2. Сучасні тлумачення терміна «книга»

На сьогодні, поза сумнівом, кількість визначень поняття «книга» зросла, щонайменше, втричі. Можна передбачити, що серед них є й такі, які не заслуговують на серйозну увагу. Наприклад, ті, що подані в широко розповсюдженій в Україні «Энциклопедии книжного дела»: «Всі сходяться на тому, що книга – носій[!] і передавач[!] творів писемності і графіки. Настільки менше тих, хто виразно усвідомлює, що книга – художньо оформлений пристрій [!], апарат [!], завдяки якому читачі можуть користува­тися цими творами з різноманітною метою».

Прикро, що такі «визначення» книги подані у виданні, адресованому, як сказано у видавничій анотації, «спеціалістам видавництв, редакційно-видавничих відділів, авторам, науковим працівникам та викладачам» і вміщені у главі з претензійною назвою «Що потрібно знати про книгу» з таким же підзаголовком: «Що таке книга».

Якщо провести певну систематизацію існуючих визначень книги, то всі вони можуть бути згруповані у три основні групи:

Визначення книги подається за зовнішніми, формальними ознаками;

У визначенні книги превалює її зміст і не враховуються зовнішні (матеріальні) ознаки;

При визначенні книги намагаються поєднати зовнішні ознаки книги і її внутрішню сутність.

Прикладом третього варіанту може бути визначення, запропоноване свого часу відомим книгознавцем Московського університету культури і мистецтв проф. О. Е. Іоффе: «Книга – документально зафіксована семантична інформація, яка існує у вигляді текстового повідомлення або зображення, функціонує в суспільстві в історично обумовленій формі структурно організованого (впорядкованого) і просторово розгорнутого твору писемності або друку».

Тут, здавалося б, про книгу все сказано. Але важкувато і багатослівно. Не вистачає лаконічності, обов’язкової умови при визначенні будь-яких об’єктів, процесів чи явищ. Поєднати зовнішні ознаки книги з її внутрішнім змістом виявилося досить складним завданням.

Дещо з несподіваного боку підійшов до визначення поняття «книга» відомий книгознавець і бібліографознавець І.Г. Моргенштерн, вказавши на стабільність змісту як провідний атрибут книги. Проаналізувавши динаміку і статику книги, він, зокрема, запропонував наступне її визначення: «Книга – документ, призначений і підготовлений для передачі абстрактному читачеві стабільного загального знання в доступній його сприйняттю знаковій формі».

Не заперечуючи проти визнання стабільності змісту як важливої ознаки книги, однак запропоноване визначення важко назвати вдалим. Перш за все, через його надмірну «абстрактність» і невиправдану відсутність в ньому тих ознак, які відокремлюють книгу від некнижкових видань.

Не стояли осторонь проблеми визначення поняття «книга» й українські книгознавці. Не заглиблюючись в історію цього питання, зазначимо, що серед дореволюційних фахівців книжкової справи й книгознавства найпереконливіше визначення книги на всі часи, поки вона існує, дав, безперечно, І.Я. Франко:

Книги – морська глибина:

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перли виносить.

Однак, такі визначення, на жаль, не потрапляють до наукових чи довідкових видань. Тому зупинимося на тих, які подані в енциклопедичних виданнях. Зокрема, відомий книгознавець М. Рудь в Українській Радянській Енциклопедії подав наступне визначення: «Книга – одне з найважливіших джерел масової, наукової і технічної інформації, засобів Формування суспільно-політичних, наукових і естетичних поглядів, пропаганди знань і виховання: неперіодичне видання у вигляді зброшурованих аркушів друкованого матеріалу (обсягом понад 48 стор.)».

Пізніше знаний історик української книги академік Я. Ісаєвич в Українській Літературній Енциклопедії відхилив «ідеологічну» частину визначення свого попередника і запропонував наступне: «Книжка – неперіодичне друковане видання з певною кількістю сторінок (за критеріями ЮНЕСКО – не менше 48. тобто понад 3 друк, арк.).

Цілком очевидно, що відмова від обов’язкового в радянські часи ідеологічного «навантаження» на книгу, позитивно вплинула на її дефініції. На жаль, у цьому визначенні повторено допущену свого часу енциклопедичним словником «Книгознавство» неточність: потрібно вказувати «не менше 49 [сторінок]», тоді дійсно буде, як сказано у визначенні, «понад 3 друк. арк.». Інакше, при 48 сторінках, мова йде про брошуру і не може бути «понад 3 друк. арк.».

Своє визначення книги подає також відомий український книгознавець і бібліографознавець Г.М. Швецова-Водка. З погляду соціально-комунікаційно-інформаційного підходу «книга – це документ опублікований, виданий або депонований, що надається у суспільне користування через книжкову торгівлю та бібліотеки». Далі вона уточнює, що у цьому визначенні книга – абстрактна категорія, яка відображає сутність певного явища, а не його зовнішній вигляд чи матеріальну форму.

У бік ідеологічного «розвантаження» поняття «книга» пішов і проф. Є.Л. Немировський, головний автор визначення книги в енциклопедичному словнику «Книгознавство». У новітній енциклопедії «Книга» він подає наступне визначання: «Найважливіша форма, шо історично склалася, закріплення і передачі у часі і просторі різноманітної інформації у вигляді текстового та (або) ілюстративного матеріалу».

Однак, і в цьому визначенні проглядається перевага формальних, зовнішніх ознак книги, при тому чомусь не названо основну форму книги – «блок-кодекс». Крім того, втрачена об’ємна характеристика, запропонована свого часу ЮНЕСКО, яка допомогла відокремити власне книгу від брошури.

Найголовніше – у цьому визначенні, як і в усіх попередніх, мова йде про традиційну книгу і нічого не говориться про електронну. Бо яким би не було сучасне визначення електронної книги і як би гостро не дискутувалося питання про її місце в житті суспільства та заміну нею традиційного кодексу, ігнорувати її існування при визначенні поняття «книга», щонайменше, не коректно.

Тому ближчим до сучасного розуміння дефініції книги стало визначення В.Й. Коссова, запропоноване ним у доповіді «Нове у визначенні поняття «книга» на Шостій всесоюзній конференції з проблем книгознавства. Він, зокрема, відзначав, що «проблема зводиться до того, щоб з усіх, досить численних ознак книги, виділити найзагальніші, найсуттєвіші, притаманні їй у будь-якій формі її існування».

Далі він вказує на недосконалість існуючого виміру обсягу книги кількістю сторінок і друкованими аркушами і пропонує замінити їх кілобайтами. А потім подає власне визначення, придатне, як зазначає автор, «для визначення книги на всіх етапах минулого, теперішнього і майбутнього її розвитку»: «Книга – письмово зафіксований у будь-якій матеріальній формі твір наукового. прикладного або художнього характеру, який має суспільне значення, обсягом не менше 250 кілобайт (або 2*10 біт) інформації».

В цьому визначенні дійсно новим є зміна традиційних одиниць обліку обсягу книги на комп’ютерні (кілобайти), хоча без паралельного подання обсягу книги в друкованих аркушах. Внаслідок чого поза визначенням автоматично залишається традиційна (друкована) книга. Крім того, не зрозуміло, як (або чим) визначити «суспільне значення» книги. Тому і це визначення не можна вважати вичерпним і остаточним.

Через деякий час автор повернувся до цієї проблеми і на Дев’ятій міжнародній конференції з проблем книгознавства (2000 р.) запропонував наступне визначення книги: «книга – самостійно існуючий, зафіксований v будь-якій матеріальній формі літературний твір наукового, прикладного або художнього характеру. який має суспільне значення, призначений для читання, обсягом не менше 48 стор. або 120 000 друкованих знаків, або 125 кілобайтів інформації» (11 С. 22).

Хоча автор впевнений, що запропонована ним дефініція «придатна для визначення книги на всіх етапах розвитку її матеріальної форми від книги на папірусі або глиняних табличках до книги на магнітних чи оптичних носіях», однак, слід визнати, що він, справедливо повернувшись до традиційного виміру обсягу книги, в цілому, зробив більш «важким» своє визначення, допустивши при цьому низку прикрих неточностей.

Зокрема, потрібно говорити: «більше 48 стор.», тоді це – книга, не варто лякати тисячами «друкованих знаків», а вказувати «понад 3 друк, арк.», бо в ті тисячі входять не лише «друковані знаки», а й проміжки між ними. В комп’ютерному еквіваленті раніше пропонувалося 250 кілобайт, тепер – наполовину менше...

Цілком очевидно, що увесь попередній досвіт переконує у тому, що для більш-менш стабільного визначення книги, необхідно відмовитися від спроб відбити у цьому визначенні всю сукупність її соціальних (освітніх, наукових, культурних та ін.) функцій і представити книгу, перш за все, як нерозривний продукт духовної і матеріальної діяльності людини і вказати на ті основні ознаки, які відокремлюють її від некнижкових видань.

Інакше кажучи, слід погодитися з думкою К. Мигоня, який, зокрема, писав: «Ознайомлення з історичними долями книги дозволяє визнати її найважливішою формою збереження графічної інформації, призначеної для багаторазового відтворення і передачі в часі і просторі. Ці основні функції книги є її постійними властивостями; до змінних же належать матеріали, на яких відтворюється інформація, форми книги, різновиди шрифтів і змісту, а також особливі функції різних типів книг. Історично зумовлене різноманіття типів і видів книг ускладнює спробу дати однозначне визначення поняттю «книга». Будучи багатофункціональним засобом передачі інформації, вона по-різному розглядається з різних точок зору; її універсальна дефініція можлива лише на високому рівні узагальнення, яке, у свою чергу, межує з повсякденним спрощенням».

Враховуючи вищесказане і спираючись на напрацьоване попередниками, пропонуємо наступне визначення, апробоване на семінарських заняттях зі студентами минулого та позаминулих років: книга – історично сформований блок-кодекс неперіодичного видання обсягом понад 3 друковані аркуші (або відповідна кількість кілобайтів в комп’ютерному еквіваленті) для закріплення, зберігання і передачі інформації у часі і просторі.

Скоріш за все, ця пропозиція не є бездоганним варіантом визначення поняття «книга». Однак вона може стати ще одним невеличким кроком уперед до остаточного вирішення даної проблеми.