45. Соціальноbекономічний

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

У СКЛАДІ АВСТРО – УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Після подій 1848 р. уряд звертав увагу насамперед на нейтралізацію

українського національно_визвольного руху. Друга половина ХІХ ст. у

західноукраїнських землях ознаменована наступом реакції. 31 грудня

1851 Р. Імператор Франц_Йосиф скасував так і не введену в дію консти_

туцію 1849 р., увів цензуру, заборонив громадські організації. У Галичині

до травня 1854 р. затвердився військовий режим. Управління Галичиною

здійснювалося через вищий адміністративний орган – намісництво.

Наприкінці 50_х років погіршення міжнародного становища Австрії,

невдоволення австрійської буржуазії, національне пробудження народів

імперії, ріст селянського руху тощо, спонукали уряд приступити до

розробки нової конституції, що законодавчо закріпила би перехід від

централізму до федералізму. Польська шляхта Галичини, користуючись

цим, узяла курс на автономізацію Галичини під своїм патронатом. У

1861 Р. Були створені Галицький і Буковинський крайові сейми, що

вирішували місцеві питання. Фактично влада знаходилася в руках

польської шляхти, що зміцнювала власні позиції, насаджувала польську

мову, придушувала українську культуру.

У 1867 р. після прийняття нової конституції Австрія перетворювалася

в дуалістичну Австро_Угорську монархію, що поділялася на 2 частини:

Ціолейтанію (входили і Галичина з Буковиною) і Транслейтанію (до неї

відносилася й Закарпатська Україна).

Економіка західноукраїнських земель мала чітко виражений коло_

ніальний характер. Реформа 1848 р. скасувала панщину. Держава

викуповувала у поміщиків селянські землі, але селяни повинні були з

1858 Р. Виплатити борг протягом 40 років. У Східній Галичині з’явилося

375 Тис. Вільних селянських господарств, землеволодіння селян зменши_

лося (2/3 господарств мали менше 10 моргів; 1/4 – до 2 моргів. Серед

селян було 80% бідняків, 15 % середняків, 5 % заможних. За поміщиками

залишалися кращі землі (40 %), контроль над лісами, пасовиськами,

винокурні, продаж горілки. Подібне спостерігалося й у Закарпатській

Україні.

Основною галуззю сільського господарства було землеробство. Се_

лянські господарства не виходили за кордони напівнатурального вироб_

ництва, мали слабкі зв’язки з ринком. У гірських районах переважало

вівчарство. З технічних культур висівалися тютюн і льон. За темпами

розвитку сільського господарства і застосуванням нової техніки помітне

193

відставання від інших районів Австро_Угорської імперії, українських

земель Російської імперії.

У промисловому відношенні західноукраїнські землі залишалися

найвідсталішими провінціями Австро_Угорщини (уряд стимулював роз_

виток насамперед австрійських і угорських земель). Інтенсивно розви_

валися тільки видобувні галузі промисловості. З 1869 р. почалося вико_

ристання парових машин для буріння нафтових свердловин. З 1874 р.

до 1900 р. видобуток нафти зріс у 12 разів (до 326,3 тис. тонн). Але

нафтопереробні заводи не будувалися, нафта вивозилася до Австрії

й Угорщини. Активізувався видобуток бурого вугілля (шахти були неве_

ликі – до 20 осіб); традиційний видобуток солі. Володіючи запасами

деревини, Західна Україна не мала власної меблевої й інших галузей

деревообробної промисловості. Зате на повну силу працювала лісопиль_

на промисловість (щорічно вирубували в Карпатах понад 6 млн. куб.

лісу). У Східній Галичині в 1900 р. працювало 123 лісопильні. Лісо_

матеріали вивозилися в Європу. 14 заводів виготовляли скляну про_

дукцію.

У складному становищі перебувала харчова промисловість. Пивова_

ріння велося старими методами, у результаті чого воно не витримувало

конкуренції з Австро_Угорщиною. Швидше розвивалася спиртова про_

мисловість (до 1900 р. – 537 підприємств) і тютюнова (3,5 тис. праці_

вників). Найвідсталішою була металургійна і машинобудівна промис_

ловість. Понад 90% експорту становила сировина. Західноукраїнські

землі перетворилися на ринок збуту. Поступово розвивалися міста. У

Львові в 1900 р. проживало 160 тис. жителів. Але більшість міст нага_

дувало сільські поселення.

Наприкінці ХIХ ст. продовжувалася соціальна поляризація західно_

українського суспільства. Зі скасуванням кріпосництва зросла кількість

найманих робітників у промисловості й сільському господарстві, 10 %

усіх робітників складали жінки і діти. Матеріальне становище найманих

робітників було важким. Робочий день складав 13_16 годин (офіційне

обмеження 11_12). Робітники одержували низьку заробітну плату, що

іноді замінялася товарами і т.д. Невдоволення таким становищем ро_

бітники виражали скаргами, вимогами й еміграцією. З 70_х років почи_

нається страйковий рух.

Соціальні конфлікти відбувалися й у селі. Селяни на несправедли_

вості відповідали звертаннями до суду на поміщиків, місцеві влади;

захоплювали угіддя, труїли поміщицькі посіви тощо. Особливий опір

селян викликало залучення їх до ремонту шляхів. Регіональною особли_

вістю селянського руху на західноукраїнських землях стала його політи_

зація. Проявилася вона в боротьбі за рівні політичні та національні права

13. 3798

194

українського населення. З’явилася і нова форма протесту – мітинги

(віче). Уперше – в 1891 р. у Коломиї, коли сотні селян вимагали від влади

скасувати несправедливі закони, ввести в школах викладання українсь_

кої мови тощо.

Нові терміни і поняття

Намісництво – орган місцевого управління, запроваджений в 1849 році у