17. Системний підхід. Методи та засоби системного аналізу

Системний підхід – принципи, методи та засоби дослідження об’єкта як цілого.

Основні принципи системного підходу:

1.встановлення властивостей, елементів, складу, частин системи;

2встановлення властивостей, елементів, складу, частин підсистем;

3виявлення нових властивостей цілого.

Методи:

- структурний (внутрішня побудова);

- функціональний (зв’язки між елементами);

- генетичний (форма створення);

- факторний (умови);

- часовий;

- синергетичний (дає відповідь на питання про організацію системи).

Системний аналіз – це сукупність методів, засобів дослідження та конструювання цілісних (складних) об’єктів.

Засоби:1.елемент;2. зв’язок;3. структура;

4.функції;5 функціонування;6 мета;7ціле;

8 система.

Система – це сукупність закономірно розташованих та взаємопов’язаних елементів.

Ознаки системи:- сукупність елементів;

- впорядкованість елементів та неподільність;- наявність зв’язків між ними;- наявність властивостей притаманних об’єкту як цілому.

Такі ознаки як цілісність і стійка структура є такими, які відрізняють її від інших явищ.

Системи поділяються на:

1. матеріальні: а) органічні; б)неорганічні;

2. ідеальні (система наукових знань).

Поділяються на: 1)динамічні; 2)статичні.

Структура – це сукупність стійких відносин та взаємозв’язків, завдяки яким виникають цілісні властивості системи. Структура дозволяє визначити спрямованість функціонування системи на досягнення відповідної мети.

Елемент – внутрішня неподільн мінімальна одиниця, що має відносно самостійне функціонування, а у взаємозв’язку з іншими елементами утворює систему як ціле. (норма права в системі права)

Зв’язок – це спосіб взаємодії, взаємозалежності елементів. (функцій ні, субординаційні, неординаційні, причинно-наслідкові, тобто залежно від критерію, який ми використовуємо).

Ціле – форма зв’язку елементів.

Мета – це бажаний результат, стан, який має бути досягнутим у процесі функціонування системи. Мета детермінує функції, а через них і структуру системи, без якої сукупність елементів можна буде назвати лише складом.

18. Структурно-функціональні прийоми пізнання

Структурнофункціональний метод можна визначити як дослідницький прийом, який полягає у розчленуванні складного об'єкта на складові, вивченні зв'язків між ними й визначенні місця і ролі всіх складових у функціонуванні об'єкта як цілого, за умови збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем.

Сутність структурно-функціонального підходу полягає у виділенні в системних об’єктах структурних елементів (ком­понентів, підсистем) і визначенні їхньої ролі (функцій) у си­стемі. Елементи і зв'язки між ними створюють структуру системи. Кожний елемент виконує свої специфічні функції, які "працюють" на загальносистемні функції. Структура характеризує систему в статиці, функції - у динаміці. Між ними е певна залежність.

Структуризація об’єкта - необхідна умова його ви­вчення. Вона дозволяє виділити, а потім описати суттєві скла­дові об’єкта - елементи, підсистеми, компоненти, зв'язки, властивості, функції та ін. Опис структури об’єкта полягає в його поділі на складові та встановленні характеру взаємозв’язків між ними. Аналіз структури здійснюється за допо­могою метода класифікації - багатоступінчатого, послідов­ного поділу досліджуваної системи з метою систематизації, поглиблення й отримання нових знань щодо її побудови, скла­ду елементів, підсистем, компонентів, особливостей внутрішніх і зовнішніх зв'язків.

Структуризація - засіб пізнання ступеня складності будь-якого об’єкта чи процесу на всіх рівнях (від макро- до мікро-), дослідження структури системи. Сутність процесу чи явища як системи виявляється в їхній структурі, однак реалізується в їхніх функціях (ролях, призначенні). Це дозволяє розглядати систему як структурно-функціональну цілісність, в якій кожний елемент (підсистема, компонент) має певне функціональне призначення, яке має узгоджувати­ся із загальними цілями системи в цілому. Рівень цілісності системи залежить від рівня відповідності її структури і функцій головній меті системи.

Розрізняють функціональну залежність (у математич­ному розумінні) і функціональне призначення (у соціальному розумінні) досліджуваних об’єктів. На основі другого аспекту формується уявлення про соціальні функції систе­ми. Функція є конкретизацією призначення системи, дово­дить доцільність існування об’єкта або процесу в межах цієї системи. Функція - це спосіб практичної реалізації при­значення (цілі) системи.

У межах структурно-функціонального підходу досліджують сутнісно-функціональну, функціонально-генетичну та функціонально-логічну структуру системи. Перша з них виявляє субстанціüні елементи, підсистеми та компоненти системи, їх сутнісні зв'язки та основні функції. Друга - розкриває внутрішні закономірності розвитку і функціонування системи (від простого до складного, від нижчого до вищого, від генетич­но вихідного до генетично похідного, включаючи у "знятому" вигляді моменти попереднього при відносній самостійності). Третя - виявляє логічно можливі відношення між функціями системи: відношення переваги, домінування, супідрядності (ос­новна і допоміжні функції); відношення функціональної рівно­значності або еквівалентності; відношення сполучення (поєднання) (комбінована функція) та ін. У результаті структур­но-функціонального підходу створюються моделі (описові, ма­тематичні, графічні) досліджуваної системи.

Основні вимоги до структурно-функціонального методу:

1. об’єкт, що вивчається як система має бути складно організованим;

2. виявлення структури в системі що пізнається;

3. дослідження елементів та їх функціональна характеристика;

4. аналіз змін в елементах та їх функціях;

5. аналіз системи як цілого, яке з’являється в результаті функціонування елементів, які забезпечують таку цілісність.