
- •1. Вплив інформаційних революцій на розвиток сучасного суспільства
- •2. Вплив науково-технологічних революцій на розвиток сучасного суспільства
- •3. Науково-технологічний прогрес і міжнародні відносини
- •4. Перспективи інноваційного науково-технологічного розвитку
- •5. Формування міжнародних інформаційних відносин як спеціалізованої галузі міжнародного співробітництва. Специфіка суб’єктів та об’єктів мів
- •6. Вплив процесів глобалізації на сфери міжнародного співробітництва (політичну, економічну, соціокультурну, інформаційно-технологічну тощо)
- •7. Причини та сутність суперечливості процесів глобалізації (амбівалентність, позитивні та негативні наслідки глобалізації)
- •9. Якісні та кількісні дослідження процесів глобалізації для країн світу
- •11. Теорії та концепції постіндустріального / інформаційного суспільства
- •Доба «Галактики Марконі» (інформаційна доба або електронне суспільство)
- •12. Базові характеристики інформаційного суспільства
- •13. Позитивні та негативні наслідки становлення інформаційного суспільства
- •14. Принципи та стратегії побудови інформаційного суспільства
- •15. Стратегії побудови інформаційного суспільства (глобальні, регіональні, національні)
- •16. Моделі побудови інформаційного суспільства (типова, ліберальна, соціально-орієнтована, інтегрована, керована, формальна)
- •17. Світовий саміт з інформаційного суспільства 2003-2005 рр. (мета, завдання, етапи, базові підсумкові документи).
- •18. Регіональні стратегії побудови інформаційного суспільства за матеріалами регіональних нарад Світового саміту з інформаційного суспільства.
- •19. Теоретичні засади міжнародної інформаційної політики (поняття «інформаційна політика», «міжнародна інформаційна політика», головні напрями міжнародної інформаційної політики).
- •20. Міжнародні організації у системі міжнародних інформаційних відносин (класифікація, загальна характеристика діяльності).
- •21. Міжнародні міжурядові організації у системі міжнародних інформаційних відносин.
- •22. Міжнародні міжурядово-корпоративні організації у системі міжнародних інформаційних відносин.
- •23. Діяльність оон в галузі інформації і комунікації.
- •24. Міжнародна інформаційна політика мсе
- •25. Міжнародна інформаційна політика юнеско
- •27. Регіональна інформаційна політика (визначення, мета, пріоритети та характеристика діяльності у сфері інформації та комунікації).
- •32. Рівні міжнародної інформаційної безпеки (глобальний, регіональний, національний).
- •34. Методи протидії інформаційним загрозам (моделі міжнародної інформаційної безпеки).
- •35. Визначення, мета, завдання та класифікація та інструменти зовнішньополітичних комунікативних технологій.
- •Новітні зовнішньополітичні комунікативні технології (публічна, громадська, віртуальна та медіадипломатія, іміджева дипломатія та державний бренд, культурна дипломатія, церковна дипломатія).
- •38. Поняття та теорії інформаційної економіки.
- •39. Рівні інформаційної економіки (глобальний, корпоративний, індивідуальний).
- •41. Інформаційні продукти та послуги. Міжнародний інформаційний бізнес. Ринок інформаційних продуктів та послуг.
Новітні зовнішньополітичні комунікативні технології (публічна, громадська, віртуальна та медіадипломатія, іміджева дипломатія та державний бренд, культурна дипломатія, церковна дипломатія).
Публічна дипломатія – форма зовнішньополітичної діяльності, пов’язана із представництвом інтересів держави або різних державних об’єднань через відповідні легітимні інституції (міністерства, відомства, комітети), що виражають суверенну волю нації, користуючись наданими їм повноваженнями в межах державного законодавства та міжнародно-правових актів.
Громадська дипломатія здійснюється недержавними, неурядовими громадськими організаціями, маючи на меті налагодження звязків і контактів, ведення переговорів в інтересах досягнення конкретних результатів на своєму рівні взаємодії в різних сферах міжнародного співробітництва. Незважаючи на те, що громадська дипломатія класифікується як неофіційна дипломатія, вона реалізує свої завдання в рамках офіційної державної політики спрямованої на розвиток і поліпшення міждержавних відносин, на зміцнення взаємопорозуміння і співпраці між спільнотами, що важливо враховувати в дипломатичній практиці.
Віртуальна дипломатія – форма зовнішньополітичної діяльності, що передбачає використання глобальних інформаційно- комунікаційних мереж у міжнародних відносинах і охоплює практику міждержавних відносин, системи прийняття зовнішньополітичних рішень, комунікації дипломатичних установ, що ідійснюються за допомогою інформаційних та комунікаційних технологій із урахуванням змін, які відбуваються у комп’ютерній та телекомунікаційній сферах
Медіа-дипломатія (від англ. – media diplomacy) – поняття виникло у середині 1970-х рр. і увійшло в політичний та науковий обіг у зв’язку з широким використанням традиційних (преса, радіо, ефірне телебачення) і нових (кабельне і супутникове телебачення, відео, факси, телекси тощо) засобів масової комунікації у дипломатичній практиці. Медіа-дипломатія – це утвердження і проведення зовнішньої політики держави шляхом використання засобів масової комунікації, а також використання можливостей різноманітних мас-медіа для впливу на зарубіжну громадську думку.
Дипломатія іміджева (image diplomacy) – зовнішньополітична діяльність, спрямована на створення за допомогою PR -технологій та засобів масової комунікації іміджу національних інтересів та роз’яснення мети і основних завдань зовнішньої політики країни, а також формування бажаної світової громадської думки.
Брендінг державний (nation branding; від англ . Brand – “торговельна марка”) - репутаційно- іміджева стратегія суб’єктів міжнародних відносин, спрямована на формування позитивного іміджу держави на світовій арені. Державний брендінг як складова зовнішньої політики (зовнішньополітичного маркетингу) зумовлюється міжнародною конкуренцією та забезпеченням геостратегічних, геополітичних та національних інтересів у сфері міжнародних відносин.
Державний бренд позначає сукупність знаково-символьних складових за оригінальними позитивними характеристиками, які кореспондуються з відносно усталеними стереотипними іміджами певної країни і сприяють її ідентифікації серед інших суб’єктів міжнародних відносин.
Культурна дипломатія – інструмент зовнішньої політики держав, який використовується для просування на зовнішніх “ринках” національної культури, обстоювання національно-культурної ідентичності та захисту національних інтересів на міжнародній арені
Метою церковної дипломатії є встановлення та підтримка зарубіжних, а також міжконфесійних зв’язків за допомогою спеціальних установ, створення для реалізації зовнішньої політики і завдань конкретних релігійних організацій. За словами, наприклад, російських релігійних очільників, церковну дипломатію тлумачать як «захист інтересів людей, що входять у конфесійне співтовариство, виявлення можливостей взаємовигідного співробітництва, налагодження мирного діалогу з метою вирішення потенційних конфліктів, відстоювання моральних цінностей, релігійних прав та інтересів церковної пастви».