ОУвЕД, Лекція 14

Вимоги стандартів іsо серії 14000 до системи управління навколишнім середовищем План.

1. Стандарти серії ІSО 14 000.

2. Загальні вимоги стандартів ІSО серії 14000 до системи управління навколишнім середовищем.

3. Аналіз та удосконалення системи управління навколишнім середовищем.

4. Документальне оформлення системи управління навколишнім середовищем.

Необхідність міжнародного співробітництва в екологічній сфері на сучасному етапі розвитку цивілізації вже не викликає сумніву. Зараз не лише науковці, а й уряди більшості країн усві­домили доцільність узгодження своїх екологічних програм з аналогічними програмами інших держав. Затвердженню існую­чих зараз міжнародних екологічних нормативів передували чис­ленні конференції, з'їзди, наради тощо. Для адекватної оцінки екологічної політики, що проводить уряд нашої країни, слід зна­ти досвід світової спільноти.

1. Стандарти серії іsо 14 000.

Що таке ІSО?

Сучасні економічні і політичні відносини в світі досягли та­кого рівня, при якому не можливо уявити ізольоване існування однієї окремо взятої країни або компанії. Міжнародний ринок реально має глобальний характер, а продукти його функціону­вання розповсюджуються в світі з блискавичною швидкістю. Особливо це стосується забруднення компонентів довкілля, адже важко уявити, що викиди виробництва затримаються в по­вітрі лише над конкретним підприємством-забруднювачем, а забруднені води річки обов'язково потраплять вниз за течією тощо. Саме тому потреба в міжнародній стандартизації і норму­ванні антропогенного навантаження постійно зростає. Для її за­доволення після Другої світової війни була заснована Міжнаро­дна організація зі стандартизації (ІSО). ІSО - це всесвітня федерація національних органів зі стандар­тизації.

Головна функція системи ІSО полягає у запровадженні міжнародних стандартів, вироблених на основі міждержавних угод. Оскільки це неурядо­ва організація, всі розроблені нею стандарти не обов'язкові для виконання.

2. Загальні вимоги стандартів іsо серії 14000 до системи управління навколишнім середовищем

Основними зі стандартів ІSО серії 14 000 є стандарти ІSО 14 001 та ІSО 14 004. Перший із них містить вимоги до систем управління навколишнім середовищем, що можуть бути об'єктив­но перевірені та використовуються для цілей сертифікації. Дру­гий описує загальні підходи до побудови ефективної системи управління навколишнім середовищем і може використовувати­ся організацією як практичний посібник при створенні такої сис­теми. Ці стандарти є добровільними та використовуються орга­нізаціями з власної ініціативи.

Основним принципом функціонування системи управління навколишнім середовищем, згідно зі стандартами ІSО серії 14 000, є принцип постійного удосконалення:

• організація повинна визначити свою екологічну політику;

• для її реалізації розробляються екологічні цічі, завдання та програми;

• організація забезпечує їх впровадження та функціонування;

• досягнуті результати контролюються та коригуються (при необхідності);

• за підсумками контролю проводиться аналіз з боку керівництва, під час якого приймається рішення про перегляд політики та визначення шляхів подальшого вдосконалення. Такий цикл повторюється протягом усього часу функціонування системи.

Ця схема може також застосовуватися для інших аспектів ді­яльності організації, крім управління середовищем. Тому досвід, накопичений при впровадженні системи згідно зі стандартами ІSО серії 14 000, може бути використаний при створенні системи постійного удосконалення діяльності усієї організації чи окре­мих функці

Необхідно зазначити, що стандарти ІSО серії 14 000 не міс­тять вимог безпосередньо до екологічних характеристик органі­зації. Єдиною їх вимогою є виконання будь-яких встановлених законодавчих норм щодо впливу на оточуюче середовище. Більш конкретно вимоги до показників своєї діяльності органі­зація повинна встановлювати самостійно, базуючись на принци­пі постійного удосконалення. Також організація самостійно ви­значає, на які саме її екологічні аспекти та впливи буде розпо­всюджуватися розроблювана система (зрозуміло, що охопити усі аспекти неможливо). Але при цьому обов'язково повинні вклю­чатися найбільш суттєві аспекти, за якими вплив на навколишнє середовище може бути значним.

Проведення первинного екологічного аналізу

Першим кроком підприємства після прийняітя рішення що­до розробки системи управління навколишнім середовищем по­винно бути проведення первинного екологічного аналізу. Метою такого аналізу є: • визначення екологічних аспектів діяльності організації;

• визначення законодавчих та нормативних вимог до впливу організації на навколишнє середовище;

• аналіз відповідності діяльності організації встановленим зако­нодавчим та нормативним вимогам;

• виділення найбільш суттєвих екологічних аспектів, що будуть включені в розроблювану систем} управління навколишнім середовищем.

Першим важливим кроком є складання переліку сфер та об'єктів, що підлягають аналізу. Сюди можуть входити: види діяльності організації, конкретні роботи чи конкретний вироб­ничий об'єкт.

Для проведення первинного екологічного аналізу може бути сформовано робочу групу з представників різних підрозділів. До цієї роботи можна широко залучити весь персонал організації (це може бути суміщене з його екологічним навчанням). Також може бути доцільним залучити представників зацікавлених сто­рін. Для збору інформації можуть використовуватися такі методи:

• анкетування або інтерв'ювання представників персоналу чи зацікавлених сторін (можливе використання фокус-груп);

• використання переліків контрольних питань;

• оцінка життєвого циклу продукції;

• безпосередній контроль та вимірювання екологічних характе­ристик;

• аналіз накопиченої статистики (у тому числі щодо аварійних ситуацій).

Процес та результати первинного екологічного аналізу пови­нні бути документально оформлені. У цих документах повинні бути вказані можливості для розвитку системи управління навко­лишнім середовищем. Зокрема, якщо організація не повною мі­рою виконує нормативні вимоги, бажано скласти план приведен­ня її екологічних характеристик у відповідність до цих вимог. Цей план повинен бути повністю реалізований до моменту впрова­дження системи управління навколишнім середовищем.

Розробка екологічної політики

Вище керівництво організації визначає основні принципи та цілі своєї діяльності в галузі охорони навколишнього середови­ща та розробляє на їх основі екологічну політику. Екологічна політика повинна відображати відданість організації основним принципам систем управління навколишнім середовищем, ви­кладеним у стандартах 1S0 серії 14 000, зокрема принципу по­стійного удосконалення, спрямованості на задоволення інтересів зацікавлених сторін, виконання законодавчих і нормативних ви­мог. У політиці повинно бути вказано, що управління навколи­шнім середовищем належить до пріоритетних цілей організації.

Крім того, політика може містити специфічну інформацію для організації. Це, зокрема, основні екологічні аспекти, на яких будуть сконцентровані зусилля організації, основні методи, які будуть використовуватися для цього.

Політика є досить коротким і загальним документом. Але в той же час вона повинна бути достатньо чіткою, щоб використо­вуватися як основа для екологічного планування та розробки документованої системи управління навколишнім середовищем.

Відповідальність за визначення екологічної політики, як правило, покладається на вище керівництво. Керівники всіх рів­нів відповідають за реалізацію політики організацій а також за формулювання змін та модифікацію політики.

Політика повинна бути доведена до відома всіх працівників, сприйматися та підтримуватися ними. Також вона повинна бути доведена до відома зацікавлених сторін. Доцільно періодично аналізувати сприйняття ними політики.

Планування екологічної діяльності

Планування екологічної діяльності організації повинно здій­снюватись на базі розробленої ним екологічної політики. В про­цесі планування необхідно виділяти такі ключові моменти:

необхідність визначення екологічних аспектів, які будуть охоплені планом, і законодавчих вимог до них; обов'язкове встановлення показників, вимірювання яких до­зволить організації оцінити вплив на довкілля; конкретно для кожного вибраного екологічного аспекту встановлення екологічних цілей і задач; розробка екологічних програм, виконання яких дозволить організації досягти поставленої мети.

Обираючи екологічні аспекти для планування, необхідно чіт­ко усвідомити ступінь їх важливості, наявність відповідних законодавчих вимог, а головне - практичний бік забезпечення управління ними. Відповідно до кожного з обраних аспектів ви­значаються цілі і задачі організації, які дозволять зберегти або покращити роботу в межах кожного аспекту. Цілі і задачі повинні бути сформульовані для кожного ієрархічного рівня організації, а також необхідно обміркувати механізм перевірки їх досягнення.

Наступним етапом екологічної діяльності організації є роз­робка програми досягнення цілей. Програми повинні включати заходи, спрямовані на покращення екологічних показників орга­нізації. Як і в класичному діловодстві, програма повинна мати розділи «відповідальні за виконання», «порядок контролю», «необхідні ресурси» тощо.

Розробка та впровадження системи управління навко­лишнім середовищем

Упровадження системи управління навколишнім середови­щем можливе лише за умови чіткого виконання організацією розроблених екологічних програм і підтримання визначених екологічних характеристик.

Для цього стандарт 1S0 передбачає виконання таких обов'язко­вих вимог, тобто організація повинна (ці вимоги є практично ідентичними з вимогами розділу 4.5 ІSО 9001):

• визначити, документально оформити та довести до відома персоналу його функції, відповідальність і повноваження в галузі управління навколишнім середовищем (включаючи призначення відповідального представника вищого керівни­цтва і надання йому необхідних повноважень);

• забезпечити підготовку, обізнаність та компетентність пер­соналу як щодо їх безпосередньої діяльності, так і щодо системи управління навколишнім середовищем у цілому (особ­ливо важливим є забезпечення усвідомлення важливості управління навколишнім середовищем як для підприємства, так і для суспільства в цілому);

• створити систему інформаційних зв'язків як між різними підрозділами, так і із зовнішніми зацікавленими сторонами (включаючи реєстрацію отриманих повідомлень та запитів і надання відповідей на них);

• створити систему управління документацією, що використову­ється в рамках системи управління навколишнім середовищем;

• визначити види своєї діяльності та роботи, пов'язані із суттєвими екологічними аспектами, планувати та організовува­ти їх таким чином, щоб забезпечити виконання екологічних цілей і завдань (до таких робіт найчастіше можуть відноситися проектування, закупки, виробництво, складування, тех­нічне обслуговування, будівництво тощо);

• визначити потенційні аварійні ситуації, що можуть призвес­ти до негативного впливу на навколишнє середовище, роз­робити схеми реагування на них, що забезпечили б запобі­ гання та зменшення впливу на навколишнє середовище (приклади таких ситуацій - пожежі, аварійні викиди у воду чи в атмосферу, стихійні лиха тощо).