32. Економічні наслідки громадянської війни у сша 1861-1865 рр.

Причини

1. Вирішення питання про освоєння земель на захід від ріки Міссісіпі: промислова буржуазія Півночі була зацікавлена в розвитку на цих землях середніх за своїм розміром зернових фермерських господарств, які дозволили б задовольнити більшість бажаючих одержати землю переселенців і забезпечити швидко зростаючі промислові центри Північної Америки дешевим хлібом. Бавовняні магнати півдня США домагалися для себе права купувати землю великими ділянками з метою поширення на захід бавовняних плантацій – латифундій.

2. Вирішення питання про рабство: промислова буржуазія Півночі мала потребу у великому ринку вільної робочої сили, а також у розширенні внутрішнього ринку для промислових товарів. Усього цього можна було досягти, лише надавши неграм статус вільних громадян США, з чим не могли погодитися їхні власники на півдні.

3. Вирішення питання про митні тарифи: південні аграрні штати були зацікавлені в розвитку вільної торгівлі, оскільки вивозили бавовну в Європу, головним чином – у Англію. Молода промисловість Півночі мала потребу в захисті від конкуренції з боку англійських товарів високими митними бар'єрами.

Наслідки

1. У травні 1862 року конгрес прийняв закон «Про гомстеди» (закон про земельні наділи), відповідно до якого кожний громадянин США міг безкоштовно отримати у власність 180 акрів (73 гектара) землі на заході за умови її обробки особисто,сплативши лише $10 спеціального збору. Впровадження цього закону сприяло швидкому розвитку капіталістичного фермерства: з 1860 по 1880 рр. у руки фермерів перейшло 65 млн. акрів (27 млн. га) землі, причому роздача землі на цих умовах тривала аж до середини 1920-х років.

2. Постановою конгресу у вересні 1862 року негри були звільнені від рабства без надання їм землі й, таким чином, поповнили ряди найбільш низькооплачуваних робітників США.

33. Модернізація Японії та перебудова господарства в кінці хіх – на початку хх ст.

Починаючи з 1639 року, Японія була штучно ізольована від зовнішнього світу режимом сегуната Токугава. Але під військовим тиском США (1853-1854 р.р.), уряд сегуна був вимушений відкрити для торгівлі із США порти. Невдовзі подібні ж угоди були нав’язані Японії іншими більш розвиненими країнами – Англією, Францією, Голандією, Росією, Німеччиною.

На той час промисловість Японії ще перебувала на мануфактурній стадії. Під тиском країн Японія ввела невигідні тарифи. За короткий строк було розбалансовано основні народногосподарські пропорції: масовий експорт викликав підвищення внутрішніх цін, був швидко «вимитий» за кордон золотий запас Японії.

Наприкінці 1867 року опозиція змусила сегуна передати всю повноту влади в Японії 16-річному імператору Муцухіто, період правління якого 1868-1912 рр. ознаменувався низкою реформ і дістав назву «Мейдзі» (досвідчене правління). Політична реформа. В 1871 році з’явився указ імператора про повне скасування князівств, перетворення їх на префектури, при чому князям і вищим самураям держава гарантувала пенсії. Пізніше імператор запровадив примусовий обмін пенсій на залпові виплати, маючи на меті інтегрувати самурайство в нові ринково-капіталістичні «правила гри». Отримавши таким чином значний стартовий капітал, колишні самураї придбали на нього акції банків, нові земельні угіддя (їм було дозволено купувати землі із 50% знижкою), заснували промислові підприємства. Крім цього, в результаті політичних перетворень було скасовано внутрішні митниці і введена єдина грошова система в країні, анульовано всі державні регламентації занять і професій, ліквідовано цеховий устрій і кланові монополії, а також станову нерівноправність в підприємницькій діяльності, введено свободу торгівлі і пересування людей по всій території Японії.

Грошові виплати японським феодалам стали можливими внаслідок аграрної реформи 1872-1873 рр., в ході якої було скасовано власність самурайської верхівки на землю, що без викупу передавалася в приватну власність її фактичним користувачам – оброчним селянам. В умовах аграрного перенаселення «нові поміщики» здавали землю селянам дрібними ділянками на кабальних умовах.

Імператорський уряд обрав шлях рішучого запровадження казенного капіталізму з використанням технічного досвіду Англії і інших західних країн. В 1860–1870-х роках держава побудувала за рахунок бюджету десятки текстильних фабрик, арсеналів, заводів будівельних матеріалів, суднобудівних верфей, металургійних, сталеливарних та інших підприємств. Крім того, уряд надавав субсидії й приватним інвесторам. Важливими напрямками роботи уряду було створення сучасної інфраструктури – залізниць і телеграфних ліній, проведення геолого-розвідувальних робіт та ін. Крім цього, держава займалась продажем на зовнішніх ринках рису, чаю, шовку, а також закупівлею промислового обладнання та інших товарів, необхідних японським фабрикантам. Держава брала також активну участь у створенні банків.

З 1880-1881 років розпочався новий етап економічного розвитку Японії, пов'язаний з відмовою уряду від інфляційної політики і широкомасштабною «приватизацією» побудованих державою промислових підприємств. Казенні підприємства передавалися в приватну власність за цінами в 2-4 рази нижчими, ніж їхнє будівництво коштувало уряду. В 1880-х роках спостерігається промисловий підйом, якого зазнала, в першу чергу, текстильна промисловість, особливо виробництво тканин із бавовни, де спостерігалась інтенсивна механізація виробництва, на відміну від інших галузей. Швидкими темпами будувались залізниці (в 1882-1890 рр. їхня довжина зросла в 10 разів), що сприяло розширенню внутрішнього ринку. Але Японія навіть на початку ХХ століття не мала власної важкої промисловості – ні машинобудування, ні металургійного виробництва, внаслідок чого загальний технічний рівень промислового виробництва залишався низьким.