38. Суть економічних поглядів та політики меркантилізму.

Меркантилізм - напрям економічної думки, послідовники якого вбачали джерело багатства у зовнішній торгівлі, за рахунок досягнення активного торгового балансу.

Умови виникнення: розклад економічних основ феодалізму; витіснення феодального натурального господарства бурхливим розвитком товарно – грошових відносин; розвиток історично перших форм капіталу в сфері товарно – грошового обігу.

Методи дослідження: емпірично – описовий,спостереження, класифікація.

Політика меркантилізму полягала: в заохоченні - з метою збільшення виробництва товарів для експорту - розвитку промисловості, особливо мануфактурної, активного протекціонізму, в підтримці експансії торгового капіталу, зокрема в заохоченні створення монопольних торгових компаній; у розвитку мореплавства і флоту, в захопленні колоній; у різкому підвищенні оподаткування для фінансування цих заходів. Концепція меркантилізму відображала інтереси великих торгових монополій.

Для раннього меркантилізму (монетаризму) характерні такі ознаки:

o всебічне обмеження імпорту товарів;

o вивезення золота і срібла з країни караються смертною карою;

o встановлення високих цін на товари, що експортуються;

o біметалізм (фіксоване співвідношення між золотими і срібними монетами).

Провідною в ранньому меркантилізмі була теорія грошового балансу, що обґрунтовувала політику, спрямовану на збільшення грошового багатства, часто законодавчим шляхом. З метою утримання грошей у країні заборонялося їх вивезення за кордон, всі грошові суми, виручені від продажу, іноземці були зобов'язані витрачати на купівлю місцевих виробів.

Характерні риси пізнього меркантилізму такі:

o зняття жорстких обмежень щодо імпорту товарів і вивезення грошей;

o домінування ідеї "активного торгового балансу";

o протекціонізм економічної політики держави;

o визнання визначальною функцією грошей функції засобу обігу;

o застосування системи монометалізму.

Для пізнього меркантилізму характерна система активного торгового балансу, який забезпечується шляхом вивезення готових виробів своєї країни і за допомогою посередницької торгівлі, в зв'язку з чим дозволяється вивезення грошей за кордон. При цьому висувався принцип: купувати дешевше в одній країні й продавати дорожче в іншій.

Прогресивність меркантилізму полягає, головним чином, в орієнтації на розвиток капіталістичної мануфактури. Обмеженість меркантилізму полягає в тому, що сферою дослідження переважно ставала лише сфера торгівлі.

Ранні меркантилісти ототожнювали багатство із золотом і сріблом, пізні під багатством розуміли надлишок продуктів, який залишався після задоволення потреб країни, але який мав на зовнішньому ринку перетворитися в гроші. У зв'язку з обмеженим обігом грошей їхню функцію ранні меркантилісти зводили лише до засобу нагромадження, а пізні меркантилісти бачили в грошах також засіб обігу.

Разом із тим, обстоюючи посередницьку торгівлю, пізні меркантилісти по суті трактували гроші як капітал.

Меркантилісти в найбільш закінченому вигляді сформулювали металістичну теорію грошей: висунули вчення про повноцінні металеві гроші як багатство нації. Стійка металева валюта, на їхню думку, становила одну з необхідних умов економічного розвитку суспільства.

Найбільш відомі послідовники меркантилізму в Англії.

У. Стаффорд (1554-1612). Головна праця - "Короткий виклад деяких звичайних скарг різних наших співвітчизників" - була написана з позицій захисту активного державного регулювання грошового обігу. На думку автора, фальсифікація грошей і їх відплив за кордон спричинюють зростання цін і погіршують матеріальний стан народу. Розв'язання економічних проблем він вбачав у забороні вивезення золота і срібла, в регламентації торгівлі з метою обмеження імпорту.

Г. Манн (1571-1641). Запропонував політику протекціонізму, або політику захисту національного ринку.

У Франції принципи меркантилізму підтримували такі видатні дослідники.

А. Монкретьєн (1575-1621). Головна праця - "Трактат політичної економії". Він вперше ввів в обіг термін "політична економія", обстоював розширення торгівлі, захищав отримання торговцями великих прибутків, вимагав обмеження діяльності іноземного купецтва, що викачувало багатство з Франції.

Ж.Б. Кольбер (1619-1683) - генеральний контролер (міністр) фінансів Франції, економічна політика якого була спрямована на піднесення промисловості, внаслідок чого інтереси сільського господарства залишалися на другому плані. Ж.Б. Кольбер домагався збільшення державних прибутків насамперед за рахунок активного торгового балансу: шляхом створення мануфактур, заохочення промисловості, збільшення вивезення промислових виробів і ввезення сировини, скорочення ввезення готових виробів іноземного виробництва.