2. Виберіть твердження, які відповідають дійсності:

1) населення УРСР позитивно ставилося до „визвольної місії” Червоної армії щодо „братів-українців” у 1939 році; 2) у жовтні 1939 р. на території Західної України було проведено вибори до Верховної Ради УРСР; 3) деякі заходи щодо радянізації західноукраїнських земель у 1939-1941 рр. зустріли схвалення місцевого населення; 4) у 1940 році до складу УРСР увійшли придунайські українські землі; 5) Буковину було приєднано до складу УРСР у 1941 році.

3. Продовжіть речення:

Рейхскомісаром України був Кох. Центром рейхскомісаріату було місто Рівне.

4.Яке визначення відповідає дійсності?

Український дисидентський рух 60-80-х років XX ст. - це:

1. широкий рух протесту проти політики русифікації в Україні. 5 Хто із нижченазваних кінорежисерів та кіноакторів України був вихідцем з Буковини? б) І.Миколайчук,

Білет № _19__

Теоретичні питання.

1. Визначте політичну ситуацію в Україні в кінці 1917 - початку 1918 р. Р. Війна Радянської Росії проти унр.

Політична та економічна кризи, які охопили всю країну, безсилля Тимчасового уряду дали змогу більшовикам здійснити революцію і захопити в кінці жовтня 1917 р. владу в Петрограді. II Всеросійський з'їзд Рад ухвалив рішення про перехід усієї влади до рук Рад, створив свій уряд — Раднарком на чолі з Леніним. З України в роботі з'їзду взяло участь 140 делегатів від 75 Рад, які голосували переважно за більшовицьку резолюцію. Центральна Рада засудила збройне повстання в Петрограді і визнала неприпустимим перехід влади до Рад робітничих і солдатських депутатів. Таким чином, це означало, що ЦР пориває з робітничими Радами і вступає у" конфронтацію з російським Раднаркомом. За таких умов більшовики Києва вирішили підняти збройне повстання. Три дні в Києві тривали запеклі бої. Повсталим (6 тис. чол.) протистояло понад 10 тис. добре озброєних офіцерів, юнкерів, козаків. Більшовикам удалося вибити ці війська з Києва, але влада все ж опинилася не в їх руках. Центральна Рада, опираючись на загони вірних їй частин «січових стрільців», «вільних козаків» захопила владу в Києві. 7 листопада 1917 р. Центральна Рада приймає свій III Універсал, де Україна проголошувалася народною республікою (УНР) у складі федерації рівних і вільних народів. В Універсалі декларувалася обіцянка вирішити земельне питання, ввести 8-годинний робочий день, установити державний контроль над виробництвом, урегулювати проблеми війни і миру. III Універсал проголосив ліквідацію приватної власності, націоналізацію поміщицького, монастирського, казенного та церковного май на. Але втілення цих гасел відкладалося до Установчих зборів. Проголошувались політичні свободи: слова, друку, віри, зібрань, спілок, страйків, а також недоторканність особи й помешкання. Скасовувалась смертна кара, оголошувалась амністія. Під владу ЦР переходило ще 4 губернії України: Харківська, Катеринославська, Таврійська, Херсонська. Але фактично в Дон басі влада належала робітничим Радам. Історичне значення III Універсалу в тому, що була проголошена українська державність у формі УНР і накреслювались нагальні соціально-економічні за ходи української влади на майбутнє. Проте ці заходи по-різному зустріли різні верстви населення. Залишення ідеї федеративного зв'язку з Росією, де влада переходила до більшовиків, було по милкою, відставанням від реалій історичного моменту. Боротьба за владу ще більше загострилася під час виборів до Всеросійських Установчих зборів. Українські партії отримали в Україні 70 % голосів, тоді як більшовики — лише 10 %. Серед окремих партій більшість одержали українські есери. Це було пов'язано з тим, що вони відображали думку українського села з приводу соціалізації землі за принципом не менше споживчої, але не більше трудової норми. Лідери УЦР, серед яких переважали політики-романтики, не бачили деструктивізму, який несла революція і радикальні партії. До середини грудня 1917 р. конфлікт між Раднаркомом і УЦР сприймався як сутичка неантагоністичних політичних сил у межах однієї держави. З розширенням масштабів протистояння воно все більше починає інтерпретуватися як боротьба радикальних і поміркованих соціалістів. 17 грудня 1917 р. був створений радянський уряд України — Народний секретаріат у складі 12 колегіальних народних секретарів на чолі з М. Скрипником. Таким чином, в Україні стало два уряди, які знаходилися в антагонізмі один до одного. Радянський Раднарком підтримував Народний секретаріат. Ситуація в Україні в грудні 1917 р. вкрай загострилася. 26 листопада — 17 грудня 1917 р. курултай кримськотатарського народу спробував утворити кримськотатарську державу, але політична ситуація не сприяла цьому. Ще 3 грудня 1917 р. Раднарком Росії проголосив «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради». У ньому визнавалася У HP і національні права українського народу. Сама ж Центральна Рада не визнавалась. Від неї ультимативно вимагалось пропустити радянські війська на Дон, припинити роззброєння радянських військ в Україні. У випадку не прийняття вимог Раднарком оголошував Централь ну Раду «в стані відкритої війни проти Радянської влади». Це було втручання у внутрішні справи України, спроба поставити її в залежність від Раднаркому. Сама форма маніфесту (ультиматум) свідчила про бажання радянської влади в Росії загострити відносини з УЦР. 17 грудня ЦВК України опублікував маніфест про повалення УЦР. З Росії почали прибувати радянські війська, 25 грудня 1917 р. радянські війська почали наступ проти УНР. 11 січня 1918 р. Центральна Рада видала свій IV Універсал, де проголошувалася самостійність і незалежність України. Центральна Рада не йшла на відокремлення від Росії аж до початку громадянської війни, коли розрив з більшовиками став неминучим. Уряду доручалося укласти мир з Четверним союзом; декларувалася передача землі без викупу всім селянам; ліси, води, надра мали перейти в підпорядкування уряду УНР; проголошувалося, що уряд бере під свій контроль найважливіші галузі торгівлі, банки, монополізує низку провідних галузей промисловості. IV Універсал став важливою віхою українського національно-визвольного руху, ознаменував відродження української національної держави. На початку 1918 р. УЦР перейшла від концепції українізації армії до формування армії за принципом добровільності — як народної міліції. До кінця березня 1917 р. у ній нараховувалося 15 тис, чол. Планувалося відкрити Академію національної армії, інструкторську школу для підготовки старшин, робилися спроби сформувати 8 територіальних армійських корпусів, відповідні технічні частини. Був реорганізований Генеральний штаб. Був прийнятий закон про грошову систему, відповідно до якого українська гривня повинна була ділитися на 100 шагів; 2 гривні дорівнювали 1 рублю 1917 p.; 20-гривнева монета повинна була карбуватися із золота, а 1-гривнева — зі срібла; шаги — з нікелю. 4 січня 1918 р. Народний секретаріат УНР віддав наказ своїм військам розпочати похід на Київ. У поході брали участь не лише сформовані в Україні війська, а й надіслані Раднаркомом з Росії. Загинуло близько 10 тис. чол. Голова Ради народних міністрів В. Винниченко пішов у відставку і новим прем'єром став В. Голубович. У самому Києві розпочалося повстання на заводі «Арсенал», придушене військами ЦР. Але все ж таки ЦР не змогла утримати Київ. Після цього туди вступили радянські війська, і під керівництвом лівого есера Муравйова були організовані масові репресії. 9 лютого 1918 р. представники ЦР підписали у Брест-Литовську угоду з Четверним союзом. її суть зводилась до того, що цей Союз визнавав незалежність України, засвідчував припинення стану війни, не передбачав анексій і контрибуцій, кордони між УНР і Австро-Угорщиною збігалися з довоєнними російськими, а в межах майбутньої Польщі їх мала визначити спеціальна комісія на підставі «етнографічних відносин і з урахуванням бажань населення». Передбачалося встановлення дипломатичних відносин, обмін військовополоненими. Було встановлено курс української валюти по відношенню до німецької марки (1000 марок = 462 золоті карбованці УНР). Крім того, було підписано таємний договір між Австро-Угорщиною і УНР, який передбачав поділ Галичини на польську й українську та об'єднання Східної Галичини з Буковиною в один суцільний коронний край. УЦР обіцяла підтримку в постачанні центральних держав хлібом і сировиною. У квітні 1918 р. УЦР підписала договір про поставки центральним країнам 60 млн. пудів хліба, 400 млн. штук яєць, 2,75 млн. пудів м'яса, 3 млн. пудів цукру тощо. Німці з австрійцями розділили Україну на сфери впливу і ввели на її територію 450-тисячну армію. Більшовики змушені були відступити, Україна опинилася під німецько-австрійською окупацією. Центральна Рада повернулася до Києва 9 березня 1918 р. Центральна Рада провела календарну реформу: день 16 лютого 1918 р. було оголошено 1 березня. Тризуб, державний знак Володимира Великого, було визнано державним гербом України, жовто-блакитне полотнище — прапором держави. Схвалено адміністративний поділ України на 32 землі. Було прийнято рішення про вивчення всіма службовцями української мови в тримісячний термін, ліквідації всіх написів та оголошень російською мовою. Законом заборонялося застосування найманої правці на селі, приватної власності на землю, що викликало незадоволення заможних селян. Таку ж реакцію в заможних верств викликало рішення ЦР про реквізицію будинків та товарів у буржуазії. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Конституцію України, що називалася «Статут про державний устрій, права і вільності УНР». Вона складалася з 8 розділів і 85 статей. Україна проголошувалась суверенною, самостійною, незалежною де ржавою. Передбачався розподіл влад. Верховним органом влади мали бути Всенародні збори, які формують органи виконавчої та судової влади. Вища виконавча влада належить Раді народних міністрів, а вищим судовим органом є Генеральний суд УНР; місцеве самоврядування представлене виборними Радами й управа ми громад, волостей і земель. Одне з центральних місць посідали права людини і свобода слова, друку, совісті, рівність усіх громадян незалежно від походження, віри, національності, майнового стану. УНР повинна була стати парламентською республікою, але обрала першого президента України — М. С. Грушевського. 

Війна Радянської Росії проти УНР.

Керівництво більшовицького Раднаркому в Росії усвідомлювало, що без матеріальних і людських ресурсів України справа пролетарської революції приречена на поразку. Необхідно було встановити диктатуру пролетаріату у формі радянської влади і в Україні. З цією метою було розгорнуто роботу по створенню більшовицьких рад на всій території УНР, проведенню Всеукраїнського з'їзду рад. Одночасно більшовики зміцнювали військові позиції: у Києві було створено військово-революційний комітет для підготовки повстання. Раднарком Росії протиправно проголосив Україну в стані облоги і зобов'язав місцеві революційні гарнізони (55 запасних піхотних полків) діяти рішуче проти ворогів революції,не чекаючи вказівок зверху. У відповідь на дії червоного Петрограда Генеральний Секретаріат наказав розрізненим українізованим частинам, що перебували за межами України, повертатись в УНР, а 30 листопада (12 грудня) 1917 р. обеззброїв і вислав з Києва по-більшовицькому настроєні частини міського гарнізону. Провалом закінчилась спроба більшовиків захопити Київ силами 2-го армійського корпусу, який перебував під їхнім <он-тролем. У Вінниці корпус перехопили сили 1-го Українського корпусу генерала П.Скоропадського. На початку грудня 1917 р. у Києві проходив 1-й Всеукраїнський з'їзд рад. Незважаючи на спроби більшовиків рішенням з’їзду передати всю владу радам та проголосити радянську владу в Україні, з'їзд висловив вотум довіри УЦР: з 2500 делегатів з'їзду за більшовиків голосувало ледве 150. Не зумівши мирним шляхом встановити радянську владу в Україні, Раднарком Росії на початку грудня надіслав підписану В.Леніним і Л. Троцьким телеграму з ультиматумом Раднаркому Центральній Раді. Визнаючи формально УНР та право українського народу на самовизначення, Раднарком зажадав негайно припинити формування української армії, не пропускати на Дон українські козачі полки (на Дону - військовий уряд генерала О.Каледіна), не обеззброювати більшовицькі військові частини Червоної гвардії. УЦР не прийняла ультиматуму. 5 грудня 1917 р. більшовицьке керівництво ухвалило "вважати Раду в стані війни з нами". Загальне керівництво війною було покладено на комісію в складі В.Леніна, Л.Троцького, Й.Сталіна. Головним радянським плацдармом в Україні став Харків, захоплений червоногвардійцями раптовим ударом з Бєлгорода. Саме до Харкова в цей час приїхала група делегатів-більшовиків, яка залишила київський з'їзд рад. 11-12 (24-25) грудня 1917 р. під охороною радянських військ нашвидкуруч було інсценізовано альтернативний з'їзд рад. Він схвалив повстання у Петрограді та політику Ради Народних Комісарів (РНК), проголосив встановлення радянської влади в УНР. Наявність в Україні двох центрів влади — київського національного і харківського радянського - дала змогу РНК Росії формально залишатися осторонь подій в Україні, представивши їх як внутрішній конфлікт між радами робітничих і солдатських депутатів та УЦР. Активізувалася підготовка до відкритої збройної боротьби. Узгодженими ударами з півночі і сходу більшовики розгорнули наступ на Київ. Використовуючи перевагу в чисельності й озброєнні, діючи рішуче й жорстоко, загони Муравйова швидко просувалися до столиці. Становище УЦР ставало критичним. Ні проголошення незалежності УНР (IV Універсал, 9 (22) січня 1918 p.), ні зміни у складі Генерального Секретаріату вже не могли її порятувати. В умовах деморалізованості, дезорганізованості регулярних частин УНР символом національної честі став подвиг кількох сот київських студентів і гімназистів на чолі з сотником Омельченком, які 16 (29) січня неподалік станції Крути вступили у нерівний бій з переважаючими силами ворога й по-геройському загинули за українську ідею. 16 січня 1918 р. в столиці розпочався збройний виступ окремих частин міського гарнізону і робітників заводу "Арсенал", спрямований проти УЦР. 22 січня війська УНР під командуванням С.Петлюри та Є.Коновальця придушили повстання в Києві. Однак це вже не мало стратегічного значення Наступ більшовицьких військ продовжувався. 25 січня члени Малої Ради й Ради Народних Міністрів (таку назву дістав Генеральний Секретаріат після проголошення III Універсалу) залишили Київ, перебравшись спочатку до Житомира, а потім — до Сарн. Тепер врятувати УЦР від остаточного більшовицького розгрому могла лише допомога країн Четверного союзу. 26 січня 1918 р. радянські війська ввійшли у Київ. Причинами поразки військ УЦР слід вважати: ослаблення соціальної бази УЦР (повільність, нерішучість у здійсненні соціально-економічних перетворень відштовхнули селянство, в той час як більшість робітників підтримувала більшовиків); відсутність належної уваги до воєнної політики, збройного захисту державності, що виявилося у відсутності регулярної і централізованої армії; високий ступінь організованості та боєздатності більшовицьких військ, успішна тактика боротьби за владу; уміла соціальна демагогія рад.