31. Роль і місце гетьмана п. Дорошенка

В СПРОБАХ ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

Петро Дорошенко народився в 1627 р. в родині спадкового козацького

старшини (дід Михайло був гетьманом, батько Дорофей – полковником

Війська Запорозького). Навчався в Києво_Могилянській колегії, володів

польською і латинською мовами. Був соратником Б.Хмельницького з

1647 Р., пройшов шлях від рядового до полковника.

П. Дорошенко – талановитий політик, полководець та адміністратор,

гнучкий дипломат, вирізнявся серед інших діячів революції швидким і

глибоким аналітичним розумом, патріотизмом, широким розумінням зав_

дань і перспектив боротьби за об’єднання всіх земель України в межах

соборної й незалежної держави, послідовністю й залізною волею в діях,

спрямованих на досягнення поставленої мети. Недарма в історії України

П.Дорошенка називають часто «Сонцем Руїни».

У 1665 р. П. Дорошенко був обраний Гетьманом Правобережної Ук_

раїни, замінивши на цій посаді Павла Тетерю, який в своїй політиці

орієнтувався на Польщу і тим втратив довір’я в значної частини козаків.

Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережжя, Дорошенко

провів низку важливих реформ. Щоб позбутися залежності від козацької

старшини, створив постійне 20_тис. військо з найманців – т. зв. сердюків

( у перекладі з турецької – відчайдухи), які відзначалися хоробрістю в бою

і особистою відданістю гетьманові. Для зміцнення фінансової системи

Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав

карбувати власну монету. Для здобуття підтримки народу Дорошенко часто

скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків.

Разом з активними заходами з реорганізації внутрішнього державного

життя України Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну

діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики

Дорошенка було об’єднання під своєю владою Лівобережної і Правобереж_

ної України. Після підписання між Московою і Польщею Андрусівського

перемир’я 1667 р., умови якого нехтували державні інтереси України,

Дорошенко вирішив укласти військовий союз з Кримським ханством і

перейти під політичний протекторат Туреччини. У вересні 1667 р. об’єдна_

не українсько_турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило

польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і

встановити українсько_польський кордон по р. Горині.

Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Дорошенко на початку літа

на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час

відбувалось антимосковське повстання. В його ході у військовому таборі

під Опішнею козаки вбили гетьмана І. Брюховецького і 8 червня 1668 р.

проголосили Дорошенка гетьманом всієї України.

141

Проте гетьманування Дорошенка на Лівобережній Україні тривало

недовго. Занепокоєні зміцненням гетьманської влади в Україні сусідні

держави взялися підривати її шляхом підтримки суперників Дорошенка і

прямою військовою агресією. Кримські татари підтримали претендента на

гетьманську булаву запорізького писаря П. Суховієнка. Дорошенко, при_

значивши наказним гетьманом на Лівобережжі Д. Многогрішного, був

змушений повернутися у Правобережну Україну. На початку 1669 р.

Дорошенкові з допомогою запорожців вдалося розгромити Суховієнка і

його союзників – кримських татар.

Відсутністю Дорошенка у Лівобережній Україні скористалися против_

ники гетьмана, які в середині березня 1669 р. у м. Глухові проголосили

гетьманом Д. Многогрішного. В цих складних умовах, намагаючись ней_

тралізувати ворожі дії Криму і отримати допомогу у боротьбі проти Речі

Посполитої і Московії, Дорошенко восени 1669 р. уклав союзний договір

з Туреччиною. П. Дорошенко отримав від турецького султана титул сан$

джак бея. За цим договором територія Української держави мала охоплю_

вати землі від Перемишля до Путивля; підтверджувалося право вільного

вибору гетьмана, який обирався навіки; українська православна церква

зберігала автономію у складі Константинопольського Патріархату; украї_

нське населення звільнялося від сплати податків і данини на користь

турецької казни; на українських землях турки і татари не мали права

споруджувати мечеті і брати ясир; Туреччина і Кримське ханство не

повинні були укладати мирних договорів з Польщею і Московією без згоди

гетьмана; султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися

турецькою та українською мовами.

Восени 1671 р. польська армія на чолі з Яном III Соб’єським повела

наступ на Поділля і захопила Брацлав, Могилів, Вінницю. Навесні 1672 р.

розпочалися широкомасштабні воєнні дії. Дорошенко, отримавши воєнну

допомогу від Туреччини, перейшов у наступ. 27 серпня 1672 р. об’єднана

українсько_турецько_татарська армія, яку очолювали турецький султан

Мохамед IV, кримський хан Селім_Гірей та гетьман Дорошенко, здобула

фортецю Кам’янець і рушила в Галичину. На початку вересня 1672 р.

українсько_турецько_татарські війська обложили Львів. Не маючи засобів

для продовження війни, польський уряд 5 жовтня 1672 р. уклав Бучацький

мирний договір, за яким Польща відмовлялася від претензій на Правобе_

режну Україну. Московська держава вирішила, не порушуючи Андрусівсь_

кого перемир’я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя. В червні