальної відповідальності є трудове правопорушення) є вина сторони трудового правовідношення, яка заподіяла шкоду іншій стороні19.
Вина характеризується двома моментами: інтелектуальним – усвідомленням працівником або роботодавцем (в особі його посадових осіб, працівників чи органу) шкідливого для іншої сторони характеру своїх діянь (дії чи бездіяльності) і вольовим, тобто бажанням наступу шкідливих наслідків або байдужого до них відношення. В юридичному словнику вина визначається як психічне ставлення правопорушника до своїх дій та їх наслідків, виявлене у формі умислу або необережності20. В. І. Прокопенко визначає вину як певний стан волі особи, що вчинила протиправні дії чи допустила бездіяльність21.
У ст. 23 Кримінального кодексу України поняття вини визначається як психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Виходячи з викладеного, вину працівника чи роботодавця можна визначити як психічне ставлення до вчинюваної протиправної дії чи бездіяльності, яка полягає у невиконанні чи неналежному виконанні своїх трудових обов'язків, та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності.
Відповідно до ч. 4 ст. 130 КЗпП на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за неодержані підприємством прибутки, за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.
Нормальний виробничо-господарський ризик повинен погоджуватись з тією метою, для якої його застосовують; бажаний результат не може бути досягнутий звичайними, не ризикованими діями; можливість шкідливих наслідків при нормальному ризику завжди повинна бути ймовірною. Там, де йдеться про свідоме заподіяння шкоди, виправданий ризик відсутній. Ризикувати можна тільки матеріальними цінностями, а не життям чи здоров'ям людини. При цьому ризик повинен ретельно готуватися.
Стан крайньої необхідності виключає протиправну поведінку працівника. Дії визнаються вчиненими у стані крайньої необхідності, коли вони вжиті для усунення загрози суспільним інтересам, майну підприємства, правам особи або інших громадян, якщо загроза за даних обставин не могла бути відвернена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є значно меншою, ніж та, яку відвернуто.
Безспірним підтвердженням протиправності дій чи бездіяльності працівника, який заподіяв матеріальну шкоду, є притягнення його за це до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності. Але матеріальна відповідальність може бути покладена на працівника не тільки у випадках, коли його притягнуто до інших видів юридичної відповідальності. А тому відмова в порушенні кримінальної справи, адміністративного провадження, а також непритягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не свідчить про відсутність умов для притягнення його до матеріальної відповідальності22.
Відповідно до ст. 138 КЗпП обов'язок доказування наявності умов для притягнення працівника до матеріальної відповідальності покладається на власника або уповноважений ним орган. Відсутність підстави чи хоча б однієї з умов матеріальної відповідальності виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.
На підставі викладеного, констатуємо, що фактичними підставами притягнення працівника до матеріальної відповідальності є, як трудове майнове правопорушення, тобто винне порушення працівником своїх трудових обов'язків, яке призвело до заподіяння майнової шкоди підприємству, установі чи організації, а юридичними підставами такої відповідальності є стаття 130 КЗпП, яка закріплює загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників. Від повного з'ясування закріплених у ній умов залежить правильне вирішення питання про покладання матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Відмітимо, що лише наявність всіх умов, закріплених у законодавстві створює підстави для притягнення працівника до матеріальної відповідальності.