14. Феодальна роздробленість

КИЇВСЬКОЇ РУСІ, ЇЇ ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ

Вже Ярославу Мудрому довелося здобувати престол у бо_

ротьбі з братами. Щоб не допустити ворожнечі між синами,

Ярослав за свого життя заповів київські землі старшому сину

Ізяславу, чернігівські – Святославу, переяславські – Всеволо_

ду, Володимиро_Волинські – Ігорю, Смоленські – В’ячеславу.

Після смерті Ярослава тріумвірат Ізяслава, Святослава і Все_

волода деякий час підтримував політичну єдність держави.

Проте, з другої половини XI ст. Київська Русь вступає в стадію

занепаду внаслідок постійних міжусобиць Ярославичів і втор_

гнення половців. Для стабілізації ситуації брати зібралися у

Вишгороді (1072 р.), й хоча їм вдалося прийняти спільний

документ – загальноруський кодекс юридичних норм «Правду

Ярославичів» – це не відновило їхньої колишньої єдності. Вже

у 1073 р. Святослав зайняв київський престол, а Ізяслав утік

до Польщі. Протягом 1073_1093 рр. Ярославичі боролися за

великокняже крісло й по черзі займали його. Всі спроби княжіх

з’їздів (1097, 1110, 1101, 1107 рр.) припинити чисельні міжу_

собиці закінчилися невдачею. Тільки під час правління князя

Володимира Мономаха (1113_1125 рр.) удалося тимчасово відно_

вити політичну єдність більшості руських земель. «Устав Воло_

димира» доповнив «Руську Правду». У країні розвивалися гос_

подарство й торгівля, зміцнювалися зв’язки Русі із зарубіжни_

ми країнами. Тимчасове об’єднання дало можливість успішно

боротися з половцями. Однак, син Володимира Мстислав

(1125_1132 рр.) був останнім з київських князів періоду політич_

ної єдності Київської Русі. З 30_х рр. XII ст. держава остаточно

вступає в період феодальної роздроблненості. Якщо у ХІІ ст.

існувало 15 князівств, то на початок ХІІІ ст. їх було вже 50.

Феодальну роздробленість спричинила низка чинників:

_ великі розміри держави та етнічна неоднорідність населен_

ня. Процес завоювання нових земель випереджав процеси

формування апарату центральної влади, контролю й примусу,

а також глибинну консолідацію нових народів і територій у

єдину державу;

70

_ зростання великого феодального землеволодіння. Поши_

рення практики вотчинного боярського землеволодіння зроби_

ли боярство значною політичною силою. Вони були зацікав_

лені в зміцненні своєї землі й не цікавилися загальнодержав_

ними інтересами, що при наявності натурального господарства

прискорювало розпад Русі на окремі князівства;

_ відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності

князівської влади, паралельне існування як вертикального (від

батька до сина), так і горизонтального принципів (від батька

– до старшого сина, від старшого брата – до його молодшого

брата, а вже потім – до старшого сина старшого брата тощо);

_ зміна торговельної кон’юнктури, частковий занепад Києва

як торгового центру, поява поліцентрії у зовнішній торгівлі.

Київ залишився поза основними торговими шляхами (половці

перерізали південні шляхи, Венеція зв’язала Західну Європу з

Візантією);

_ посилення експансії степових кочівників (печенігів, по_

ловців тощо).

Одним з негативних наслідків феодальної роздробленості

стала втрата державної єдності, ослаблення держави та знижен_

ня обороноздатності країни. Наслідком цього стало захоплення

Київської Русі монголо_татарами.

Нові терміни і поняття

Тріумвірат (від лат. «трес» – три й «вір» – муж) – правління трьох

співправителів.

Феодальна роздрібненістіь – розпад централізованої середньовічної дер_

жави на окремі князівства, з номінальними зв’язками між ними та номі_

нальною владою верховного правителя.

71