45. Особистісна теорія лідерства. Поняття авторитету

згідно з особистісною теорією лідер має ряд чітко виявлених якостей

• спосіб життя лідера передбачає тісне поєднання кар’єри і особистого життя;

• лідер ніколи не зупиняється у своєму розвитку. Здібності, честолюбність, талант, знання стимулюють лідера до подальшого розвитку і удосконалення їх;

• лідер знаходить своє справжнє покликання у застосуванні успадкованих здібностей та набутих навичок, розуму, знань, таланту як способу самореалізації саме у керівництві іншими людьми.

Феномен лідерства ґрунтується на авторитеті керівника. Розрізняють формальний, особистий і повний авторитет керівника.

Формальний авторитет керівника випливає з його прав як посадової особи розпоряджатися підлеглими, давати їм завдання, вимагати виконання їх, контролювати і стимулювати їхню працю.

Особистий авторитет керівника визначається комплексом його особистих якостей як людини, таких як людяність, толерантність, етичність та ін.

Повний авторитет керівника або авторитет лідера, виявляється при поєднанні формального і особистого авторитету особи, яка займає керівну посаду.

46 Поведінковий підхід до лідерства.

Основою для появи та розвитку в теорії лідерства поведінкового підходу послужив підхід з позиції особистісних якостей лідера В центрі поведінкового підходу до лідерства знаходиться стиль.

Стиль керівництва (лідерства) – це загальна характеристика поведінки керівника відносно підлеглих, спрямованої на здійснення впливу на них і спонукання їх до досягнення цілей організації. За традиційною системою класифікації стиль може бути автократичним (це одна крайність) і ліберальним (інша крайність).

Автократичний (авторитарний) керівник володіє достатньою владою, щоб нав’язувати свою волю виконавцям, і у разі потреби без коливань вдається до цього. Автократ навмисно апелює до потреб більш низького рівня своїх підлеглих, виходячи з припущення, що це той самий рівень, на якому вони оперують.

Організації, де домінує демократичний стиль, характеризуються високим ступенем децентралізації повноважень. Підлеглі беруть активну участь в ухваленні рішень і користуються широкою свободою у виконанні завдань. Досить часто, пояснивши цілі організації, керівник дозволяє підлеглим визначити свої власні цілі відповідно до тих, які він сформулював. Замість того щоб здійснювати жорсткий контроль за підлеглими в процесі їх роботи, низовий керівник звичайно чекає, коли робота буде виконана до кінця, щоб провести її оцінку.

Ліберальний керівник чинить так. Підлеглим дається майже повна свобода у визначенні своїх цілей і контролі за своєю власною роботою.

47 Теорії лідерства Лайкерта та Реддіна.

Класифікувати стилі керівництва можна шляхом порівняння автократичного і демократичного континууму. Ренсіс Лайкерт розробили альтернативну систему, порівнюючи групи з високою продуктивністю і групи з низькою продуктивністю праці в різних організаціях. На підставі своїх досліджень Лайкерт зробив висновок, що стиль керівництва незмінно орієнтований або на роботу, або на людину. Не зустрілося жодного керівника, хто б виявляв обидві ці якості значною мірою і одночасно. Результати також показали, що стиль керівництва, зосереджений на людині, майже у всіх випадках сприяв підвищенню продуктивності праці. Для оцінки ефективності кожного зі стилів управління Р. Лайкерт запропонував розраховувати так званий ліберально-авторитарний коефіцієнт (ЛАК), як відношення визначуваних на основі експертизи сум ліберальних і авторитарних елементів у поведінці керівника.

Реддін розширив класифікацію стилів лідерства Р. Лайкерта, врахувавши такі чинники: орієнтацію на завдання, орієнтацію на відносини, орієнтацію на ефективність власної діяльності менеджера. Поєднання рівнів цих чинників утворює вісім стилів керівництва:

• адміністратор – орієнтований на вирішення суттєвих завдань, має високий рівень взаємовідносин, забезпечує прийняття ефективних рішень;

• угодовець – застосовує високий ступінь орієнтації на завдання і на відносини в ситуації, коли цього не вимагається, володіє малою ефективністю, дозволяє впливати на себе;

• доброзичливий автократ – застосовує високий ступінь орієнтації на завдання і низький ступінь орієнтації на відносини, знає, чого бажає і як це отримати;

• автократ – застосовує високий ступінь орієнтації на завдання і низький ступінь орієнтації на відносини в ситуаціях, які не прийнятні до цього, нечемний, не впевнений в інших;

• прогресист – орієнтований на відносини, упускає вирішення завдань у ситуаціях, які це дозволяють, має повну довіру персоналу, заклопотаний розвитком особистостей;

• місіонер – приймає високий ступінь орієнтації на відносини і низький – на завдання в ситуаціях, які не прийнятні до цього, малоефективний, зацікавлений у гармонії;

• бюрократ – зацікавлений передусім у правилах і процедурах, слабо орієнтований на завдання і відносини, бажає контролювати ситуацію з урахуванням власної вигоди, ефективний у роботі;

• дезертир – слабо орієнтований на завдання і на відносини, пасивний і малоефективний.