62. А.Маршалл як засновник неокласики та його внесок в економічну науку.

Альфред Маршалл (1842-1924) - англійський економіст, фундатор кембриджської школи, з ім'ям якого пов'язують становлення неокласичного напряму в економічній теорії.

У 1908 р, з ініціативи А. Маршалла було введено новий курс під назвою "Economics", який витіснив підручник Дж. С. Мілля.

А. Маршалл є автором низки праць, зокрема "Економіка промисловості" (1889 p.), "Промисловість і торгівля" (1919 p.).

У своїх дослідженнях використав математичні й графічні методи аналізу. Під впливом Г. Спенсера вважав еволюцію єдиною формою суспільного розвитку, поширюючи вчення дарвінізму на економічні відносини.

Економічна теорія А. Маршалла є синтезом досягнень класичної науки (А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. С. Мілля) і теорії маржиналізму.

Метод Маршалла - метод часткової рівноваги. При розгляді ситуації всі елементи, крім одного, приймаються як постійні і ведеться спостереження за змінами цього одного елемента.

Концепція ціноутворення (попит і пропозиція) Маршалла: функція попиту на товар залежить від граничної корисності, а ціна попиту - не що інше, як грошова оцінка бажання. Далі автор формулює закон попиту, згідно з яким попит на товар зростає при зниженні ціни і зменшується при перевищенні ціни.

Маршалл ввів поняття "еластичність попиту" - функціональна залежність попиту від зміни ціни. Попит на товар еластичний, якщо він змінюється більшою мірою, ніж ціна товару. Після цього Маршалл досліджує ціну пропозиції як мінімальну ціну, за якою продавець згодний продати певну кількість товару за певною ціною. Ціна пропозиції визначається виключно витратами. Під останніми розуміється подолання небажання зазнати незручностей через тягар праці та жертву капіталу. Далі Маршалл представляє у графічній формі функціональну залежність ціни від попиту і пропозиції. Ціна рівноваги встановлюється на перетині кривих попиту і пропозиції.

Теорія Маршалла - це теорія цін у конкурентних умовах. У "Принципах економічної науки" аналізується стихійне регулювання цін в умовах вільної конкуренції. Але вчений не міг обійти процес швидкого зростання виробничих монополій та їхнього впливу на механізм ціноутворення. Автор розглядав монополію як окремий випадок в умовах панування необмеженої конкуренції і її механізму ціноутворення.

Вчений трактував закон спадної родючості ґрунту як універсальний закон спадної продуктивності, що діє не тільки в сільському господарстві, а й у промисловості, що має всеосяжне значення.

Капітал, на думку Маршалла, не має речовинної форми, але тісно пов'язаний з речами. До капіталу він відносив і нематеріальні блага: знання, організацію, а також підприємницькі здібності, професійну майстерність і ділові зв'язки підприємця.

Принципу заміщення Маршалл надавав велике значення. Підприємець вибирає ті фактори виробництва, які вважає найбільш відповідними для досягнення мети. Ціна суми його факторів завжди нижча за ціну будь-якого іншого набору факторів.

63. Особливості методології та теоретичні джерела інституціоналізму.

Причина виникнення інституціоналізму полягає насамперед у переході капіталізму в монополістичну стадію, який супроводжувався значною централізацією виробництва і капіталу, що й породило соціальні суперечності в суспільстві.

Інституціоналізм (з лат. institutio - "звичай, повчання") - напрям економічної думки, який сформувався у 20- 30-ті роки XX ст. для дослідження сукупності соціально-економічних чинників (інститутів) у часі, а також для запровадження соціального контролю суспільства над економікою.

Інститути - це первинні елементи рушійної сили суспільства, що розглядаються в історичному розвитку. Серед інститутів виділяють:

o суспільні інститути - сім'я, держава, правові норми, монополія, конкуренція;

o поняття суспільної психологи - власність, кредит, прибуток, податок, звичаї, традиції.

Інституціоналізм характеризується такими основними рисами:

o основа аналізу - метод опису економічних явищ;

o об'єкт аналізу - еволюція соціальної психології;

o рушійна сила економіки поряд із матеріальними чинниками - моральні, етичні та правові елементи в історичному розвитку;

o трактування соціально-економічних явищ з позицій суспільної психології;

o обмежене застосування абстракцій, властивих неокласицизму;

o прагнення до інтеграції економічної науки із суспільними науками;

o необхідність детального кількісного дослідження явищ;

o захист ідеї підтримки антимонопольної політики держави.

У розвитку інституціоналізму виділяють три етапи.

Перший етап - 20-30-ті роки XX ст. - характеризується формуванням основних положень інституціоналізму; родоначальниками цього етапу є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл.

Другий етап - середина XX ст. - досліджуються демографічні проблеми, соціально-економічні суперечності капіталізму, була розроблена теорія профспілкового руху; типовими представниками є Дж. М. Кларк, А. Берлі, Г. Мінз.

Третій етап - 60-70-ті роки XX ст. - цей етап називають неоінституціоналізмом. Тут економічні процеси ставляться в залежність від технократії, а також пояснюється значення економічних процесів у соціальному житті суспільства; видатними ідеологами цього етапу є Дж. Гелбрейт, Р. Коуз.