З М І С Т
Вступ
Поняття та правова сутність матеріальної відповідальності
1. Поняття та значення матеріальної відповідальності
2. Види матеріальної відповідальності .......................................
3. Підстави та умови матеріальної відповідальності...............................
4. Поняття сторін матеріальної відповідальності.......................................
Висновки...............................................................................................................
Література............................................................................................................
ВСТУП
В даний час трудове право в промислово розвинутих країнах світу визнається однією з головних галузей права. І це зрозуміло, тому що саме в сфері застосування праці, де створюються матеріальні і духовні блага, знаходиться зона переплетення життєво важливих інтересів різних соціальних груп, інтересів державних, суспільних і особистих.
Від методів правового регулювання праці багато в чому залежить суспільний спокій і відчуття взаєморозуміння суб'єктів трудових правовідносин. Це сфера, у якій задіяне найбільше число членів суспільства. А тому вона заслуговує особливо пильної уваги з боку держави.
Проголошення України демократичною, соціальною та правовою державою, найвищою соціальною цінністю якої є людина, вимагає реформування чинного законодавства, приведення його у відповідність з міжнародними нормами і стандартами.
Однією з важливих галузей права і законодавства, які потребують свого реформування, є трудове. Доцільно відзначити, що в Україні, хоч і не так інтенсивно, порівняно з цивільним, кримінальним та іншим законодавством, здійснюється реформування також трудового законодавства, яке має насамперед соціальне спрямування і покликане забезпечити правовий захист прав та інтересів працівника.
Гарантії трудових прав, передбачені законодавством, можуть бути реалізовані лише за умови нормально функціонуючої економіки. В умовах становлення ринкових відносин в Україні назріла необхідність проведення радикальної реформи трудового законодавства. В останні роки були внесені істотні зміни і доповнення в КЗпП України , прийняті важливі законодавчі акти. Найближчим часом планується прийняття нового КЗпП України та нових законів. Актуальною є розробка концепції розвитку трудового законодавства України в умовах формування ринкових відносин.
Перед наукою трудового права стоїть цілий комплекс нових проблем, породжених новими умовами суспільного розвитку.
Україна стала на шлях ринкових перетворень. Нові суспільні відносини мають потребу в нових моделях правового регулювання. Регулювання соціально-трудових відносин у нових умовах, забезпечення захисту трудових прав вимагають прийняття нового Трудового кодексу України, який повинен стати основою для подальшого реформування і розвитку трудового законодавства.
У сучасний період відносини в сфері праці регулюються великою кількістю нормативно-правових актів, зокрема, це: Закони України «Про зайнятість населення», «Про колективні договори і угоди», «Про охорону праці», «Про оплату праці», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організації роботодавців» та інші.
Останнім часом відзначається ріст порушень трудових прав громадян. Збільшилося число незаконних звільнень працівників, мають місце несвоєчасна виплата заробітної плати і надання працюючим неоплачуваних відпусток. На багатьох підприємствах недержавної форми власності трудові відносини не оформляються відповідно до законодавства. Наприклад, працівники приймаються на роботу без укладання трудового договору.
Відмітимо, що саме держава повинна створювати умови для реалізації громадянами соціальних прав, забезпечувати їхні гарантії. Але фактично, держава відмовилася від надання громадянам гарантованої роботи. Згідно ч. 2 ст. 43 Конституції України держава прийняла на себе зобов'язання створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантувати рівні можливості у виборі професії і роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Таким чином, саме держава зобов'язана належним чином гарантувати кожному рівні можливості для працевлаштування по вільному вибору.
Підготовка проекту нового Трудового кодексу України вимагає розробки концепції побудови Кодексу в цілому і кожного з його розділів (інститутів) зокрема. Це в свою чергу вимагає розробки концепції розвитку як трудових правовідносин взагалі, так і кожного із видів трудового правовідношення.
Одним з таких важливих інститутів і є інститут матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин.
Слід зазначити, що питання юридичної відповідальності і, зокрема, матеріальної відповідальності в трудовому праві завжди знаходились у центрі уваги вчених правознавців як колишнього Радянського Союзу, так і незалежної України.
Незважаючи на ґрунтовні дослідження, проблеми юридичної і матеріальної відповідальності в трудовому праві не тільки не втратили своєї актуальності, а ще більше загострилися.
Донині залишається спірним питання щодо поняття юридичної відповідальності взагалі та матеріальної відповідальності зокрема. Крім того, залишаються дискусійними окремі питання відповідальності, які хоч і достатньо висвітлювались у літературі, проте не знайдено єдиного підходу щодо їх вирішення. Як відомо, думок багато, а істина одна. Завдання полягає в тому, щоб знайти цю істину.
Актуальним залишається на сьогодні і дослідження підстави матеріальної відповідальності в трудовому праві, якою традиційно вважається майнове трудове правопорушення, оскільки виникає питання, наскільки ця точка зору є аксіомною і непорушною в зв'язку з появою матеріальної відповідальності за заподіяння немайнової або так званої «моральної» шкоди сторонам трудових правовідносин, подальшого дослідження вимагають і такі елементи підстави – трудового правопорушення, як вина, яка має свої особливості в трудовому праві; пряма дійсна шкода, оскільки це поняття чітко не визначено ні в теорії трудового права, ні в законодавстві, ні в роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України.
Поняття та правова сутність матеріальної відповідальності
1. Поняття та значення матеріальної відповідальності
На сучасному етапі розвитку суспільства в будь-якій демократичній країні трудові відносини мають велике значення. Тому стабілізація цих відносин особливо важлива для України, де інститути демократії ще тільки встановлюються і до того ж, на практиці розвинуті набагато гірше, ніж юридично.
Не секрет, що в нашій країні наявні випадки халатного ставлення людей до виконання своїх трудових обов'язків, що найчастіше призводить до завдання збитку підприємству або організації, де вони працюють, і, відповідно, це тягне за собою відповідальність працівника за нанесений збиток. Явище це розповсюджене, і тому необхідна стабільна правова база для регулювання даного аспекту трудових відносин1.
Трудова юридична відповідальність настає при реалізації трудових правовідносин чи їхній зміні, виникненні або припиненні. Це відповідальність суб'єктів трудового права за свої дії або бездіяльність у процесі праці, а також при реалізації свого права на працю.
Матеріальна відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну майну підприємства, визначена ст.ст. 130-138 КЗпП та деякими підзаконними актами. Встановлена цими актами відповідальність є важливим засобом виховного впливу на робітників і службовців щодо дисциплінованого ставлення до майна підприємства, поважного додержання існуючого правопорядку, забезпечення матеріальних інтересів конкретних підприємств, трудових колективів і суспільства в цілому. При сприянні відповідальності досягається мета попередження правопорушення в галузі охорони власності підприємства2.
В той же час матеріальна відповідальність не становить частини дисциплінарної відповідальності, тому притягнення працівника до матеріальної відповідальності не виключає можливості накладення на нього дисциплінарного стягнення.
Передбачена трудовим правом матеріальна відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, сконструйована таким чином, що вона поєднує матеріальну відповідальність працівників із захистом інтересів кожного працівника. Не випадково глава IX КЗпП має назву «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації». Ці гарантії полягають у тому, що відповідальність може настати тільки за пряму шкоду, в межах і порядку, передбачених законодавством, і, як правило, обмежуються певною частиною заробітку працівника.
Суб'єктами матеріальної відповідальності в трудовому праві у всіх випадках є працівник, з одного боку, і роботодавець (власник підприємства, установи, організації або уповноважений їм орган або фізична особа), з яким він знаходиться в трудових правовідносинах, з іншої сторони.
Матеріальну відповідальність варто відрізняти від майнової відповідальності, передбаченої нормами цивільного права. Матеріальна відповідальність сторін трудового договору виникає тільки при заподіянні збитку в зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням трудових обов'язків. У трудовому праві відшкодуванню підлягає прямий дійсний збиток, як правило, в обмеженому розмірі – не більш середнього місячного заробітку працівника, що завдав шкоди. Ця відповідальність не повинна перевищувати повного розміру заподіяного збитку, за винятком випадків, передбачених законодавством, неодержані доходи або упущена вигода, на відміну від цивільного права, відшкодуванню не підлягають3.
У цивільному праві завжди діє принцип повного відшкодування шкоди. Межі матеріальної відповідальності працівників диференціюються в залежності від форми провини, виду майна, якому заподіяний збиток, характеру трудової функції, що виконує працівник, що не передбачено нормами цивільного права. По нормах трудового права працівники звільняються від матеріальної відповідальності за збиток, що може бути віднесений до категорії нормального виробничо-господарського ризику. Тягар доведення наявності підстав й умов матеріальної відповідальності працівника лежить на власнику або уповноваженому ним органі (ст. 138 КЗпП України), тобто діє презумпція невинності працівника, у той час як у цивільному праві встановлена презумпція провини винної особи.
Матеріальна відповідальність у трудовому праві носить двосторонній, взаємний характер. Складовими частинами її є: матеріальна відповідальність працівників і матеріальна відповідальність роботодавця. Працівник, що заподіяв збиток майну власника в результаті невиконання або неналежного виконання обов'язків за трудовим договором, зобов'язаний відшкодувати заподіяний збиток.
Роботодавець несе матеріальну відповідальність перед працівником за збиток, заподіяний здоров'ю внаслідок невиконання обов'язків по забезпеченню здорових і безпечних умов праці; за не забезпечення схоронності особистих речей працівника при виконанні ним трудових обов'язків; за порушення права працівника на працю при необґрунтованому відмовленні в прийомі на роботу, незаконному відстороненні від роботи, незаконному переводі на іншу роботу, при незаконному звільненні з роботи, у випадку неправильної або не відповідаючи чинному законодавству формулювання причини звільнення в трудовій книжці, що перешкоджає працевлаштуванню працівника; у зв'язку з затримкою трудової книжки при звільненні; у випадку затримки виконання рішення про відновлення працівника на роботі.
Матеріальна відповідальність працівників – це один з видів юридичної відповідальності. Вона полягає в обов'язку працівника покрити цілком або частково матеріальну шкоду, заподіяну в результаті винного, протиправного невиконання або неналежного виконання своїх трудових обов'язків у встановленому законом розмірі та порядку. Варто взяти до уваги, що така шкода – це реальні, а не можливі збитки. Реальні збитки можуть бути виражені в погіршенні, зниженні цінності майна підприємства або його втраті (ст. 130 КЗпП).
Матеріальна відповідальність – це самостійний вид юридичної відповідальності, що виступає специфічним засобом матеріального впливу. Вона включає в себе відшкодування заподіяної шкоди, і працівник зобов'язаний відшкодувати цю шкоду підприємству, незалежно від того, чи притягується цей робітник за заподіяну шкоду до інших видів юридичної відповідальності – дисциплінарної, кримінальної або адміністративної (ст. 130 КЗпП).
Така відповідальність застосовується й у тому випадку, коли на працівника покладені інші міри матеріального впливу. Ще раз звернемо увагу на те, що така відповідальність виникає тільки при заподіянні шкоди в зв'язку з виконанням трудових обов'язків. При цьому відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода, як правило, в обмеженому розмірі – не більше середнього місячного заробітку4. Розмір відповідальності не повинен перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, хоча є випадки, коли розмір відповідальності перевищує повний розмір шкоди.
В даний час не всі випадки матеріальної відповідальності роботодавця за збиток, заподіяний працівникові, урегульовані нормами трудового права (наприклад, у випадках матеріальної відповідальності власника за збиток, заподіяний не забезпеченням схоронності особистих речей працівника під час роботи). У таких випадках на практиці застосовуються норми цивільного законодавства, що порозумівається відсутністю відповідних норм у трудовому праві.
У КЗпП узагалі відсутні загальні норми про відповідальність роботодавця за збиток, заподіяний працівникові. З таким положенням справ не можна погодитися. Матеріальна відповідальність роботодавця, так само як і матеріальна відповідальність працівників, має трудово-правову природу і, отже, повинна бути урегульована трудовим законодавством. У науці трудового права професором П. Р. Ставиським був обґрунтований саме двосторонній характер матеріальної відповідальності сторін трудового договору і необхідність врегулювання цих відносин єдиною галуззю права – трудовим правом5.
Із сукупності обов'язків сторін трудового договору випливає висновок, що матеріальна відповідальність – це обов'язок працівника відшкодувати в установленому законом порядку і розмірах пряму дійсну шкоду, заподіяну підприємству (установі, організації) його протиправним і умисним невиконанням чи неналежним виконанням своїх трудових обов'язків. Таке визначення має не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки вказує на суб'єкти матеріальної відповідальності – працівника і власника, їх обов'язки, а також на те, що порядок і розмір шкоди визначається законодавством.
Сукупність правових норм інституту матеріальної відповідальності сприяє:
а) поновленню цілісності майна;
б) вихованню у працівників дбайливого ставлення до майна;
в) зміцненню гарантій збереження заробітної плати6.
Як самостійний інститут в особливій частині трудового права матеріальна відповідальність включає:
1) своєрідний суб'єкт (лише працівників, які заподіяли шкоду майну підприємства);
2) певні підстави та умови (підстави – порушення працівником трудових обов'язків і заподіяння шкоди, а умови – вина, протиправність поведінки і причинний зв'язок);
3) специфічний порядок покриття (адміністративний порядок у разі обмеженої і судовий – у разі повної та підвищеної матеріальної відповідальності);
4) певні види та межі відповідальності (види – обмежена, повна і підвищена відповідальність, межі – лише пряма дійсна шкода).
Таким чином, матеріальна відповідальність як важливий інститут трудового права покликана забезпечити відповідність поведінки людей нормам, прийнятим державою. Ця відповідальність, на відміну від дисциплінарної, є двосторонньою, оскільки відповідальність несе не тільки працівник перед власником або уповноваженим ним органом, а й власник перед працівником за заподіяння шкоди його майну або здоров'ю.