58. Основні етапи здійснення маржинальної наукової революції.

Маржинальна революція - перехід від концепції класичної економічної школи до неокласичної теорії (маржиналізму).

Основні положення маржиналізму такі:

o використання граничних величин як інструментів для аналізу змін економічних явищ;

o основа вивчення - поведінка окремих фірм і поняття потреби споживача;

o дослідження раціонального розподілу ресурсів і знаходження оптимального використання цих коштів;

* предмет аналізу - досягнення економікою стійкого стану не тільки на макро-, а й на мікрорівні;

o широке застосування математичних методів для оптимального розв'язку статистичних задач;

o гедонізм, тобто життя заради щастя.

Перший етап маржиналізму (70-80-ті роки XIX ст.) пов'язаний з іменами Уїльяма Стенлі Джевонса (1835-1882) - фундатора математичної школи, Карна Менгера (1840-1921) - фундатора австрійської школи, Леона Вальраса (1834-1910) - фундатора лозаннської школи. Цей етап отримав назву "суб'єктивного напряму" в політичній економії внаслідок застосування теорії граничної корисності товару як умови визначення цінності товару. Останнє трактувалося з позиції конкретного споживача на психологічному рівні.

До недоліків цього етапу відносять такі:

o категорія корисності товару розглядалась як незалежна від кількості інших товарів;

o оптимальний розподіл ресурсів зводився до максимізації сукупності корисності для суспільства в кількісному вираженні.

Другий етап маржинальної революції відносять до 90-х років XIX ст. Виразниками ідей цього етапу є Альфред Маршалл (1842-1924) - професор політичної економії Кембриджського університету, фундатор кембриджської школи; Джон Бейте Кларк (1847-1938) - професор Колумбійського університету, представник американської школи маржиналізму.

Для другого етапу характерна відмова від "суб'єктивного напряму" політичної економії і відкидання психологічного аспекту оцінки корисності речей.

Заслугою маржиналістів є обґрунтування необхідності спільного вивчення попиту і пропозиції (на першому етапі вивчалися проблеми попиту, а класики віддавали пріоритет проблемам виробництва (пропозиції)).

Маржиналісти сформулювали двокритеріальну теорію вартості, базою якої були як граничні витрати, так і гранична корисність.

Для досягнення рівноважного стану економіки на мікрорівні маржиналісти застосовували математичне моделювання процесів.

59. Австрійська школа маржиналізму.

Австрійська школа маржиналізму - найстаріший неокласичний напрям.

Основні положення австрійської школи маржиналізму:

o в трудовій теорії вартості увага цієї школи зосереджена на споживній вартості, корисності;

o представники школи ввели до економічної науки поняття "суб'єктивна корисність (цінність)", визначивши останню як основу ціноутворення. Суб'єктивна корисність - значущість певної речі для певної людини;

o замінено терміни класичної політекономії "вартість" і "товар" на "цінність" і "економічне благо";

o застосовувався принцип монізму - єдиною основою ціни визнавалася корисність.

Негативною стороною цієї школи є відсутність зв'язку теорії з практикою.

Карл Менгер (1840-1921) - основоположник австрійської школи маржиналізму, професор кафедри політичної економії Віденського університету. У 1871 р. він опублікував книгу "Основи політичної економії", де досліджував порушення фізіологічної рівноваги людини як результат незадоволення бажань і прагнень.

Методологія дослідження Менгера зводиться до мікроекономічного аналізу. Автор "Основ політичної економії" вважав, що економічні процеси потрібно вивчати через "... їх причинний зв'язок і закони, якими вони керуються". Критерій економічного характеру благ він виводив із відносин між потребою в благах і кількістю благ.

Схожість Менгерової методології з класичною полягала у незастосуванні математичних методів.

Принцип спадної корисності Менгер виводить з того, що вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, якою володіє остання одиниця запасу. Ця найменша корисність залежить від співвідношення кількості благ (об'єктивний чинник) та інтенсивності споживання індивіда (суб'єктивний чинник). Тому кожна додаткова одиниця блага набуває все меншої і меншої цінності.

Цінність матеріальних, благ визначається за шкалою конкретних потреб конкретної людини. Менгер поділив економічні блага на порядки - так звана шкала Менгера. Вона є спробою пояснити місце кожного блага в шкалі корисності та міру насичення потреби в ньому, причому розрізняються абстрактна корисність різних категорій благ (предмети споживання, одяг, взуття, паливо, прикраси) і конкретна корисність кожної одиниці певного роду благ (наприклад, першого, другого, третього і т. д. кілограма хліба; першої, другої, третьої і т, д. пари взуття).

Блага першого порядку - це найначальніші (споживні) блага, що забезпечують безпосереднє задоволення потреб людини. Блага більш високих порядків - це блага, які використовуються для виробництва споживних благ. Внаслідок цього використовувані споживні блага наділяють цінністю економічних ресурсів, витрачених на їх виробництво.

Благами вищого порядку є засоби виробництва. До останніх Менгер також відносив "користування капіталом і діяльність підприємців".

Обмін виникає, коли блага певного суб'єкта для нього менш бажані, ніж блага іншого індивіда. В останнього таке ж ставлення до власних товарів. Обмін для них взаємовигідний, але нееквівалентний.

Разом із вигодою обмін, за Менгером, є економічною жертвою, що віднімає "частину економічної користі, яку можна витягти з існуючого мінового співвідношення". Менгер відносить торговців до виробників подібно до землевласників і фабрикантів, оскільки торговці сприяють більш повному задоволенню людських потреб, тобто їхня діяльність відповідає цілям будь-якого господарства.

Пропорції обміну благ визначаються співвідношенням їх граничної корисності.

Ойген фон Бем-Баверк (Ейген Бем-Баверк) (1851-1914). Основні праці "Основи теорії цінності господарських благ" (1886 р.), "Капітал і прибуток" (1884 р.), "Позитивна теорія капіталу" (1889 р.), "Теорія Карла Маркса і її критика" (1896 р.).

Концепція прибутку. Справжнє благо - заробітна плата, майбутнє благо - засоби виробництва. Справжнє благо ціниться вище, ніж майбутні блага. У грошовій сфері це положення є джерелом відсотка. Відсоток - винагорода підприємця за очікування. Відсоток (прибуток) - це категорія, пов'язана з обміном справжніх і майбутніх благ, оскільки веде до розподілу прибутків, що отримуються протягом певного часу.

Теорія ціноутворення. Модель ціноутворення Бем-Баверка побудована за принципом застосування рівнодіючих оцінок до різних пар продавців і покупців і показує, що "величина ринкової ціни обмежується і визначається величиною суб'єктивних оцінок товару двома граничними парами".

Ціна на конкурентному ринку, за Бем-Баверком, - це об'єктивна цінність. Механізм ціноутворення визнає як роль праці, так і витрат виробництва. Вирішальними фігурами системи стають суб'єкти ринку (покупці й продавці). Теорія виходить з положення про те, що запас благ обмежений, тому цінність товару (блага) залежить тільки від попиту (пропозиція еластична). Механізм визначення граничної корисності при обміні виходить з урахування даних про ціну і прибутки споживача.

Теорія цінності та граничної корисності. Цінність - це суб'єктивна корисність, розмір якої залежить від суб'єкта й обставин. Абстрактну корисність мають всі блага, а цінність - обмежене число благ. Найменшу користь від блага Бем-Баверк називає граничною корисністю, остання збігається з тією корисністю, яку приносить остання одиниця цього блага, що задовольняє найменш важливу потребу.

Поняття обміну. Обмін економічно можливий, якщо покупець оцінює річ вище, а продавець нижче за ту річ, в якій виражається ціна першої. Чим вища при цьому різниця оцінок, тим вища вигода операції.

Фрідріх фон Візер (1851-1926). Основна праця - "Теорія суспільного господарства" (1914 р.), в якій він висуває й обґрунтовує "теорію ставлення". За цією теорією частина цінності блага має бути віднесена на рахунок іншого продуктивного блага (праця, земля, капітал), що бере участь у виробництві, тобто кожному з трьох чинників належить частина цінності створеного продукту. Теорію математично розробив Дж. Б. Кларк.

Теорія витрат. По-перше, продуктивні блага представляють майбутнє. Цінність їх залежить від цінності кінцевого продукту, тому витрати виробництва набувають цінності від цінності кінцевих продуктів. По-друге, пропозиція є зворотною стороною попиту - попиту тих, хто володіє товаром. При цьому витрати виражаються у платі за відвернення ресурсів від альтернативних варіантів використання, а також у ціні за послуги чинників, що використовуються для виробництва іншими виробниками.

Закон Візера: дійсною вартістю (корисністю) будь-якої речі є недоотримана корисність інших речей, яка могла бути створена за допомогою інших ресурсів, витрачених на виробництво цієї речі.

На відміну від О. Бем-Баверка Ф. Візер обстоював необхідність втручання держави в економіку. Вчений виступав на захист приватної власності, а приватну форму господарювання вважав єдиною, яка виправдала себе.