22. Порівняльно-правовий метод та засоби дослідження

Порівняльно-правовий метод - це спосіб пізнання правових явищ, що складають систему прийомів, за допомогою яких виявляються подібні та відмінні (риси) ознаки, створюються класифікація або типологія, групи.

В порівняльно-правовому методі основним є прийом порівняння, який дозволяє виявити подібні і відмінні ознаки, що дозволяє вирізняти утворювану групу серед інших. На основі таких подібних ознак здійснюється групування і класифікація.

Специфіка предмета порівняльного правознавства обумовлює потребу в конкретних прийомах, що входять до складу порівняльно-правового методу. Як органічно цілісне утворення він складається з таких прийомів: 1) прийоми збору та вивчення фактів; 2) аналіз; 3) абстрагування; 4) порівняння; 5) оцінювання; 6) узагальнення. Особливості об’єкта конкретного дослідження обумовлюють коло необхідних прийомів в межах методу. А мета та завдання конкретного порівняльно-правового дослідження, крім названих прийомів можуть обумовити потребу в застосуванні ще й інших прийомів, які входять до складу різноманітних загальнонаукових та спеціально-наукових методів і є необхідними для досягнення результату.

Порівняльно-правовий метод є конкретизацією частково-науково порівняльного методу і заснований на зіставленні різних державних і правових систем, окремих державно-правових інститутів для виявлення спільного і відмінного між ними. Порівняльно-правовий метод застосовується при здійсненні типології держави і права; зіставлення елементів, що відносяться до однієї правової системи або їх порівнянні, при порівнянні міжнародного і внутрішньодержавного законодавства.

Принципи у порівняльному правознавстві основні ідеї і положення, що пронизують усю порівняльно-правову матерію. Принципи яких необхідно дотримуватися при використанні порівняльно-правового методу (наприклад при порівнянні правових систем) :

--Врахування історичних, національних, економічних, соціально-політичних та інших умов, в яких виникають і розвиваються порівнювані правові системи;

--Встановлення загальних, особливих і специфічних порівнюваних правових систем;

--Порівняння правової матерії у динаміці;

---Порівняння правових явищ і правових інститутів;

--Відповідність один-одному різних рівнів, форм і видів елементів по порівнюваних систем.

23. Методологія загальної теорії права

Методологія загальної теорії права – це система підходів, методів і засобів пізнання правових явищ та виокремлення загальних закономірностей їх виникнення, функціонування та розвитку. Складається з таких елементів: теоретико-правовий підхід; вчення про метод загальної теорії права; методика та засоби теоретико-правового дослідження; методика теоретико-правового дослідження. Метод теорії права – це сукупність логічних прийомів і конкретних засобів пізнання загальних і основних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування права.

Методи (прийоми) загальної теорії права:

• збирання і вивчення одиничних фактів;

• індукція;

• сходження від конкретного до абстрактного;

• системно структурні прийоми;

• сходження від абстрактного до конкретного.

Мета та завдання дослідження зумовлюють необхідність застосування таких методів:

1) філософських (діалектичний, матеріалістичний, ідеалістични);

2) загально-наукових (соціологічні, психологічні, конкретно-історичні, системні, структурно-функціональні, формально-логічні такі як:аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, аналогія, моделювання)

3) спеціально-наукових методів (формально-догматичні, порівняльно-правові, конкретизації,спеціально-юридичні: тлумачення, правового моделювання, техніко-юридичного аналізу і неюридичні: статистичні, кібернетичні, інші ).

Методологія складається із теоретико–правового підходу до вчення про метод загальної теорії держави та права, методи та засоби теоретико-правового дослідження, методика теоретико – правового дослідження.

Особливості об’єкта загальнотеоретичного дослідження зумовлює коло прийомів у межах методу.

Понятійно-категоріальний апарат – держава, функції держави, механізм держави, право, функції права, джерело права, система права, механізм правового регулювання, реалізація права, застосування права, тлумачення права, правопорушення, юридична відповідальність, правова система суспільства та ін.

Загальна теорія держави та права – це система знань про найбільш загальні закономірності державно-правових явищ, їх сутність, призначення, виникнення, функціонування та розвиток у суспільстві.

Функції загальної теорії держави та права – це основні напрямки виявлення та фіксації знань про найбільш загальні закономірності державно-правових явищ.

Предмет загальної теорії держави та права – основні сутнісні властивості, що проявляються у найбільш загальних закономірностях виникнення, функціонування та розвитку державно-правових явищ.

Державно-правові закономірності – це стійкі, об’єктивні зв’язки між державно-правовими явищами, між ними та іншими соціальними явищами, що проявляються у їх юридичних властивостях.

Метод загальної теорії держави та права – це спосіб пізнання державно-правових явищ, що складається із системи прийомів, за допомогою яких виявляються найбільш загальні закономірності їх виникнення, функціонування та розвитку.

Загальнотеоретичне поняття – це науково достовірне знання про найбільш загальні закономірності державно-правових явищ.

Сутність загальної теорії держави та права – виявлення найбільш загальних закономірностей та утворення на цій основі загальнотеоретичного поняттєво-категоріального апарату.

Загальнотеоретичні категорії – це найбільш загальні державно-правові поняття, що відображають стійкі внутрішні та зовнішні взаємозв’язки.

Функції понятєво-категоріального апарату :

---Теоретична: використовуються для характеристики,пояснення, прогнозування державно – правових явищ.

---Методологічна: належать до змісту методології загальної теорії держави та права, використовуються як методологічна основа пізнання.