71. Договір доручення

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст.386 ЦК України). Отже, сторонами договору виступають повірений і довіритель. Повірений — особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії, а довіритель — особа, яка доручає повіреному виконати ці дії. Повіреним і довірителем можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Громадяни, які виступають повіреними чи довірителями, мають бути дієздатними.

Договір доручення досить поширений у цивільному обігу. Він застосовується установами банку з клієнтами для виконання різних доручень — одержання та виплата грошей; у відносинах органів зв'язку з громадянами щодо переказу грошей і виконання інших дій; у відносинах клієнтів з колегією адвокатів; у відносинах торговельних і промислових організацій з посередницькими організаціями тощо.

Предметом договору доручення є юридичні дії повіреного. До таких юридичних дій відносяться не тільки угоди, а також інші дії повіреного (вчинення процесуальних дій, складення актів), завдяки яким довіритель здійснює свої права та обов'язки або набуває, змінює і припиняє їх.

Договір доручення відноситься до консесуальних договорів, він може бути сплатним і безоплатним. Сплатним він стає, якщо це буде передбачено договором або затвердженими в установленому порядку правилами (ст.387 ЦК України).

Договір доручення — двосторонній, бо повірений і довіритель пов'язані взаємними правами та обов'язками. Ця взаємність має місце як при сплатному, так і при безоплатному договорі.

Форма договору доручення законом спеціально не обумовлена. Отже, щодо цього договору застосовуються загальні правила про форму угод (ст.42—47 ЦК України) і про форму договору (ст.154 ЦК України).

Права та обов'язки сторін. Оскільки повірений виступає від імені й за рахунок довірителя, то, звичайно, він має керуватися інтересами свого довірителя і діяти відповідно до вказівок, що дав йому довіритель (ст.388 ЦК України). Довіритель може в односторонньому порядку змінити, відмінити свої вказівки чи дати повіреному нові інструкції щодо порядку виконання доручення.

Припинення договору. Характерною ознакою договору доручення є те, що закон (частина перша ст.392 ЦК України) допускає можливість його припинення шляхом скасування договору довірителем і відмови повіреного, тобто на підставі односторонніх дій сторін цього договору. В частині другій статті 392 ЦК України зазначається, що довіритель вправі скасувати доручення, а повірений відмовитись від нього у будь-який час. Договір доручення припиняється також внаслідок смерті довірителя або повіреного, визнання будь-якого з них недієздатним, обмежено дієздатним чи безвісно відсутнім. 

72. Договір комісії

Поняття договору комісії. Згідно зі ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити одну або кілька угод від свого імені, але за рахунок комітента.

Характеристика договору комісії

1. Предметом договору комісії є вчинення однієї чи декількох угод. Це робить інститут комісії схожим до інституту комерційного посередництва, що оформляється агентськими договорами, предметом яких також є укладення угод, і, відповідно, відрізняє від інституту доручення, предметом якого є "вчинення юридичних дій", в тому числі укладення угод.

2. Сторонами договору комісії є комісіонер і комітент. ЦК України не містить вказівок ані щодо правової форми сторін (юридичні чи фізичні особи), ані щодо їх правового статусу (суб'єкти господарської (підприємницької) діяльності чи ні.

3. Комісіонер зобов'язується вчиняти угоди від свого імені. Це є чи не найголовнішою відмінністю договору комісії від агентського договору (договору доручення), за яким агент (повірений) зобов'язується вчинити дії від імені клієнта (довірителя).

Згідно зі ст. 1016 ЦК України за договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору. Незважаючи на це, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (ст. 1018 ЦК України).

4. Комісіонер вчиняє угоди за рахунок комітента, що є спільною рисою договору комісії із агентським договором (договором доручення). Згідно зі ст. 1024 ЦК України комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії.

5. Комісіонер вчиняє угоди за винагороду. За змістом ст. 1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії виходячи із звичайних цін за такі послуги. Якщо ж договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах.

6. Договір комісії є консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов (найчастіше таким моментом виступає момент підписання його сторонами). Вказівок щодо форми договору комісії ЦК України не містить, тому застосовуються загальні положення ст. ст. 205-210 ЦК України щодо форми угод.

Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

7. ЦК України передбачає можливість сторін відмовитись від договору комісії. Так, згідно зі ст. 1025 ЦК України комітент має право відмовитися від договору комісії. Якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за 30 днів.

У разі відмови комітента від договору комісії він повинен у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не встановлений, - негайно розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера. У разі невиконання комітентом цього обов'язку комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною. У разі такої відмови комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням договору. Стаття 1026 ЦК України дозволяє комісіонеру відмовитися від договору комісії лише тоді, коли строк не встановлений договором. Комісіонер повинен повідомити комітента про відмову від договору не пізніше ніж за 30 днів. Комісіонер, який відмовився від договору комісії, повинен вжити заходів, необхідних для збереження майна комітента.

У разі відмови комісіонера від договору комісії комітент повинен розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера, протягом 15 днів від дня отримання повідомлення про відмову комісіонера від договору. У разі невиконання комітентом цього обов'язку комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною.