26. Історико-правовий метод

Історико-правові дослідження загалом полягають у пізнанні історико-правових явищ. Історико-правове явище – це конкретні державно-правові події, процеси, властивості, які визначають зовнішні сторони об’єктивної соціальної дійсності, що нерозривно пов’язані із суттю, змістом соціальної дійсності. Для історико-правового пізнання притаманний ретроспективний характер. Пізнання в багатьох випадках прямує від сучасності до минулого, від наслідку до причини.

Тому дослідження починають від більш досконалих форм, переходячи через менш досконалі, таким чином реконструюючи історичний процес. Залежно від мети і ситуації можливим є і зворотній порядок.

Суть методології у цій сфері полягає у встановленні правильного підходу

---до дослідження конкретного державно-правового явища з метою

--класифікації державно-правових явищ, які підлягають дослідженню;

-виділенню в них найсуттєвішого;

--виділенню і розмежуванню загального, особливого одиничного.

Існуючі підходи у пізнанні: історичний та теоретичний.

Суть історичного підходу полягає у вивченні і розумінні тієї чи іншої теорії, концепції в історичному контексті, який і обумовив її появу.

Цей підхід дає можливість зрозуміти суть ідеї чи теорії, оцінити її зточки зору сучасності (її актуальність чи неприйнятність для практики державотворення чи ін.). Але треба мати на увазі, що уявлення про право, законність, справедливість, мораль і т.д. мають багато спільного на різних історичних етапах навіть у різних народів.

Теоретичний підхід відображає філософські, загальнометодологічні, пізнавально-гносеологічні сторони вчення, показує як обґрунтовувалися конкретні політико-правові погляди, в які теоретичні концепції вони оформлялися, які вихідні принципи покладено в їх основу, які форми, моделі та конструкції думки відображено у вченні, доктрині, що розглядається і є провідними та визначальними для того чи іншого мислителя або вперше вводяться ним у теоретичний оборот.

У зв’язку з тим, що історико-правове дослідження ґрунтується на знанні минулого, суттєвою його особливістю є часова характеристика, а відтак хронологічний підхід у дослідженні, який належить поєднувати із проблемним (проблемно-категоріальним, проблемно-концептуальним) способом дослідження, що дає можливість прослідкувати зародження і розвиток тієї чи іншої ідеї, теорії від найдавніших часів до сьогодення.

Поєднання хронологічного і проблемного способів (підходів) дозволяє виявити загальне та особливе у різних правових і політичних вченнях, співвідношення об’єктивного і суб’єктивного, взаємодію та взаємовплив загального (всесвітня історія політичних і правових вчень), особливого (історій політико-правової думки у певних регіонах і країнах у той чи інший період часу), одиничного (концепцій певного мислителя).