21 Листопада польські війська заволоділи Львовом. Уряд зунр переїхав

до Тернополя, а потім до Станіслава. Внутрішня політика НР розчару_

вала трудящих, тому наприкінці 1918 – початку 1919 р. у низці міст

Східної Галичини виникають Ради робітничих і солдатських депутатів.

У лютому 1919 р. у Станіславі була заснована Комуністична партія

Східної Галичини (КПСГ), що не визнавала утворення ЗУНР. У квітні

1919 Р. Кпсг підняла збройне повстання в Дрогобичі. Однак війська

УГА придушили повстання. Українська держава намагалася знайти

підтримку на міжнародній арені: відкрила посольства у Німеччині,

Австрії, Угорщині, Чехо_Словаччині тощо. Проте світове співтовариство

не поспішало визнати українську державність.

За цих обставин уряди ЗУНР і Директорії УНР, прагнучи зміцнити

свої позиції та об’єднати зусилля щодо створення незалежної єдиної

української держави, 1 грудня 1918 р. у Фастові укладають попередню

угоду про об’єднання ЗУНР та УНР. Урочисте проголошення Акту злуки

відбулося 22 січня 1919 р. у Києві. ЗУНР було перейменовано у Західну

область Української Народної Республіки (ЗОУНР). На жаль, унаслідок

складної міжнародної та внутрішньої ситуації возз’єднання двох україн_

ських держав залишилося тільки на папері.

Військові дії, що почалися між військами Польщі і ЗУНР майже не

припинялися. Польща не змогла швидко захопити територію ЗУНР. УГА

завдяки своїй реорганізації забезпечила собі перевагу в перший період

війни (листопад 1918 р. – лютий 1919 р.). Але відсутність досвіду і

допущення помилок не дозволили скористатися досягнутою перевагою.

У лютому 1919 р. успішні для УГА воєнні дії тимчасово були припи_

нені втручанням представників Антанти. До Львова прибула місія країн

243

Антанти з метою підписання перемир’я між Польщею і ЗУНР. Перего_

вори ні до чого не привели, головним каменем спотикання виявився

Дрогобицький нафтовий басейн і м. Львів. Поляки використали час для

зміцнення своєї армії. Переломною подією стало прибуття 80 тис. армії

генерала Й. Геллера, яка була сформована і озброєна у Франції. Антанта

направляла цю армію проти Радянської Росії, однак поляки послали її

проти УГА. До початку червня 1919 р. поляки захопили майже всю

Східну Галичину. За цих обставин ЗОУНР провела реорганізацію влас_

них владних структур. Уряд склав свої повноваження, а вся повнота

влади перейшла до диктатора ЗОУНР Є.Петрушевича. Першим вождем

було призначено генерала О. Грекова. Саме під його командуванням

УГА провела Чортківську офензиву (7_28 червня 1919 р.) – широкомас_

штабну наступальну операцію з метою перехопити стратегічну ініціативу

з рук поляків. 25 тис. українська армія змусила відступати впродовж

всього фронту 100 тис. польську армію. Наступ УГА ледь не досяг

Львова, однак незабаром він захлинувся. Нестача зброї та боєприпасів,

перегрупування польських військ під орудою Ю. Пілсудського стали

основними причинами поразок. У середині липня поляки вдруге оку_

пували майже всю Східну Галичину, відтіснивши УГА до р. Збруч.

25 червня 1919 р. Паризька конференція прийняла рішення, відпо_

відно до якого Польща окупувала Східну Галичину на 25 років, після

чого її долю мав вирішувати плебісцит. Протягом наступних років

продовжувалося юридичне оформлення захоплених Польщі земель і

14 березня 1923 р. Рада послів Антанти «скріпила» право на володіння

Польщі цією територією. ЗУНР припинила своє існування.

Досвід ЗУНР засвідчив, що відстояти незалежне національне існуван_

ня можна лише завдяки напруженню сил усіх суспільних верств і по_

літичних угруповань нації.

Нові терміни і поняття

Офензива – наступ.

244

61. ПРОГОЛОШЕННЯ І УТВЕРДЖЕННЯ

РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ (ГРУДЕНЬ 1917 – 1920 РР.).

62. ПОЛІТИКА ВОЄННОГО КОМУНІЗМУ В УКРАЇНІ

Проголошення в III Універсалі Центральної Ради Української Народ_

ної Республіки 7 (20) листопада 1917 р. стало видатною подією в житті

українського народу. Проте, у Петрограді влада належала вже більшо_

викам, які мали свої плани щодо українських земель. Більшовицька

влада міцнішала, ситуація на фронтах Першої світової війни ускладню_

валася, все більше втручалися в українські справи іноземні держави,

авторитет Центральної Ради в українському суспільстві значно впав.