35. Взаємозв’язок регіонів в економіці України.

Аналіз різних аспектів економіки регіону проводиться з метою визначення об'єктивного діагнозу, на основі якого повинна будуватися стратегія і тактика регіонального розвитку. Для аналізу економіки регіонів країни використовуються валовий внутрішній продукт і його основні компоненти (у тому числі кінцеве споживання), доходи населення (з урахуванням їхньої купівельної спроможності), національне багатство, зосереджене на території регіону (у тому числі споживче майно) і т.д. Для міжрегіональних зіставлень рівнів розвитку, добробуту та ефективності ці показники розраховуються на душу населення, одного працездатного чи зайнятого. Основні дані для розрахунку зазначених показників містяться в міжгалузевому балансі та регіональних рахунках.  На основі наявних даних визначаємо показники рівня економічного розвитку (ВРП на душу населення), рівня споживання у фактичних цінах (кінцеве споживання на душу населення), рівня продуктивності праці (ВРП на одного зайнятого). Відкритість економіки регіону. Ступінь загальної відкритості економіки звичайно характеризується відношенням обсягу товарообміну (міжрегіонального і зовнішньоекономічного) до виробленого ВРП.  Для аналізу відкритості економіки по окремих галузях і товарних групах застосовуються спеціальні коефіцієнти, що пов'язують вивіз, ввіз, виробництво і внутрирегіональне споживання (коефіцієнт вивозу (чи коефіцієнт товарності регіонального виробництва), коефіцієнт ввозу (частка ввозу до загального споживання продукції в регіоні), коефіцієнт товарообміну).  Галузева структура. Аналіз галузевої структури регіону проводиться на основі показників випуску, валової доданої вартості та зайнятості. Однак для кращого ув'язування з іншими показниками економіки регіону як базовий показник для аналізу галузей структури доцільно вибрати випуск продукції.  Для характеристики ролі галузей регіону в національній економіці застосуються коефіцієнти локалізації, чи спеціалізації виробництва.  Аналіз галузевої структури виробництва передбачає виділення не тільки галузей спеціалізації, але і комплексних виробництв, які доповнюють галузі спеціалізації. Перелік первинних індикаторів формується по наступних дев'яти блоках:  1) загальний рівень розвитку регіону;  2) стан найважливіших галузей виробництва;  3) фінансовий стан регіону;  4) інвестиційна активність;  5) доходи населення;  6) зайнятість і ринок праці;  7) стан соціальної сфери;  8) екологічна ситуація;  9) міжнародна економічна активність. 

36. Відносини центру і регіонів.

Однією з головних причин зростання напруженості у відносинах між регіонами, між регіонами та центром є неефективність як місцевого самоврядування, так і державного управління. Сьогоднішня модель державно-територіального устрою вiдзначається значним дисбалансом на користь виконавчої влади, що стало наслiдком посилення централiзацiї публiчної адміністрації, відсутності чіткого розподілу повноважень і відповідальності між рівнями та органами місцевого самоврядування. Обрана Україною модель територіальної організації влади потребує пошуку оптимальніших варіантів розмежування повноважень між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, особливо на обласному рівні.

Зроблено висновок, що у перспективі необхідно усунути конфліктну модель, коли місцева державна адміністрація водночас є виконавчим органом та органом контролю. До запровадження регіонального самоврядування і надання жителям області статусу територіальної громади необхідно забезпечити ефективне державне управління на обласному рівні. При цьому голови обласних державних адміністрацій повинні бути насамперед представниками держави в регіоні та проводити єдину державну політику. Тому доцільною і перспективною є зміна преференцій місцевих державних адміністрацій від виконавчо-розпорядчих до контрольно-наглядових, коли основним напрямом діяльності місцевих державних адміністрацій в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці законодавчо має бути визначена контрольно-наглядова діяльність за додержанням Конституції України і відповідного законодавства, а також діяльність щодо здійснення державного управління і місцевого самоврядування. Окрім цього, слід змінити принцип призначення голів місцевих державних адміністрацій шляхом надання таких повноважень Кабінету Міністрів України. Посади голів ОДА повинні бути чітко віднесені до посад державної служби і на них мають призначатися політично нейтральні державні службовці.